Нова велика депресія: якою буде майбутня світова валютно-фінансова система

Втім, варто спробувати надати бачення щодо того, якою повинна стати міжнародна валютно-фінансова система, щоб унеможливлювати повторення подібних криз, а потім, спробуємо зпрогнозувати, які рішення скоріше за усе приймуть провідні країни світу в найближчій перспективі.

Цілком очевидно, що зростання вартості активів, яке припинилося в липні 2007 року, стало можливим через невідповідність кількості грошей, які знаходяться в обігу на ринках провідних країн світу, реальній товарній пропозиції у цих країнах.

Саме тому відбувалися процеси інфляції активів — зайва грошова маса “ганялася” за обмеженою кількістю товарів на фондових ринках, ринку нерухомості, фінансів тощо, що призводило до необґрунтованого зростання ціни відповідних активів.

Отже, для того щоб зробити неможливим повторення подібної інфляції активів в майбутньому, потрібно відновити зв'язок між кількістю грошей в обігу та рівнем матеріального виробництва в країні.

Повернення до класичного визначення грошей як еквіваленту створеної суспільством доданої вартості є, на думку автора, першим стовпом нової світової валютно-фінансової архітектури. Кожна країна, включаючи, насамперед, провідні країни світу, має ретельно підрахувати кількість грошей в обігу та рівень виробництва матеріальних товарів та критичних послуг, при чому перелік таких товарів та критичних послуг має бути однаковим для всіх країн світу.

Після підрахунку потрібно стерилізувати з обігу гроші, які обслуговують некритичні для суспільства послуги, та емісійні, незабезпечені гроші — “підчистити” монетарну базу. Очевидно, що більшість центральних банків мають достовірну інформацію про монетарну базу у своїй країні і можуть її регулювати.

Основна складність полягає у складанні переліку еквівалентних товарів та послуг, адже, саме тут провідні країни намагатимуться “завищити” власне ВВП через застосування коефіцієнтів якості виробленої продукції чи включення до переліку максимально великої кількості послуг тощо.

Саме тому, завдання складання такого переліку має отримати якомога більш незалежна від провідних країн наднаціональна установа, яку, можливо, потрібно створити з чистого аркушу. Адже ні МВФ, ні МБРР, чи БМР не є достатньо незалежними від впливу провідних країн світу. Розподіл місць у такій новій установі має приблизно порівну розподілятися між провідними країнами та країнами, що розвиваються.

Другим стовпом нової архітектури має стати створення нової грошової одиниці, яка матиме єдину функцію — накопичення доданої вартості, тобто, функцію резервної валюти.

Така валюта не може бути національною валютою жодної країни, оскільки тоді не виключені повторення сучасної кризи — вона або приймається в обіг в усіх країнах одночасно — це утопічно на даному етапі розвитку глобалізації, або емітуватиметься певним наднаціональним інститутом, назвемо його умовно, Міжнародний емісійний банк (МЕБ) під реально створену країнами світу додану вартість.

Ця резервна валюта не може базуватися на обсягах матеріального виробництва лише одної країни, обсяг її емісії має визначатися на підставі рівної частки ВВП кожної країни світу. Припустимо ця частка складе 0,25% ВВП і депонуватиметься в МЕБ щороку, при чому країна-депонент одночасно виймає грошовий еквівалент цієї частки ВВП з внутрішнього монетарного обігу, для того, щоб не створювати інфляції.

Фактично, це можна назвати податком на резервну валюту, який збирає міжнародна установа, що діятиме в інтересах всіх і кожної країни. Виникає питання, а яким чином визначити вартість у резервній валюті, наприклад, долару США та китайського юаню? Скільки одиниць резервної валюти має отримати США та Китай за депонування 0,25% ВВП?

В ідеальному випадку потрібно зафіксувати курсові співвідношення між валютами на момент створення МЕБ подібно до фіксації курсів європейських валют під час створення ЄЦБ, але це навряд чи є можливим з геополітичної точки зору на початку існування нової системи.

Отже, курси всіх національних валют по відношенню до нової резервної валюти швидше за все будуть залишатися гнучкими. Саме тому така резервна валюта повинна мати певний загальноприйнятий для абсолютно всіх людей — як для китайців, так і для американців — вартісний еквівалент — таким еквівалентом не можуть стати ані золото, ані діаманти, оскільки вони не є критично необхідними для існування людини.

Що має критичну цінність для продовження фізичного існування кожної людини, незалежно від її віку, раси, матеріального статку? Це базові речі — вода, повітря, калорії харчування, енергокалорії тощо. Без цих базових товарів жодна людина не зможе існувати, отже, кожна людина, особливо під час кризових ситуацій хоче мати достатньо таких базових товарів як тепло, їжа, вода для того, щоб забезпечити фізичне існування себе самої та своєї родини.

Саме тому, вартість одиниці резервної валюти має визначатися в еквіваленті калорій їжі чи тепла, літрах води чи кубометрах повітря для того, щоб людина або держава, яка має таку валюту в авуарах, завжди могла обміняти її в будь-якому куточку світу на певну кількість критичних матеріальних цінностей.

При цьому підході не буде виникати різниці в оцінці вартості резервної валюти в різних країнах світу, адже міняючи національну на резервну валюту від МЕБ, країна-експортер тим самим вкладає своє національне багатство у критичні для існування населення товари, які завжди матимуть попит в решті країн світу, а не в незабезпечені “папірці” держави-імпортера з невідомою долею їх подальшого покриття реальними товарами.

Третім стовпом нової архітектури має стати створення дворівневої платіжної системи — виконання МЕБ ролі “банку для держав”, тобто клірингової та кредитної діяльності у резервній валюті, та виконання національними центральними банками звичних функцій клірингу у національних валютах.

Враховуючи сучасний розвиток комунікацій, вважаємо, що МЕБ зможе створити глобальну платіжну систему і впевнено проводити платежі у резервній валюті (кліринг) 24 часи на день 7 днів на тиждень.

За нової архітектури, особливо в перші 3-5 років, світова диспропорція у виробництві матеріальних цінностей зберігатиметься і відповідно країни-нетто імпортери постійно витрачатимуть свою долю резервної валюти на рахунках у МЕБ.

Так, наприклад, коли компанія-імпортер з США при замовленні китайської продукції укладає ціну в резервній валюті, вона має придбати її у МЕБ за долари США. Китайська компанія-експортер отримуватиме резервну валюту, але їй потрібні юані, для того, щоб розплатитися з робітниками та постачальниками, отже, вона продаватиме резервну валюту за юані.

Чим більше американських компаній купуватимуть резервну валюту за долари США для імпорту з Китаю, тим більше доларів потрібно буде віддати за одиницю резервної валюти, адже попит породжує зайву пропозицію доларів США і долар девальвує по відношенню до резервної валюти.

Водночас, через значну пропозицію резервної валюти з боку китайських експортерів все менше юанів можна буде отримувати від МЕБ за свою резервну валюту. На балансі МЕБ це виглядатиме як збільшення активів у доларах США та зменшення активів у юанях при незмінній кількості пасивів, тобто резервної валюти.

Якщо девальвація долара не допоможе, при зменшенні суми юанів, або збільшенні суми доларів США, в активах МЕБ до критичного рівня, який МЕБ має визначити у своєму статуту, МЕБ має проводити консультації з відповідними країнами щодо подолання такої ситуації і може надати кредит у резервній валюті на певних умовах.

В ідеалі, країна нетто-імпортер має використати такий кредит на подолання структурного дефіциту в середньостроковій перспективі. Країна нетто-експортер може використати надлишкову резервну валюту шляхом її обміну на національну: таким чином поповнюючи запаси національної валюти у МЕБ для поліпшення рівня життя всередині країни.

Звісно, окрім товарних потоків існуватимуть і інші операції між країнами, які можуть певним чином пом'якшувати товарні диспропорції. Так, наприклад, багато китайців захочуть отримати навчання у престижних університетах та бізнес-школах США або придбати нерухомість у Флориді для відпочинку.

Але, головне, не допускати відтворення фінансової піраміди та роздмухування мильних бульбашок на ринках товарних та фінансових активів у країні нетто-імпортері.

Четвертим стовпом нової архітектури має стати більш жорстке регулювання світових фінансових та товарних ринків з метою заборони фінансових спекуляцій та повернення світовим ринкам їх основної функції місця для обміну активів на гроші, а не функції престижного казино.

Так, наприклад, потрібно заборонити практику позичання та продажу акцій (шорт-селінг), яка використовується спекулянтами для створення панічних настроїв серед решти учасників ринку і спотворює реальну ринкову вартість акцій.

Потрібно повністю змінити практику визначення ціни на сировинні товари на підставі очікувань спекулянтів, які навіть не знають як виглядає нафта! Лише виробники сировинних товарів, які фізично добувають їх, повинні мати право укладати контракти на біржі з промисловими споживачами, які потребують цих товарів для власного виробництва.

В процесі торгів між реальними учасниками ринку визначатиметься ринкова ціна, а далі вже фінансові інвестори, які не володіють фізично сировинними товарами і хочуть погратися на очікуваннях, можуть брати таку фактичну ціну за основу і створювати окрему “лотерею” для себе і собі подібних на окремій біржі. Можливо дійсно потрібно створити окрему територію для фінансових спекуляцій, такий собі, “фінансовий Лас-Вегас”?

Наглядові функції над світовими товарними і фондовими ринками можуть бути передані державним установам і правила мають бути уніфіковані.

Які переваги для економіки несе в собі запропонована нова архітектура світової валютно-фінансової системи?

По-перше, ця система позбавляє уряди та центральні банки країн світу в односторонньому порядку приймати рішення про емісію національної валюти, незабезпеченої матеріальним виробництвом. Інфляція має суттєво призупинитися у переважній більшості країн світу.

По-друге, нова валютно-фінансова система стимулюватиме матеріальне виробництво і науково-технічну революцію, адже, забезпечити високий рівень життя та національного багатства можна буде лише за рахунок випуску нових товарів та послуг, цікавих для решти країн світу, а не за рахунок побудови фінансових пірамід.

По-третє, нарешті гроші — єдина резервна валюта — стануть асоціюватися у людей з дійсно критичними товарами, а не золотом чи діамантами, що створює якісно нове наповнення поняття “гроші”. Це зорієнтує витрачання людської енергії на очищення повітря та води, пошук нових джерел енергії, виробництва якісної їжі тощо, що в цілому має покращити загальний рівень життя на планеті.

По-четверте, країни, що розвиваються, завдяки їх матеріальному виробництву, нарешті зможуть зайняти гідне їх місце у світових економічних рейтингах, що сприятиме покращенню рівня життя у цих країнах, викоріненню бідності.

По-п'яте, нова система створить умови для переходу до єдиної світової валюти, що відкриє нові можливості для розвитку конкуренції, подальшої глобалізації, побудови дійсно єдиної економічної системи світу.

Чому ці пропозиції на даному етапі виглядають не настільки утопічними як 2-3 роки тому? Автор вважає, що події, які вже відбулися у 2007-2008 роках в світовій економіці і наразі продовжують свою динаміку сприятимуть розвитку дискусій щодо зміни світової валютно-фінансової системи.

Першим суттєвим поштовхом у розширенні регулювання фінансової діяльності стане націоналізація більшості провідних комерційних і інвестиційних банків США, Великобританії, Європи, Японії — цей процес невпинно розгортається через швидку та суттєву дефляцію банківських активів, що відбувається на цих ринках.

Передусім це відбуватиметься в США та Великобританії, меншою мірою в Японії та ЄС, де банки традиційно займалися кредитування економіки, а не фондових і сировинних ринків.

Дефляція активів “з'їдає” капітал банків, адже, зобов'язання перед вкладниками залишаються, а активів вже не вистачає, щоб їх повністю покрити — банки стають технічними банкрутами і можуть обслуговувати вкладників та кредиторів лише за рахунок державних вливань. Це, до речі, стратегічно задовольняє американський, британський, європейський капітал, як було показано вище.

Після рекапіталізації банків провідні держави світу матимуть важелі для нав'язування жорсткішого регулювання банківської діяльності і обмеження операцій з певними видами фінансових інструментів.

Володіючи ключовими пакетами у найбільших банках, держави навряд чи захочуть віддавати контроль і швидше за усе намагатимуться об'єднати економіку та політику — створять нові наднаціональні інститути, підстави для появи нової резервної валюти тощо.

Решта країн, як показує практика, швидше за все слідуватиме за лідерами світу. При вибудові нової архітектури провідні країни повинні свідомо відмовитися від несправедливих “гандикапів” у вигляді неправомірно високого ВВП або використання національних валют як резервних валют, оскільки нова система в такому випадку зазнаватиме тих саме вад, що і існуюча.

Створення нової архітектури світової валютно-фінансової системи проходитиме, на думку автора, в два етапи. На першому етапі (2009-2011 роки) провідні країни світу намагатимуться зберегти існуючу систему гнучких курсів та долар США і євро як основні резервні валюти.

Подальші банкрутства банків і корпорацій призведуть до необхідності нових державних вливань в економіку для рекапіталізації/націоналізації банків, інфраструктурних проектів тощо. Держави створюватимуть “погані банки”, куди зливатимуть збиткові активи, і “зачищатимуть” баланси банків та корпорацій.

Через велику кількість кон'юнктурних вливань, державні бюджети провідних країн світу досягатимуть небачених дефіцитів (10-20% ВВП). Трильйонні бюджетні витрати провідних держав світу — для чого вони друкуватимуть незабезпечені товарами долари, євро і фунти, в першу чергу, спрямовуватимуться на підтримку “роздутої” ціни активів, аніж реального сектору економіки, отже, процес дефляції активів продовжуватиметься до кінця 2011 року.

Через значні ін'єкції незабезпечених товарами грошей світова валютна система зазнаватиме значної волатильності — щоденні коливання курсів основних валют у 3-5% будуть на порядку денному. Через це врешті-решт ніхто точно не буде знати, яким є “справедливий” курс кожної окремої валюти — у таких обставинах ціни на дорогоцінні метали зростуть у 3-5 разів у порівнянні з рівнем на початку 2009 року.

Коли процес націоналізації банківської системи і частково промислових підприємств, тобто перерозподіл капіталу з рук іноземних власників до рук американських, британських та європейських капіталістів, в основному завершиться, розпочнеться другий етап побудови нової фінансової системи.

Приблизно з 2012 року основні інститути якої буде сформовано і запущено в дію після 2015 року.

Важко передбачити, який саме шлях оберуть лідери провідних країн, але можна припустити, що в новій архітектурі буде передбачено:

— жорсткіше державне/наднаціональне регулювання світових ринків;

— створення резервної валюти, вартість якої буде виражати створену додану вартість в економіці не однієї, а цілої низки країн світу (резервний пул);

— існування “національних банків-чемпіонів” в кожній провідній країні, які належатимуть державі і контролюватимуть до 25% відсотків локального банківського ринку — великим банком легше керувати.

В цілому нова архітектура світової валютно-фінансової системи сприятиме подальшій глобалізації економічної діяльності, створенню єдиної світової валюти та у геополітичному плані переходу від світу окремих держав до світу окремих державних федерацій та конфедерацій.

Олександр САВЧЕНКО