Русофоби з ПРИВОЗУ

Європол назвав Одесу разом із румунською Констанцою і болгарською Варною головними воротами транзиту латиноамериканського кокаїну в Європу. З цією контрабандою дуже важко боротися як через її великі обсяги, так і через “кришування” впливовими місцевими силами.

Одеський “десант” у складі групи ветеранів війни та активістів партії “Родіна”, організацій “Дозор” і “Русскоє єдінство” 9 травня дістався Львова й після сутички зі свободівцями реалізував свою мету — розгорнув на львівському Пагорбі слави великий червоний прапор.

На перший погляд, ці два сюжети сучасного життя України аж ніяк не поєднані. Насправді ж поєднані. Але не поверховим, а глибинним зв’язком.

Річ у тім, що лідер “Родіни” депутат Одеської міськради Ігор Марков — постать вельми специфічна. У певних місцевих колах, серед таких самих “авторитетів”, він відомий як Марадонна. В інтернеті можна знайти чимало цікавої інформації щодо діяльності Маркова в бурхливі 1990-ті, та й у 2000-х він відзначився неабиякими бізнесовими та політичними оборудками. Нині ж йому особливо добре — адже близький до мера Одеси Олексія Костусєва. А ще депутат контролює відомий своєю специфічною, скажімо так, ідеологією телеканал АТВ.

І що впадає в око: перманентне антиукраїнське шаленство Маркова вдало поєднувалося з виступами в антисемітському листку “Наше дело”, аж поки той не був закритий за рішенням суду.

Здавалося б, Марков і створені ним організації (а крім партії “Родіна” це ще й “Патріоти Отчізни” та “Русскій клуб”) плюс згадані вже “Дозор” і “Русскоє єдінство”, виходячи з їхніх назв, мали б перейматися передусім реальними проблемами одеситів російського походження, такими як наведення елементарного порядку, подолання корупції, боротьба з криміналом і наркотрафіком у регіоні. Але ні, головною проблемою для цієї публіки була і є боротьба з “українськими націоналістами й фашистами”, до яких, зважаючи на виступи самого Маркова та його сподвижників, вони зараховують усіх, хто розмовляє українською мовою і наважується сумніватися в імперській величі Росії та потребі переходу “Новоросії” під крило Кремля.

І ось саме цей Марков став одним із ініціаторів та організаторів рейду на Львів, проведеного його однопартійцями та їхніми союзниками. Рейду з метою розгорнути великий червоний прапор і продемонструвати львів’янам та всій країні, хто тут господар.

Зауважу, що пієтет до червоного прапора притаманний не всій Одесі й не всім одеситам російського походження. Так, Конгрес російських громад Одеси виступив із заявою щодо рішення Верховної Ради про вивішування совєтських прапорів на адміністративних будівлях, у якій було зазначено: “Замість пам’яті про людей, які загинули у найстрашнішій війні в історії людства, нам підсовують антилюдську ідеологію, загорнуту в обгортку “прапора перемоги”. Прийнятим рішенням депутати Верховної Ради опоганюють пам’ять мільйонів і мільйонів людей, закатованих комуністами “до”, “під час” і “після” Другої світової війни, яка була великою трагедією всіх народів Європи... У цей день потрібно сходити в храм і помолитися за упокій душ загиблих людей.

Але яке там “помолитися”. Які там мільйони росіян, знищені в різні роки більшовиками. Яка там руйнація святинь. Головне — врізати як слід отим клятим хохлам-западенцям (очевидцями зафіксовані вигуки “гостей” Львова: “Хохлы — параша! Победа эта наша!”, “Смерть Галичине!” тощо) та піднести сталінський прапор над столицею “українського П’ємонту”. І зробити це так, щоб якнайкраще зафіксували оператори московських телеканалів. А для цього не шкода й ветеранів війни підставити (яким садистом треба бути, щоб везти 80—85-річних людей на мікроавтобусах з Одеси до Львова і назад (чи, може, то були зовсім не ветерани Другої світової, а значно молодші ветерани “компетентних органів”?).

Так чи інакше можемо дійти висновку: впливові офіційні постаті однієї із загальноєвропейських “столиць наркотиків” (а йдеться не лише про Маркова — в операції брали участь депутати інших місцевих рад Одещини) здійснили досить успішну провокацію, покликану збурити політичну ситуацію в Україні й посилити наявний світоглядно-ментальний розкол серед українських громадян. А крім того, погіршити ставлення до етнічних росіян на заході країни. Реальні ж проблеми Одеси та її мешканців російського етнічного походження цих політичних персонажів не цікавлять, а якщо й цікавлять, то під одним ракурсом: як “наварити” на них якнайбільше “бабла” (охочі можуть знайти в інтернеті чимало цікавого про бізнес Ігоря Маркова і Ко). Ото й виходить, що запеклими русофобами насправді є зовсім не “українські націоналісти”, а різноманітні “родінці” та інші “сини отєчєства”.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ