Орел чи решка

Блокування урядом європейського напрямку використання нафтопроводу Одеса — Броди — чи не найяскравіша ілюстрація до теми вітчизняних політичних усобиць. Причому усобиць із тяжкими наслідками: втратою можливих економічних дивідендів та погіршенням іміджу України за кордоном.

Нещодавно Віктор Ющенко своїм указом спробував у черговий раз відновити проектний напрямок використання навтопроводу — європейський. Адже саме європейський шлях транспортування (так званий аверс — транзит каспійської нафти до Центральної Європи) закладався під час проектування нафтогону. Однак 2004 року влада вже вагалася між аверсом та реверсом: у липні тодішній прем’єр Віктор Янукович після візиту до Москви скасував лютневу постанову уряду про європейський режим використання нафтогону. Через відсутність чіткої позиції з цього питання, а фактично через запуск нафтопроводу в реверсному напрямку європейська преса назвала Україну “державою, що знову змінює свої пріоритети”. Не залишилися осторонь і міжнародні інституції: Брюссель висловив занепокоєння станом енергетичної безпеки України та Центральної Європи, а в спільній з Туреччиною заяві попередив про екологічну загрозу, що може виникнути для перевантаженої Босфорської протоки.

Один мій знайомий, японський дипломат, упродовж останніх років регулярно цікавився долею нафтогону. Мене це дивувало, адже жодних економічних інтересів Країна сонця, що сходить, у проекті не має. Виявляється, на його прикладі Україна, за словами японського високопосадовця, демонструє закордонним партнерам, у якому напрямку вона наразі розвивається і які геополітичні принципи сповідує. Реверсний режим означає, що країна перебуває під впливом північного сусіда і не є цікавим об’єктом для японських компаній. Натомість аверс — індикатор того, що Україна пристає на європейські правила гри.

На жаль, цей стратегічний для держави проект став для українських можновладців розмінною монетою. Що найбільш прикро, саме через ілюзії щодо дивідендів, які Україна начебто може отримати від Росії, якщо обстоюватиме реверсний рух нафти. Російська сторона культивує міф про те, що ні постачальників, ні споживачів нафти, яка йтиме в аверсному напрямку, Україна не матиме. Саме ці аргументи сьогодні простежуються у висловлюваннях глави українського уряду.

Для вирішення долі нафтогону, як і будь-якого транснаціонального проекту, потрібна консолідована позиція влади. Великі проекти потребують міжнародної кооперації, тому всі державні інститути мають працювати як злагоджений організм.

Проте такої злагоди від політиків сьогодні годі чекати. На жаль, за нинішніх політичних умов цей проект приречений. Зокрема тому, що зарубіжні компанії, які брали участь у його розробці чи могли б долучитися до його реалізації зараз, чекатимуть, доки в Україні президент і прем’єр розберуться між собою…

Зазначу, що систематично цим проектом ніхто не займався — про нього згадують лише “принагідно”. Зараз такою нагодою є вибори, що наближаються. А отже, кожен із політиків бажатиме заробити дивіденди на геополітичних іграх.

Єдина надія на реалізацію аверсного режиму перегону нафти у майбутньому. Це питання ще постане після того, як Росія реалізує проект Балтійської трубопровідної системи-ІІ, а система “Дружба” виявиться під загрозою вимкнення чи серйозних обмежень. Тоді про нафтогін Одеса — Броди знову згадають.

Гончар МИХАЙЛО