“Піч”, від якої мороз по шкірі

Двадцятиградусні морози у лютому допікали всім. Та по—справжньому “припекло” кременчужанам з будинку №31 по вулиці 50 років СРСР, коли вони одержали платіжки оплати за “домашнє” тепло останнього місяця зими. Судіть самі. Власникам двокімнатних квартир теплоенергетики нарахували по 675 гривень, трикімнатних — майже по 800. Себто централізований обігрів кожного квадратного метра зовсім не елітної житлоплощі обійшовся цим “щасливчикам” у 12 iз половиною гривень. І це ще, як кажуть, не межа. Бо ж в окремих багатоповерхівках прилеглого мікрорайону вартість опалення одного “квадрата” перевищила 15 гривень (!) при “середньоміській” 7 гривень.

Обіцяли небачену економію

За що ж тим будинкам така “честь”? Неважко здогадатися, що йдеться передовсім про ті “рукавички”, які обладнані будинковими приладами обліку тепла. Хоча кілька років тому, коли їх встановлювали, мешканцям обіцяли небачену економію їхніх коштів. Мовляв, після впровадження такої новації ви будете платити не за “абстрактне” тепло, а тільки за те, яке реально доходить до ваших спалень і кухонь. Хотіли ж нібито, як краще, а вийшло, як завжди... Тож тепер мешканці згаданого будинку №31 у Кременчуці про непідйомні для них тарифи на тепло нагадують міській владі фактично кожного опалювального сезону. “Найгучнішими” їхні акції протесту були у 2010 році, коли дійшло навіть до мітингів біля тамтешньої котельні й виборчої дільниці під час президентських перегонів.

Ініціатори були готові демонтувати “золотий” для них лічильник. Однак мітингувальникам пообіцяли тоді в усьому розібратися й посприяти зниженню відверто драконівських тарифів. Відтоді влада змінилася і “там, нагорі”, й у наддніпрянському місті, та віз задавненої проблеми не зрушив з місця. Цього разу після відвідин мерії люди одержали запевнення в тому, що їхній будинок із лічильником тепла неодмінно обладнають ще й регулятором температури, який не дозволятиме влаштовувати “Ташкент” за помірної погоди й, відповідно, “накручувати” зайві гривні. Але такі роботи з втручанням у джерела генерування тепла можливі тільки після закінчення опалювального сезону, а родини ж далеко не найзаможніших кременчужан “поставлені” на той немилосердний лічильник уже зараз...

Що їм робити сьогодні? У відповідь на це запитання чиновники і спеціалісти лише розводять руками. Та констатують очевидне: система теплозабезпечення у згаданому будинку та його “братах по нещастю” розбалансована. Не без допомоги самих мешканців, які раніше, потерпаючи від холоду, нарощували кількість “батарейних” секцій у власних квартирах, а тепер змушені за те розплачуватися. Останнім же часом деякі “кулібіни” у перетягуванні ковдри на себе втратили не лише почуття міри: до традиційних джерел централізованого обігріву власної квартири додають ще й теплу підлогу, ставлять батареї опалення у ванних кімнатах і на балконах тощо. Але чому за такі надмірності окремих хитрунів повинні платити навіть ті, хто прагне заощаджувати тепло та гроші утепленням власної квартири й регулюванням температури батарей у різний час доби?

А рахувати будемо “по—колгоспному”...

Прикро, та головним недоліком впровадження згаданого побудинкового обліку тепла залишається такий собі “колгоспний” принцип розрахунків. Себто загальну для всієї багатоквартирної “рукавички” величину спожитої теплової енергії й, відповідно, всю суму оплати за неї просто “розкидають” на квадратні метри житлової та “допоміжної” площі. А значить, якщо ваш сусід розкошує з усілякими модерними “наворотами” і фактично краде ваше тепло, то при однаковій площі квартир ви з ним, так би мовити, “солідарно” заплатите теплоенергетикам абсолютно однакову суму.

До речі, щоб запобігти такій несправедливості, тим же таки кременчужанам на повному серйозі пропонують сьогодні обходити помешкання сусідів, виявляти в них згадані “надмірності” й закликати їх повернутися до “норми”... До того ж з’ясувалося, що навіть реальних “хазяїв” тепла сьогодні знайти важко. Адже, скажімо, внутрібудинковими мережами багатостраждальної кременчуцької “рукавички” опікується місцева управляюча компанія. Однак вона не має права втручатися у систему забезпечення теплом без відповідних приписів теплоенергетиків. А будь—яких офіційних приписів задля регулювання чи вдосконалення згаданої системи, як запевняють житлоуправлінці, до них не надходило.

Водночас енергетики вважають: своє головне завдання — подавати до будинку тепло — вони виконують, а що ще треба? Надто за умов, коли обидві структури справно збирають із мешканців будинку чималі кошти, м’яко кажучи, не переймаючись тією ж економією. При цьому на таку “дрібничку”, як розбалансованість систем теплозабезпечення у багатьох будинках (її вочевидь належить “збалансувати” ще до встановлення будинкових приладів обліку тепла бодай для того, щоб не профанувати загалом прогресивну новацію), можна й не зважати...

Василь НЕЇЖМАК