Момент істини

Вибори президента закінчилися. Без несподіванок та сенсацій. Незначний розрив між двома кандидатами був доволі прогнозованим. Всі розуміють — найцікавіше буде далі.

Штаби роблять паралельний підрахунок, намагаються оскаржити результати на окремих дільницях та аналізують отримані результати. Та головне завдання сьогодні — сформулювати для своїх команд та українського суспільства основні принципи власної політики щонайменше на майбутні декілька місяців.

Адже станом на перший день після виборів є декілька викликів, без відповіді на які країна просто не зможе розвиватися, принаймні в існуючих кордонах.

Виклик 1. Визнання результатів

Це найперший виклик, відповідь на який має засвідчити: чи є Україна стабільною та демократичною державою.

Звісно, головні політичні гравці керуються далеко не цією логікою. Для них захоплення влади — це сенс перебування в політиці загалом, і в цій справі вони готові не гребувати жодними методами.

Та обох кандидатів не може не хвилювати питання їхньої легітимності. Сумнівна перемога означатиме низьку легітимність і не визнання — не стільки Заходом, скільки українським суспільством.

Здавалося, після останніх п'яти років вітчизняний політикум мав би зрозуміти — зміна осіб у владному кріслі є нормою, і кінця світу після таких змін не буває.

Водночас, чутки про можливе силове переслідування опонентів та навіть репресії циркулюють останнім часом настільки активно, що стає зрозуміло — цією дитячою політичною хворобою часів Кучми перехворіли ще далеко не всі.

Страх втрати влади — це страх покарання та втрати активів. Доки так буде, доти кожна зміна влади відбуватиметься за серйозних ризиків фізичного протистояння. Водночас, чим більше прикладів мирної передачі влади без переділу власності — тим швидше долатиметься ця політична хвороба.

За нинішніх умов репресії за політичними мотивами виглядають надто неймовірно. Адже, світ став надзвичайно мобільним та прозорим. Будь-які неоднозначні дії відразу стануть надбанням світової громадськості, і значно скоротять можливості маневру новообраного президента.

Тому всілякі страхи з приводу задіювання карального апарату виглядають фобіями вчорашнього дня.

Виклик 2. Політичні домовленості заради економічного результату

Перше, з чим матиме справу нова влада — це економічна криза. Ефективних рецептів її подолання у біло-блакитних немає, точнісінько і як у біло-червоних.

Очевидно одне — для виходу з кризи вже не можна робити ставку на традиційні галузі. Необхідно перебудовувати структуру економіки, необхідно стимулювати дрібний та середній бізнес, переорієнтовуючи внутрішній ринок на споживання вітчизняної продукції.

Для цього знадобиться ціла низка серйозних економічних рішень та підтримка парламенту.

А для цього треба вміти ділитися владою і не намагатися запроваджувати владну монополію однієї політичної сили. Бо такі дії автоматично викличуть спротив всіх інших і нестабільність, за якої жодні реформи неможливі.

Головне — треба вміти відмовитися від сприйняття влади як доступу до ресурсів та інструментів лобіювання власного бізнесу.

І це серйозний тест для регіоналів. Якщо вони його не пройдуть — наступна хвиля економічної кризи накриє їх з головою і назавжди.

Якщо уряд та парламент замість злагодженої роботи заради зрозумілих економічних реформ займатимуться поділом владних повноважень, як це традиційно трапляється, довго не втримається ні цей уряд, ні цей парламент.

А тому, за нинішніх умов перебування у владі буде значно менш комфортним, ніж перебування в опозиції.

Виклик 3. Політика балансу заради єдності країни

Карта голосування на виборах 2010 вкотре засвідчила — країна розколота. Можна довго говорити про причини цього розколу як цивілізаційного розриву, аналізувати його прояви, та очевидно одне — а такі часи єдино правильною для збереження єдності країни є політика балансу. Різкі кроки можуть просто розірвати країну навпіл.

Проте в період між двома турами обоє кандидатів, мобілізуючи власний електорат, таки не втрималися від експлуатації найбільш хворих тем. Якщо в штабі регіоналів сьогодні аналізують причини неочікувано маленького розриву, хоча соціологи за тиждень обіцяли Януковичу значно грунтовнішний результат, то нехай згадають заяви свого лідера в Єнакієвому про запровадження російської як другої державної.

Кращої мобілізаційної теми для західної та центральної України проти Януковича і придумати було годі. Відтак, спроба зробити це вже в ранзі лідера держави може коштувати Януковичу такого омріяного ним крісла.

Складність для Януковича полягає в тому, що у разі перемоги керувати Україною йому доведеться не з Донецька, чи навіть з Харкова, а з Києва. А це місто він ніколи не розумів.

В столиці не можна керувати так, як в Донецьку. Будь-які спроби силового тиску та репресій, переділу власності, грубе нав'язування власної гуманітарної політики можуть викликати соціальний вибух.

При цьому очевидно, що Янукович муситиме зважати і на свого виборця, інакше ризикує його втратити. Віктору Ющенку, як і Олександрові Морозові ніхто не пробачив домовленостей з тим же Януковичем. І у Януковича є шанс добре вивчити їхній урок.

Політика балансу вимагає мудрості та політичної зрілості. І вона може бути успішною лише тоді, коли обидві частини роз'єднаного суспільства будуть розуміти що робить нова влада.

Навчитися говорити з суспільством — це одне з перших завдань для нового президента. Він має навчитися пояснювати необхідність компромісів заради збереження єдності країни, необхідність “затягнути паски” заради стимулювання економіки, необхідність домовлятися з різними політичними силами, та ділитися владою заради країни.

Він має навчитися давати конкретні відповіді на ті питання, які найбільше хвилюють людей. Першим тестом на таку спроможність стане прихід або не прихід нового президента на відкритий Форум, ініційований десятками громадських організацій.

Це буде перший іспит на відкритість та бажання спілкуватися зі своїм народом. Інакше новообраний президент дуже скоро зрозуміє, що таке криза недовіри, і чим вона загрожує в час економічної кризи.

Виклик 4. Реформи заради оновлення системи

Найчастіше нинішні вибори називали виборами без вибору. Результат “проти всіх”, який у великих містах подекуди сягнув 7-8%, зайвий раз засвідчив серйозну кризу нинішніх політичних сил та політичної системи країни загалом.

В якийсь момент український політикум настільки відірвався від українського суспільства, що став жити своїм окремим життям за своїми власними правилами. В той час як суспільство живе окремим життя.

Українці вже зрозуміли, що самостійно можуть вирішувати чимало власних проблем, наприклад, проблеми власного будинку та вулиці, об'єднавшись в ОСББ.

Всупереч надзвичайно централізованій бюджетній системі, місцеве самоврядування сьогодні залишається більш ефективним, ніж центральна влада.

Так само український бізнес живе та розвивається не стільки завдяки, скільки всупереч тому, що робить держава.

Цей бізнес вже навчися підтримувати соціальні, громадські та освітні проекти, спрямовані на розвиток країни.

Українці навчилися об'єднуватися в професійні асоціації та ефективно лобіювати власні інтереси.

Всупереч тому, що в Україні надзвичайно застарілий та не ефективний закон про об'єднання громадян, таких об'єднань стає все більше. Українські громадські організації довели, що здатні ефективно захищати інтереси своїх членів та суспільства загалом.

Громадські організації, які переважно конкурували за гранти, сьогодні навчилися об'єднуватися і працювати спільно — заради змін в країні. Достатньо навести успішний приклад кампанії “Новий громадянин”.

Активні громадяни з різних соціальних верств об'єднуються в різноманітні клуби та платформи і шукають відповіді на питання розвитку суспільства.

І ці зміни, які відбуваються в суспільстві, значно прогресивніші, ніж те, що діється в політикумі, який застряг на рівні банального популізму напівциркових телешоу.

При цьому український політикум надзвичайно закритий. За нинішньої виборчої системи прихід у нього новий людей з незалежним мисленням та принципово новими ідеями, є неможливим.

Як відомо, будь-які закриті системи без циркуляції просто приречені на знищення. Тож або політикум усвідомить це і реформує сам себе, задіюючи в процес державного управління нові підходи та їх носіїв, або їх знесе та енергія, яка сьогодні дозріває в надрах суспільства.

***

У викликів є один суттєвий позитив — на них треба давати відповідь.

Як засвідчує світова історія: чим серйозніші виклики стоять перед країною, тим серйознішою є перспектива такої країни. Прикладів цього чимало. Достатньо згадати США та Австралію, які мусили з нуля будувати власні країни, або ж повоєнні Німеччину та Японію.

Виклики змушують швидко міняти тактику та стратегію, друзів та ворогів. Вони роблять еліти гнучкими та акумулюють суспільну енергію.

Адже це — єдина можливість вижити. І це дає шанс на прорив, новий курс та реальні зміни.

Вікторія СЮМАР