Наприкінці квітня п’ятитонна бомба пробила кілька поверхів адміністративної будівлі “Азовсталі” і знищила бомбосховище під нею. Людей там не було. “Напередодні їх евакуювали в інше сховище”, — каже генеральний директор “Азовсталі” Енвер Цкітішвілі, 60. Це, за його словами, єдиний випадок за час війни, коли укриття заводу не витримало обстрілів.
34 бомбосховища “Азовсталі” можуть вмістити 12 000 людей. На піку в них одночасно перебувало приблизно 6000. Скільки всього маріупольців знайшли притулок на території заводу під час облоги Маріуполя, невідомо. Одні приходили, інші, перечекавши декілька днів, ішли, сподіваючись утекти з міста, каже Цкітішвілі.
Квітневий вибух добряче відчув провідний інженер “Азовсталі” Ігор Хаджава, 38. Разом із дружиною і двома дітьми він переселився на завод 2 березня. Думали перебути кілька днів, а застрягли під землею на два місяці.
Останні дні квітня були найстрашнішими, каже Хаджава. 15 квітня дві російські ракети знищили будівлю над його сховищем та завалили уламками два з трьох виходів. “Після цього ми майже не спали — боялися, що наступна бомба впаде на нас”, — розповідає він. Але йому пощастило. 1 травня його разом із сімʼєю евакуювали з заводу. Останній український військовий вийшов з “Азовсталі” 20 травня.
“Азовсталь” — це 11 кв. км промислової зони у центрі Маріуполя. Завод розташований між річкою Кальміус та Азовським морем. Він став фортецею, яку боронили близько 3000 українських військових.
Нині Хаджава працює інженером на іншому заводі “Метінвесту” — “Каметсталі” у Камʼянському Дніпропетровської області. Він мріє повернутися до Маріуполя після перемоги і знову працювати на “Азовсталі”. “Я народився в Маріуполі, — каже він. — Це мій дім, там лишилися мої батьки”.
До війни в “Метінвесті” було близько 100 000 працівників. Більше третини з них, 35 000, — на підприємствах у Маріуполі, “Азовсталі” та ММК ім. Ілліча. 8000 з них виїхали на підконтрольну Україні територію. Решта евакуювалися до Росії або залишились у Маріуполі, каже гендиректор “Запоріжсталі” Олександр Мироненко.
Близько 300 співробітників “Метінвесту” загинуло, 6000 — мобілізовано.
24 лютого гендиректор “Метінвесту” Юрій Риженков, 45, прокинувся о пʼятій ранку від вибухів. Він до останнього не вірив, що війна почнеться. “Це виглядало безглуздою авантюрою”, — каже Риженков. Він був упевнений, що Росія не зможе швидко оточити Маріуполь, оскільки місто було захищене лінією оборони, яку його мешканці збудували ще в 2014 році.
Для будівництва цих рубежів заводи “Метінвесту” безоплатно поставили сляби, каже Цкітішвілі. Траншеї з укріпрайонами обороняли місто зі сходу і пролягали на північ до Волновахи. “Російські військові не змогли їх здолати, тому підійшли до міста із заходу”, — каже він.
Маріупольці теж вірили, що місто вистоїть, каже директор із персоналу “Азовсталі” Іван Голтвенко, 38. Його дід і батько також працювали на заводі. Дід пережив німецьку окупацію Маріуполя. У 2014 році українським військовим вдалося відстояти місто. “Ми гадали, що вистоїмо і цього разу”, — каже Голтвенко.
Ця впевненість зіграла злий жарт. На початку березня росіяни замкнули кільце навколо міста. У блокаді опинилися 350 000—400 000 мешканців Маріуполя. “Шкодую, що ми одразу не прийняли рішення евакуювати людей”, — каже Риженков. Військові, за його словами, запевнили керівництво компанії, що Маріуполь не впаде, а російські війська, що вийшли з Криму, будуть зупинені.
Незамінні заводи
Артилерійські обстріли та бомбардування Маріуполя почалися 25 лютого. Керівництво “Метінвесту” вирішило вперше з часів Другої світової війни повністю зупинити “Азовсталь” та ММК ім. Ілліча. “Влучання снаряду в працюючий металургійний завод може призвести до техногенної катастрофи, — пояснює Риженков. — Зупинка заводів зайняла тиждень”.
Бої за місто тривали 80 днів. “Страшно було весь час, — згадує Хаджава з “Азовсталі”. — Здавалося, світ про нас забув”. За оцінкою премʼєр-міністра Дениса Шмигаля, окупанти знищили 95% будинків Маріуполя. Кількість населення міста зменшилася втричі, до 100 000—120 000 осіб, констатує радник мера Петро Андрющенко.
Від “Азовсталі” залишилися руїни, ММК ім. Ілліча постраждав трохи менше, каже Цкітішвілі. З 2015 року “Метінвест” інвестував у ці заводи $1,9 млрд. “Ми відбили ці інвестиції, але зараз усі розуміють — це був ризик”, — каже Риженков.
Довоєнна капіталізація “Азовсталі” та ММК ім. Ілліча дорівнювала $10 млрд, сказав основний власник “Метінвесту” Рінат Ахметов італійському телеканалу RAI. На підприємствах також зберігалися сировина й готова продукція на $1 млрд. За словами Цкітішвілі, “Метінвест” планує завершити попередні підрахунки збитків до 1 вересня. “Ці збитки буде предʼявлено Росії в міжнародних судах”, — каже він.
Маріупольські заводи — ядро металургійного бізнесу “Метінвесту”. В 2021 році вони виробили 8,6 млн т сталі, або 40% сталі в країні.
Гірничозбагачувальні комбінати “Метінвесту” постачали на ці заводи 35—40% своєї залізної руди.
Чверть продукції заводів продавалась в Україні, решта йшла на експорт, зокрема у вигляді слябів для перекатних заводів “Метінвесту” в Англії та Італії. Європейські активи, на які “Метінвест” відправляв сляби без квотування, дозволяли обходити обмеження на поставки прокату в ЄС.
Через розташування у центрі Європи та близькість до портів бізнес-модель “Метінвесту” давала йому перевагу в боротьбі з російськими конкурентами. Наприклад, із групою НЛМК, яка використовує подібну бізнес-модель — постачає сляби на свої заводи в Європі, де з них виготовляють прокат. Руйнування маріупольських заводів надало НЛМК значну перевагу, констатує керівник консалтингової фірми MCI Олександр Сірик. Ситуація може змінитись, якщо ЄС запровадить санкції проти металургійних напівфабрикатів із Росії, каже Сірик. “Цей сценарій є вірогідним”, — вважає він.
“Азовсталь” та ММК ім. Ілліча — єдині металургійні заводи в Україні, які виробляли товстий прокат. Він використовується в будівництві, важкому машинобудуванні та для виробництва військової техніки. “Азовсталь” випускала до 5000 т сталі на рік для військової техніки, каже Цкітішвілі. Завод виготовляв сталь завтовшки від 6,5 мм до 200 мм. “Азовсталь” також була єдиним підприємством в Україні, яке робило залізничні рейки.
Втрата ММК ім. Ілліча та “Азовсталі” — це проблема для післявоєнної України, каже генеральний директор “Запоріжсталі” Олександр Мироненко. “Доведеться покладатися на імпорт, коли будемо відновлювати інфраструктуру, мости, залізницю”, — говорить він.
У квітні “Запоріжсталь” у співпраці з “Каметсталлю” налагодили виробництво товстого листа. До війни “Запоріжсталь” робила лист до 8 мм товщиною. На липень завод освоїв виготовлення листа 25 мм. “Товстим листом його можна назвати з великою натяжкою, — визнає Мироненко. — Він поки що невисокої якості”.
Не найгірший рік
2021-й був найкращим роком в історії “Метінвесту”. Рекордно високі світові ціни на руду і метали принесли компанії надприбутки. Дохід зріс на 72%, до $18 млрд, EBITDA — у 3,2 раза, до $7 млрд, чистий прибуток — у дев’ять разів, до $4,8 млрд. Експорт забезпечив “Метінвесту” 80% продажів.
2022 рік починався теж непогано. На рахунках компанії налічувалося майже $1,2 млрд. Ситуація на світових ринках була привабливою для металургії, каже Риженков. Компанія готувалася працювати в умовах стабільного зростання, а опинилась у центрі континентальної війни. Вертикальна інтеграція групи зруйнована, компанія відрізана від експорту через блокаду українських морських портів.
Переорієнтація на прикордонні переходи в Західній Україні збільшила вартість логістики втричі, до $100—110/т, каже гендиректор “Запоріжсталі” Мироненко. Збільшився й час доставки продукції. За словами Мироненка, до війни доставка, наприклад гарячекатаного рулону, займала 20 днів, нині товар може йти до споживача два—три місяці.
Світові ціни на метали й руду пішли вниз. За даними “Укрметалургпрому”, гарячекатаний рулон з кінця лютого до середини липня подешевшав у 2,3 раза, до $545/т. Ціни на залізну руду на китайському ринку впали, за даними інвесткомпанії Dragon Capital, на третину, на окатки — на 30%.
Виторг компанії, за словами Риженкова, скоротився на дві третини, якщо порівняти з 2021 роком. У червні “Метінвест” зупинив Інгулецький та Південний гірничозбагачувальні комбінати, оскільки компанія припинила експортувати залізну руду.
Північний і Центральний ГЗК продовжують працювати, оскільки крім залізної руди вони також виробляють окатки, які, за словами Мироненка, наразі вигідно постачати до Європи.
У травні “Метінвест” зупинив “Авдіївський коксохім”. “Запоріжсталь” працює на половину потужності, “Каметсталь” — на третину. Потужності “Покровськвугілля”, найбільшого виробника високоякісного коксівного вугілля в Україні, задіяні на 80% — за 40 км від підприємства пролягає лінія фронту.
У червні “Метінвест” відправив у безоплатну відпустку працівників маріупольських підприємств, які не влаштувалися на інші підприємства групи. До того компанія виплачувала їм дві третини зарплатні. “Така поведінка дуже нетипова для українського бізнесу”, — каже голова київського офісу Korn Ferry Роман Бондар. На ринку, за його словами, домінують жорсткіші практики: скорочення до 50% штату, мінімальні або відсутні вихідні виплати.
На інших підприємствах групи працевлаштувалися 2000 маріупольців, хоча вакансій відкрито на 6000, каже Мироненко. Де-факто це означає, що штат компанії скоротився на 33 000 осіб.
2022 рік — найгірший в історії компанії?
Криза 2014—2015 років була ще жахливішою, каже Риженков. Тоді через окупацію частини Донбасу “Метінвест” утратив шість заводів, були розірвані виробничі ланцюжки, ціни на метали та руду впали до рекордно низьких рівнів, треба було пройти пікові виплати за боргами. “Але 2022-й ще не скінчився”, — додає Риженков.
“Метінвест” має запас міцності як мінімум до кінця року, каже старший аналітик Dragon Capital Денис Саква. На початок травня на рахунках компанії було $582 млн, світові ціни дозволяють покривати операційні витрати, найближча виплата за євробондами ($180 млн) — у квітні 2023 року. “Цьогоріч проблем у “Метінвесту” не має бути”, — каже Саква.
Головний ризик 2023 року — подальше падіння цін на руду й метали, а також втрата активів, передусім “Покровськвугілля”. Руйнування або захоплення цього підприємства позбавить компанію джерела поставок коксівного вугілля, що може призвести до зупинки металургійних комбінатів, зазначає Саква.
“Важкі часи ще попереду”, — погоджується Риженков. Подальший простій підприємств може призвести до масових скорочень. Це непросте рішення, бо компанія розраховує максимально швидко відновити обсяги виробництва у разі стабілізації на фронті. Для відновлення будуть потрібні професіонали, які вміють працювати на обладнанні компанії, говорить гендиректор “Запоріжсталі” Мироненко. “Верстати без людей — купа заліза”, — каже він.
Але якщо війна затягнеться, скорочень не уникнути, вважає Бондар. Остаточне рішення “Метінвест” прийме до кінця вересня, гадає Риженков. “Або ми зробимо ставку на те, що все швидко нормалізується, або на те, що війна триватиме ще довго”, — каже він.
Нова стратегія
Доки агресор намагається захопити нові території, компанія переосмислює свою стратегію. Завдання незмінне — стати одним із ключових гравців на європейському металургійному ринку, каже Риженков. “Метінвест” хоче побудувати новий завод у Болгарії чи Італії. Це, за словами CEO, забезпечить гірничозбагачувальним комбінатам групи ринок збуту.
Інвестиції в нові українські активи компанія відновить лише після війни. “Україна має переконливо перемогти, аби відновились інвестиції”, — наголошує Риженков.
До нових великих проєктів в Україні можна буде повернутися за два—три роки після завершення війни, прогнозує Мироненко. Стільки часу, за його словами, займе поновлення логістичних ланцюгів, обсягів виробництва, повернення старих і пошук нових співробітників.
Компанія розглядає два можливі варіанти відновлення своїх активів у звільненому від окупантів Маріуполі. Жоден не передбачає реанімування “Азовсталі” на попередньому місці. Перший — відбудова ММК ім. Ілліча з розширенням його технологічними лініями, які були на “Азовсталі”. Орієнтовна вартість проєкту, за словами Цкітішвілі, — $15 млрд. Термін будівництва — сім років. Тільки на розчищення і підготовку майданчика підуть два—три роки.
Другий варіант — будівництво нового заводу на новій території. Цей сценарій швидший, простіший та дешевший, каже Хаджава. Орієнтовна вартість цього проєкту — $8—9 млрд.
А що із Донбасом? “Кінець Донбасу настав у 2014 році, — вважає уродженець Донецька Риженков. — Донбас має переродитись”. До російського вторгнення це був регіон із застарілою інфраструктурою, нікому не потрібними шахтами. Коли Україна переможе, “Метінвест” готовий брати участь у відродженні регіону — побудові нової інфраструктури, нових підприємств. “По-перше, там є значний ресурсний потенціал, — каже Риженков. — По-друге, є багато патріотів регіону, ладних туди повернутись, якщо буде де працювати”.
Ігор ОРЕЛ
Что скажете, Аноним?
[16:52 23 ноября]
[14:19 23 ноября]
[07:00 23 ноября]
13:00 23 ноября
12:30 23 ноября
11:00 23 ноября
10:30 23 ноября
10:00 23 ноября
09:00 23 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.