Російське лобі в українській владі

Звичайно, про захист можновладцями національних інтересів власної держави за таких умов говорити доводиться з неабияким перебільшенням...

За всі часи незалежної України вистачало чиновників найвищого рангу, які відкрито працювали на благо інтересів нашого північного сусіда

За всі часи незалежної України вистачало чиновників найвищого рангу, які відкрито працювали на благо інтересів нашого північного сусіда. Чого вартий лише проект “Одеса—Броди”, який за сприяння керівництва держави на догоду російським нафтовим компаніям був запущений у реверсному режимі ще 2004 року. Не без участі російської сторони цей транспортний нафтовий коридор не вдається реалізувати й зараз.

Що вже говорити про довжелезний список стратегічних українських підприємств, які, як правило, за доволі непрозорих обставин за останні 17 років перейшли до рук російських компаній. Найгірше, що дуже часто наші північні сусіди, отримавши українські активи, використовують їх всупереч нашим національним інтересам.

Це тільки в закордонних фільмах, таких як “Перевізник-3”, українські міністри не погоджуються за хабар чи якусь іншу винагороду дозволити незаконно приватизувати якийсь ласий шматок української території або власності.

Насправді впродовж останніх років російське бізнес-лобі серед українських урядовців значно активізувалося. Звичайно, всерйоз сприймати минулорічні істерії Секретаріату Президента щодо здачі Юлією Тимошенко українських національних інтересів Москві не варто, проте диму без вогню ніколи не буває. Російський капітал міцно й серйозно встановив контакти з урядовцями. Чого тільки вартий факт, що кума російського прем’єр-міністра Віктора Медведчука зараз називають одним із найближчих радників прем’єра українського.

Останніми місяцями в Україні активно дебатували про доцільність та наслідки заборони грального бізнесу. Не секрет, що російський бізнесмен Олег Бойко, який контролює значну частину російського та українського грального ринку, має неабиякі зв’язки в оточенні чинного прем’єр-міністра. Як зазначала газета “Дело”, знавці парламентської кулуарної кухні в один голос твердять, що повна заборона грального бізнесу в Україні вигідна саме президенту компанії Ritzio Entertainment Group Олегу Бойку.

Представник Української спілки промисловців та підприємців Михайло Нємов прямо заявляє, що “через заборону грального бізнесу 90% майбутніх ігрових зон захоплять росіяни. Найкраще реалізуватися зможуть саме російські компанії Ritzio та “Максбет”. Українцям там місця вже не буде”.

У парламентських кулуарах розповідають, що російська влада також доклала чимало зусиль, аби Україна в пожежному порядку заборонила на своїй території гральний бізнес. З 1 липня 2009 року в Росії набуває чинності закон про дозвіл грального бізнесу лише в чотирьох дозволених населених пунктах — це глухі села в глибокій провінції. Тому погляд російських функціонерів від грального бізнесу та ласих до азартних ігор був спрямований саме на Україну, куди можна було легко перевести свої активи і приїхати “просадити грошенят”. Щоб цього не сталося, російська влада посприяла закриттю “українського напрямку”.

Менш гучним, проте надзвичайно важливим для національної безпеки України є питання приватизації Обленерго. За останнє десятиліття українська влада передала майже всі Обленерго у приватні руки, переважно російським бізнесменам.

Постійні енергетичні війни з Росією не стали на заваді цьому процесу. Уже понад рік триває епопея з продажем останніх державних блокуючих пакетів акцій в шести Обленерго — “Полтаваобленерго”, “Львівобленерго”, “Прикарпаттяобленерго”, “Чернігівобленерго” та “Сумиобленерго” — росіянам Костянтину Григоришину та Олександру Бабакову.

Щоправда, через цілу низку політичних та економічних обставин усі шість пакетів акцій продати не вдалося. Тут свою справу зіграв Президент, який неодноразово своїми указами забороняв конкурси. Свою роль відіграла й економічна криза. Але навіть попри це, нещодавно росіянам вдалося купити блокуючі пакети акцій “Львівобленерго” та “Чернігівобленерго”.

Інше стратегічне питання — отримання росіянами у власність величезних площ землі в Криму. За словами голови Кримського респуб-

ліканського комітету із земельних ресурсів Миколи Голубєва, на півострові на повну йде процес переоформлення корпоративних прав великих сільгоспфірм на користь російських компаній.

“Сьогодні в Росії здійснюється кампанія — скуповування в Криму корпоративних прав фірм, які мають по 300—400 гектарів землі, зданої в оренду на строк до 49 років”.

Колишній депутат від Криму Рефат Чубаров розповідає, що останнім часом відверто “просувають” “лужковський клан”, який отримав багато землі в Південному Криму. Також на півострові має значний вплив російський політик та бізнесмен Олександр Лєбєдєв. За словами Чубарова, за останні два роки київські урядовці не зробили жодного кроку, щоб покарати винних за незаконне заволодіння росіянами кримською землею. Чим загрожує це Криму — нагадувати зайве. Важко уявити, щоб урядовці цього не розуміли.

Нищівним ударом по українській авіакосмічній галузі стало нещодавнє банкрутство компанії Sea Launch, яка займалася морським та наземними стартами для виведення на орбіту комерційних супутників. Найбільшу вигоду від цього банкрутства отримали європейська Arianespace та російська International Launch Services. Як зазначають експерти, саме російська компанія-конкурент Sea Launch була найбільш зацікавлена в банкрутстві останньої та отримає з цього максимальні дивіденди — звільнений ринок запусків комерційних супутників. Російська влада фінансує компанію на належному рівні, а тому в часи фінансової кризи більшу частину звільненого ринку отримають саме росіяни.

На противагу цьому українські компанії “Південмаш” та КБ “Південне”, які за програмами Sea Launch мали до 2010 року замовлень на понад $270 млн, дістали облизня. Фактично, за останні роки, коли банкрутство Sea Launch ставало дедалі очевиднішим, Національне космічне агентство України на чолі з Олександром Зінченком жодним чином не допомагало українським авіакосмічним компаніям. Складається враження, що керівниц-

тво НКАУ зумисне ігнорувало перспективу банкрутства Sea Launch, не шукаючи альтернативних ринків для наших компаній, і в такий спосіб лобіювало інтереси саме росіян. Поінформовані люди розповідають, що старі комсомольські зв’язки глави НКАУ якраз можуть сприяти тісним лобістським контактам з російською стороною.

Однією з головних проблем України завжди було те, що на найвищих державних посадах у державі перебувають люди, які на повну зай-

маються не захистом державних інтересів, а власним збагаченням. Не менш загрозливою є тенденція останніх років, коли керівниками стратегічних та передових галузей в Україні призначають абсолютно непрофесійних людей, які, крім власного збагачення, ще й з неабияким ентузіазмом лобіюють інтереси інших держав.

Олекса БІЛИЙ