Провісник свободи слова

Рівно десять років тому після звірячого нападу невідомих на лікарняному ліжку помер журналіст із Донеччини Ігор Александров. Чотири доби організм боровся зі смертю... А до того був Георгій Гонгадзе...

Саме імена цих двох журналістів — одного з центру України, іншого — зі Сходу, стали символом боротьби з тодішнім режимом, з утисками свободи слова в Україні загалом. Хлопці поплатилися за те, що об’єктивно і фахово виконували професійні обов’язки.

Учора на Північному кладовищі Слов’янська на могилі Ігоря Александрова відбулася панахида. Вшанувати пам’ять відомого в регіоні журналіста, директора інформаційної телерадіокомпанії “ТОР”, зібралися близько чотирьох десятків його колег—журналістів із Донеччини, Польщі, рідні, друзі. Із їхніх уст звучали слова вдячності покійному за те, що одним із перших, ціною свого життя, торив дорогу до майбутньої свободи преси.

Співчуття вдові Ігоря Александрова Людмилі Олексіївні висловив і колектив “України молодої”. “Ми не намагалися зробити щось велелюдне, — розповіла “Україні молодій” Людмила Олексіївна. — Все пройшло тихо, без політичних гасел і закликів, по—християнському. Священик відслужив панахиду, присутні поставили свічки на могилу, зробили поминальний обід...”

Нагадаємо, в результаті розслідування вбивства було засуджено п’ятьох осіб — замовників, організаторів і виконавців. Один отримав термін ув’язнення 14 років, два — по 11 років; ще двом “дали” менше десяти. На думку пані Людмили, справа пішла не тим шляхом і покарали не тих людей. “Покарані були зовсім не ті люди, — вважає Людмила Олексіївна. — Навіть під час суду деякі з теперішніх в’язнів казали, що якби не “справа Александрова”, їх би ніколи не засудили. Просто, щоб зняти напругу в суспільстві, знайшли цапів—відбувайлів. Одним із замовників визнали людину, яка була близькою до місцевого бандформування. Мабуть, він заважав комусь із місцевої влади, його й посадили. Очевидно, що не були засуджені справжні вбивці, які “професійно” орудували знаряддями вбивства — битками”.

Зараз вдову журналіста турбує те, що вже невдовзі мають вийти на волю засуджені у справі її чоловіка. “Оскільки влада у Слов’янську залишилася та сама, що й у 2001—му, очікувати чогось позитивного не доводиться”, — каже жінка.

Антін БОБИР