Острів невезіння

Дивлячись із вікна вагона пасажирського потяга на домівки, розташованi уздовж залізничного полотна, завжди виникало відчуття жалю до їх мешканців: як ці люди цілодобово можуть терпіти гуркіт залізних валок? Однозначну відповідь на це запитання можуть дати шість донецьких родин, які потрапили в ситуацію значно серйознішу. Прокинувшись одного чудового ранку, вони опинилися в залізничному кільці.

Унаслідок добудови залізничних колій, яку здійснює у рамках підготовки Донецька до Євро—2012, домівки донеччан iз двох боків оточили залізничними рейками. Тепер садиби відрізані від світу і про бодай наближення до них якогось виду наземного транспорту не може бути й мови.

До найближчого підземного переходу “пиляти” кілометр, тому вихід один — стрибати через колії. До речі, за останній рік таке стрибання вже призвело до кількох смертей. А якщо, скажімо, доведеться викликати карету “швидкої” — та до будинків не під’їде, хоч гелікоптер викликай. На цьому незручності “острів’ян” не закінчуються: від постійної вібрації з обох боків стіни будинків тріскаються. Споруди, зведені ще до революції, у будь—який момент можуть розсипатися. Тому природно, що “острів’яни” вимагають відселення.

Претензії людей підтримує і санепідемстанція Донецька. За висновками спеціалістів, шумовий поріг у помешканнях набагато перевищує допустимі норми та й відстань від залізниці далека від ідеальної. Однак чиновники від залізниці цим не переймаються, мовляв, будинки не чіпаємо, тож і відселяти не збираємося.

Мешканцям аварійних будинків, затиснутим у залізничне кільце, залишається сподіватися лише на суд. Тож вони подали судовий позов на Донецьку залізницю і на своєму острові, оплетеному залізними коліями, чекають на рішення.

Антін БОБИР