“Оздоровче зґвалтування” у Верховному Суді: звільнення за публікації та викладання

Однак, дивні на цьому тлі відбуваються речі: корупціонерами і злочинцями визнають політичних опонентів, з території України витісняють зарубіжні клініки, закривають центри лікування СНІДу, хворим на туберкульоз, на лікування яких сама ж держава не виділяє коштів, погрожують примусовою ізоляцією.

При цьому складається враження, що не заперечуючи важливості самих реформ, деякі люди намагаються вирішити свої особисті питання.

А тільки-но Уряд Азарова заходився по-новаторськи “розбудовувати” свободу слова в національних ЗМІ, цю ініціативу творчо підхопили у Верховному Суді України й з ентузіазмом звільняють з роботи за публікацію статей в “Українську правду” та викладання юридичних дисциплін в університеті. Нівроку, ця влада дійсно “сильна как никогда” і на це, вочевидь, немає ради.

Свою історію “Українській правді” розповіла Олена Перепадя — поки що науковий консультант Верховного Суду України. Минулого четверга, по обіді, керівництво ВСУ пред’явило Олені подання, спрямоване в профком вищого судового органу держави для надання згоди на звільнення за прогул без поважних причин. Засідання профкому відбулось у той же день. Ухвалення рішення члени профкому відклали на понеділок…

Працюючи на державній службі уже кілька років, Олена — кандидат юридичних наук, доцент, вчений секретар Науково-консультативної ради при Верховному суді — читає лекції по предметах кримінально-правового циклу в університеті. Робить це з відома керівництва регулярно і “за розкладом”, але саме зараз у зв’язку зі скороченням навчального семестру через ЄВРО-2012 — двічі на тиждень вранці по дві пари. Втім, в останній час на її основній роботі почали складати акти про прогули.

З подання до профкому, підписаного керівником апарату ВСУ Іваном Кучериною: “… Перепадя О.В. поставила до відома начальника управління Висовень О.В. про те, що буде відсутня на робочому місці, оскільки читатиме лекцію в університеті, та всупереч забороні начальника управління о 9 годині на роботі не з’явилась… Такі дії Перепаді О.В. свідчать про неналежне ставлення до своїх службових обов’язків як державного службовця. Систематичні прогули завдають шкоди інтересам державної служби, а її часта відсутність на робочому місці не може вважатися поважною причиною…”.

Власне джерело “УП” у Верховному суді пояснило ситуацію так: “Прогул це банальний привід для звільнення. Викладання в університеті — претекст, з якого намагаються роздмухати підставу для звільнення. Насправді ж Перепадя просто викликає у нового керівництва ВСУ сумніви щодо своєї лояльності. Річ у тім, що з часу обрання Петра Пилипчука головою Верховного суду і переформатування керівництва судових палат уже звільнено з роботи “за власним бажанням” осіб, які були наближені до екс-голови ВСУ Василя Онопенка — докторів юридичних наук Миколу Мельника і Миколу Хавронюка. На порозі звільнення ще кілька “мізків”. У цьому ланцюгу загроза Перепаді для керівництва Верховного суду полягає у тому, що вона публікує статті в “Українській правді”. Можливо, просто не знають, про що вона напише наступного разу. Для нового керівництва її звільнення — спроба оздоровити атмосферу у ВСУ …”.

Таке собі, доточимо ми, “оздоровче зґвалтування”, суто по Богдану Жолдаку.

Як не дивно, але тезу про публікації Олена підтвердила: “Так. 16 грудня на вимогу керівництва я писала пояснювальну записку щодо публікації в Українській правді “Auf Wiedersehen, незалежний суд”. Понад те, що я вважала викладену у замітці інформацію суспільно значущою, я керівництву не пояснювала. До речі, з того часу все і почалося…”.

А почалися погрози звільнити її за порушення присяги державного службовця, високе звання якого, за дивними уявленнями людей у мантіях, заплямовують виступи у пресі, що містять критичні оцінки ситуації в системі правосуддя. Оскільки викликати у Олени почуття покори абсурдними звинуваченнями у порушенні присяги держслужбовця не вдалося, адміністрація суду вдалася до узвичаєної технології розправи зі співробітниками, які з тих чи інших причин викликають у керівництва відчуття дискомфорту.

До речі, щодо публікацій у пресі. Критична тональність у пресових виступах інсайдерів з середовища судочинства — не така вже й рідкість. Проблема Олени у цьому контексті в тому, що вона не захищена статусом судді. А відтак ніщо не завадить адміністрації вдатися до проскрипцій в ім‘я гармонізації контенту ЗМІ при висвітленні діяльності судової системи.

Олена розповіла, що саме відтоді керівництво (зокрема, Валентин Барбара — очільник господарської палати), до якого є необхідність звертатися по роботі, через секретарок передає, що не бажає її бачити, казуїстично висловлює заборони відвідувати університет, складає акти про відсутність на роботі саме у той час, коли вона має заняття, пояснює підлеглим, що винятково через неї посилено контроль за дисципліною у колективі. За викладання в університеті їй закидали ще й корупцію, посилаючись на авторитетну думку суддів кримінальної палати, і взамін на неповідомлення в компетентні органи “просили” звільнитись за власним бажанням.

Один із показаних Оленою в “УП” актів про відсутність на роботі підписаний суддями ВСУ Павлом Колесником та Інною Берднік. Олена також пред’явила копію листа в.о. голови ВСУ Ярослава Романюка до університету з проханням надати копії відповідних документів про її роботу, оскільки “Перепадя стверджує, що вона викладає”.

“Створення проблем і шантаж — відомі в історії методи. Тож цим я не переймаюсь. Але відмова у реалізації абсолютно законних прав, — це нонсенс, особливо в такій установі, як Верховний Суд України. Останнє, що я взагалі не можу пояснити ані здоровим глуздом, ані адекватними людськими почуттями, була відмова керівництва надати мені як матері двох малолітніх дітей відпустку на 10 днів з 26 березня — дня початку весняних канікул. Причому, незважаючи на те, що заяву я подала завчасно і долучила до неї квитки на поїзд ввечері 23 березня, про відмову мені повідомили за півгодини до кінця робочого дня саме 23 березня….”, — каже Олена.

Засідання профкому, за словами Перепаді, теж було дещо дивним: половина присутніх обіймають у апараті ВСУ керівні посади, а про захист її інтересів як члена профспілки взагалі не йшлося. “Мене фактично вимусили виправдовуватись. Деякі члени профкому, зокрема, начальник відділу кадрів Олена Неділько, поводили себе як прокурори, називаючи мене прогульницею і людиною, яка не розуміє, що на держслужбі треба беззаперечно підкорятись будь-яким вимогам керівництва”, — стверджує Перепадя, яка переконана, що наукова, викладацька та творча діяльність законодавством не заборонені.

Зважаючи на явну абсурдність приводу для звільнення, “УП” вирішила перевірити, чи справді державні службовці, зокрема юристи, не можуть викладати у вишах?

Першим, на кого натрапив автор, виявився Андрій Портнов — радник Президента України — керівник Головного управління Адміністрації Президента з питань судоустрою. Виявляється, Портнов поєднує основну роботу з виконанням обов’язків завідувача кафедри конституційного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Керівництво кафедрою — це не просто викладання, це й виконання серйозних адміністративних обов’язків. І, як видно, Портнов робить це “у вільний від основної роботи час”.

Деякі члени Кабміну Азарова, звітуючи про свої доходи, не приховують прибутки від наукової, викладацької та творчої діяльності. І якщо, наприклад, Борис Колесніков та Сергій Тігіпко не переймаються наукою і викладацькою діяльністю, то сам Микола Азаров стверджує, що отримує за це 40 тисяч гривень на рік.

Займається викладанням, очевидно, суто “у вільний від основної роботи час” і Валентин Сердюк, бо за основним місцем роботи він — заступник керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Гортаючи сторінки офіційних сайтів українських вишів, знаходиш і прізвища суддів, які там викладають. Це цілком легальна діяльність, яка, без сумніву, іде на користь вищій школі, оскільки дозволяє студентам отримати інформацію від практиків з-поза академічних кіл. І у вас, якщо ви досвідчений працівник судової системи, не виникне з цим проблем, допоки ви допасовуватимете вашу громадянську позицію до правосвідомості вашого керівництва. Але якщо ви раптом захочете скористатися зі своїх конституційних прав, до вас буде застосовано процедури, винесеної у заголовок цієї статті. Бо свобода слова, свобода преси і конституційні права — це просто пустопорожні балачки. В тому числі й у стінах Верховного Суду.

Андрій ВОНТРОП