Невже завидки когось беруть?

Відвідини Нікополя, 120-тисячного міста на Дніпропетровщині, подарували нові враження. Ні, розбиті дороги в районі автовокзалу позитива якось не додали, а ось соціальна інфраструктура одного із найпотужніших у світі Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ) таки вразила. Зокрема, такої кількості дітей, як на спортивному комплексі “Електрометалург”, напевне, не побачиш і біля шкіл у День знань. І не лише юних нікопольчан, а й гостей зі всієї України. Адже саме на його базі Федерація футболу України проводила в кінці серпня дитячий футбольний турнір. А крім усього, комплекс — це не тільки абсолютно доступна спортивна база для працівників заводу, а й справжня кузня майстрів спорту найвищих досягнень. На минулій Олімпіаді нікопольчанка Ганна Ярощук, у престижній категорії 4 по 400 метрів — разом зі своїми подругами, посіла четверте місце, але кому поступилися — найвизнанішим грандам легкої атлетики з США, Росії та Ямайки! Минулої ж пекінської Олімпіади до Нікополя, і саме до спорткомплексу НЗФ приїхали дві медалі — бронзова і золота параолімпійська.

До слова, підприємство не лише утримує спортивний комплекс, де тільки дітей займається майже дві тисячі (а ще працівники заводу і городяни), але й виплачує 10 своїм найкращим спортсменам спеціальну стипендію —у додаток до державної. У комплексі діє гнучкий та зручний графік відвідувань — щоденно із 7.00 до 23.00. Додамо, що голова правління НЗФ, Володимир Семенович Куцін є членом Національного олімпійського комітету. А це свідчення рівня спортивного життя підприємства і його авторитету в Україні спортивній.

Вразив прекрасний Палац культури (теж “Електрометалург”) — не просто кращий у місті, і єдиний, здатний прийняти найвередливіших “зірок”, а один із найліпших саме відомчих культурних закладів України. Він збудований, до речі, як тоді ще продовжували казати, “західними німцями” 18 років тому. Палац сьогодні у бездоганному стані, з чудовим спортивним залом — такий ще треба пошукати, із залами танцювальними, і, звичайно ж, — із глядацьким залом, якому і знані столичні культурні майданчики можуть позаздрити. І тут сотні творчих людей теж займаються за графіком, в якому завжди можна відшукати для себе зручний час — з 7.00 до 24.00...

Можна довго говорити про заводську медсанчастину, зі зразками її новопридбаного обладнання, але утримаємося від цього. Скажемо про систему страхової медицини, яка тут давно впроваджена. Це коли за 39,50 гривень будь-який бажаючий працівник (а таких — понад п’ять тисяч із семи тисяч працюючих), плюс 16,50 гривні платить підприємство, отримує медичну страховку. Остання за кожного страхового випадку забезпечує оплату за ліки, залежно в основному від закладу, де проходить лікування, грошей на суму від 150 до 1200 гривень. І ще: вже 13 років будь-яка працівниця заводу, яка принесе офіційну довідку від гінеколога, що вагітна( термін ролі не відіграє), йде у відпустку, під час якої їй сплачується середня зарплата. Ця новація дозволила збільшити народжуваність, на підприємстві, вдвічі порівняно із середньоміськими показниками по Нікополю.

Щоб завершити про соціальну галузь, зауважимо, що від заводу до РІЗНИХ районів міста організовано рух автобусів, проїзд у яких безплатний. Поїздка на відпочинок до Туреччини, Єгипту та на карпатський — не безплатна, а лише за 10% вартості, все інше оплачує підприємство. І, напевне, найголовніше — середня зарплата по заводу — 5,592 тисячі гривень. Щодо найповажніших на НЗФ людей, плавильників, то кращі з них отримують понад 11 тисяч гривень. І ще важливі цифри. Тих, хто на заводі отримує менше 2,5 тисячі гривень — 308 осіб, а тих, хто більше 5 000 — 3 550...

Дуже важкий метал

Хтось прочитає написане вище, і скаже: “Ось такий вигляд має реальний комунізм”. Може, й так, хоча на заводі вважають своє підприємство просто соціально орієнтованим. До того ж усі ці виплати, пільги, соціальну інфраструктуру потрібно ще заробити. Абсолютно резонно на НЗФ вважають, що тільки щасливі, здорові і забезпечені люди можуть зробити підприємство найкращим у світі. А Нікопольський завод феросплавів — одне із трьох найкращих у світі феросплавних підприємств за техніко-економічними показниками. І це за умови, що ми вже звикли бачити українську промисловість десь у самому хвості. А тут, як мовиться, і японцям, і китайцям згори гукають: “Ну, чого застряли — доганяйте”!

Ті намагаються доганяти, але не завдяки тому, що нікопольські інженери стали гірше думати, а робітники менш ретельно і старанно ставитися до роботи. І не тому, що підприємство витрачає менше грошей на модернізацію і особливо на екологічні заходи (всі останні роки до 300 мільйонів щорічно). Екологія, до речі, тут і так на рівні, а з 21 вересня пуск нового обладнання дозволить взагалі практично обійтися від видимих викидів, тобто диму, у повітряний простір. Останні стануть відповідати всім найжорсткішим екологічним нормам — 50 мг пилу на 1м3, і 5 мг марганцю у тому ж обсязі.

Так з якої причини давлять українського конкурента? Через трохи дивну, скажімо так, “турботу” рідної держави. Через це і НЗФ, й інші феросплавні заводи України поставлені в умови гонок “на трамваях” з конкурентами. Бо спробуйте не програти казахському колезі, в якого електроенергія — 10 доларів за 1 мегават (1000 кіловат), а у нас — 93$. А в структурі виробництва та ж електроенергія становить понад 50 відсотків витрат! До того ж скажіть, як планувати продажі, коли мало не щомісяця відбувається підвищення вартості тієї ж електроенергії? “Ми просимо, — каже голова правління НЗФ Володимир Куцін, — продавайте нам електроенергію за тією ж ціною, за якою продаєте її за кордон, 60 доларів за мегават. Але куди там”...

Тут зауважимо таке. Нікопольський завод феросплавів — це велетенський споживач електроенергії. Це 300 мільйонів гривень щомісяця до енергоринку, це обсяги споживання більші, ніж у Івано-Франківської та Тернопільської областей разом взятих. Крім того, значну частину енергії завод отримує у нічний час. Це коли потрібно чимось завантажити енергогенеруючі потужності країни, особливо АЕС, яким як повітря потрібне стабільне навантаження. За рік, і саме вночі, підприємство відбирає 1,5 млрд. мегават-годин електроенергії. НЗФ є надважливим елементом балансування енергосистеми України. Заради цього заводськими спеціалістами було повністю модернізоване обладнання, яке колись проектувалося на безперервну роботу протягом доби. Такого споживача енергетики мали б взагалі цінувати...

І про калькулятор...

До речі, В. Куцін визначив пряму залежність агресивного імпорту феросплавів до України (якого вперто не бачить, наприклад, Міністерство економіки і торгівлі — навіть попри численні звернення представників галузі) і цін на електроенергію. Виходить, що недолуга політика в галузі тарифів на останню послідовно робить неконкурентоспроможною вітчизняну продукцію вже на власному ринку. Через те, його втрачено на 54%, які захопили різноманітні імпортери.

Чим це може закінчитися? Та зупиненням заводу вже наприкінці року! І тоді отой “комунізм”, про який ми вище розповіли, закінчиться. Одночасно припиняться і від 25 до 30 відсотків надходжень до бюджету Нікополя, призупиниться шефська допомога половині міських шкіл і всім інтернатам. І взагалі, бюджети всіх рівнів і відповідні фонди втратять щонайменше 450 мільйонів гривень на рік, а держава за той же період — 720 мільйонів доларів валютних надходжень. До того ж через втрати енергоринком потужного споживача (3,5 мільярда мегават-годин на рік) виникне реальна загроза розбалансування єдиної енергосистеми України. А це вже безпека атомної енергетики, про яку дуже багато говорять, та, виходить, мало дбають.

Зовсім не песиміст голова правління НЗФ Володимир Куцін — надто вже поінформований оптиміст, щоб бути майже впевненим, що ніяких дій відповідних органів ми так і не дочекаємося. Хоча... Та зрештою — вкотре вже на цьому намагаємося наголосити, чи візьме зрештою до рук калькулятора хтось із людей, котрі ухвалюють рішення? Відповідь дасть уже дуже близьке майбутнє.

Леонід СОСНИЦЬКИЙ