Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

МоНСТР

[17:19 12 июля 2010 года ] [ Український тиждень, № 28, 9 липня 2010 ]

Громадське телебачення як фіговий листок для прикриття утисків свободи слова.

Зібрання “геронтів”, скликане президентом для обговорення концепції створення громадського телерадіомовлення в Україні, нагадувало класичний сеанс бюро­­кратичного окозамилювання. Немолоді й поважні члени Громадської гуманітарної ради імені Віктора Януковича сиділи у золочених кріслах довкола круглого столу. В залі панувала атмосфера пафосної урочистості. Гарант окинув присутніх мудрим поглядом і з ледь помітною посмішкою промовив: “На порядок денний сьогодні винесено питання створення політико-правових умов для зміцнення громадянського суспільства в Україні. Ви знаєте, що одне з найважливіших питань, яке останнім часом дуже часто звучить, — це створення громадського телебачення”.

Чергове засідання було покликане продемонструвати суспільству, що новий лідер держави опікується свободою слова в Україні. Зрозумівши, що події останніх місяців — переформатування НТКУ, утиски кількох приватних каналів, конфлікт президентського охоронця з журналістом, спроба заборонити громадські зібрання та “хорошковізація” телепростору — псують образ “демократичного” керівника, Ганна Герман спробувала створити ілюзію бурхливої діяльності на ниві прав і свобод громадян. Взявши слово одразу після Віктора Януковича, вона проголосила: “Якщо ми справді спільними зусиллями під керівництвом президента доб’ємося цього (створення громадського телебачення. — Ред.), я вважаю, що ми поставимо всі крапки над “і” в дискусії, є в Україні свобода слова чи немає, бо вона стане реальною”. Якою ж бачать цю незалежну медіа-реальність розробники концепції?

УТ-2

Згідно з проектом, що обговорювався на гуманітарній раді (хоча виступи за регламентом складно назвати обговоренням), Національне суспільне телебачення і радіомовлення (НСТР) створюється задля “правового, соціального, демократичного, громадянського розвитку суспільства в Україні”. Мета, звісно, благородна, однак втілення її в життя береться під сумнів уже після першого прочитання документа. Концепція наскрізь просякнута парадоксами. Розробники проекту пропонують створювати суспільне телерадіомовлення на базі державного телебачення та радіо, а його засновником має виступити Фонд держмайна України. Тобто якщо громадське телебачення постане на місці НТКУ і буде підконтрольним ФДУ, то чим воно відрізнятиметься від державного? Іншою назвою? Очевидно, що зміна вивіски не означає появи нової, якісної продукції, здатної відображати інтереси суспільства.

Ще більше питань викликає пункт про те, хто заплатить за це “демократичне задоволення”. “НСТР складає систему мовлення, призначену для громадськості, фінансовану та контрольовану громадськістю”, — стверджується у першому розділі, натомість у п’ятому йдеться про фінансування, яке здійснюється: а) коштом державного бюджету України; б) з надходжень від власної рекламної діяльності або компенсаційних платежів комерційних телерадіоорганізацій у випадку досягнення домовленості про відмову НСТУ від розміщення реклами. І хоча практика часткового бюджетного фінансування громадського мовлення у деяких державах є, у наших реаліях це абсолютний нонсенс. Уявити собі створені коштом держави незаангажовані програми, які обстоюють інтереси суспільства і висвітлюють гостросоціальні теми, — це те саме, що повірити у прозорість нинішніх муніципальних ЗМІ чи “Першого національного”. Інші запропоновані джерела фінансування теж викликають неоднозначне сприйняття — зазвичай суспільні мовники або зовсім не мають, або мають обмежену кількість якісної реклами. Компенсація від комерційних каналів за нерозміщення реклами виглядає як додатковий важіль фінансового тиску, що навряд чи сподобається потенційним спонсорам суспільного мовлення. Традиційна для більшості країн із громадським телебаченням схема отримання коштів завдяки абонентській платі користувачів здалася розробникам концепції неприйнятною. Експерти дійшли висновку, що недоцільно впроваджувати абонплату чи збори як засіб фінансування НСТР, бо “це стане практично черговим фіскальним навантаженням на людей і матиме негативні відгуки”. Логіка проекту створення громадського телебачення знову шкутильгає: з одного боку, суспільству вкрай потрібне незалежне джерело інформації, а з іншого — воно не готове за нього платити. І ця аксіома подається без жодних посилань на соціологічні дослідження, які довели б, що люди справді не згодні витрачатися на громадське мовлення.

Крім того, концепція передбачає, що нагляд за Національною суспільною телерадіокорпорацією України здійснює наглядова рада НСТУ, що формується по одному представникові від президента України, кожної фракції Верховної Ради України, Кабінету Міністрів та загальнонаціональних громадських організацій. Знову абсурд, адже в попередньому абзаці проекту йдеться про те, що “органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії та блоки, юридичні особи публічного або приватного права не беруть участі в управлінні НСТУ”. Якщо не беруть, тоді чому до складу наглядової ради мають входити представники всіх гілок влади?

Безголоса дискусія

Прикметно, що всі ці питання не прозвучали на засіданні Громадської гуманітарної ради. Скидалося на те, що присутні не до кінця розуміють предмет обговорення, адже з представників медіа до президентського тіла був допущений лише директор інформаційної агенції “Інтерфакс” Олександр Мартиненко. Він закликав громадські організації бути активнішими в питанні обговорення концепції суспільного телебачення і делегування своїх представників до складу наглядової ради (за словами Віктора Януковича, концепцію громадського телебачення потрібно обговорити в суспільстві, а потім за результатами цієї дискусії розробити законопроект і винести його на розгляд парламенту). Решту радників здебільшого хвилювали власні вузькопрофільні проблеми. Приміром, проректор університету “Україна” Валерій Бебик поцікавився, чому Міносвіти протягом двох місяців не надає відповіді на лист громадської ради стосовно скорочення викладання у вишах політології та соціології. Янукович із виразом обличчя суворого татуся наказав голові АП Сергію Льовочкіну терміново розшукати міністра освіти Дмитра Табачника. Чиновник стрімголов побіг виконувати наказ — за кілька хвилин переляканого Дмитра Володимировича завели до зали. Показова міні-вистава з покаранням винних вдалася — всі напружено принишкли. Пізніше Бебик висловився щодо контенту громадського телебачення, запропонувавши наповнювати ефір освітніми проектами, які навчали б молодь і сприяли б її самовихованню. Сергій Бубка наголосив, що потрібно приділяти увагу спорту. На цьому обговорення наповнення каналу незалежного мовлення зайшло в глухий кут — ідеї “геронтів” вичерпалися. Це й не дивно, адже якщо програми суспільного мовлення, які планується створювати “для всіх груп українського суспільства, особливо дітей, юнацтва та молоді”, обговорюють люди, далекі від медіа, до того ж глибоко пенсійного віку, то очікувати осмислених ідей щодо контенту не варто.

Ілюзіоністи

Зважаючи на заяву Віктора Януковича на засіданні громадської ради, остаточно концепція створення громадського телебачення сформується не раніше ніж у вересні. Після чого розпочнеться період “втілення в життя”, що може розтягнутися на невизначений термін. Попередній досвід “реформування” телерадіопростору в Україні свідчить про те, що далі проектів справа може не зрушитися. У 2005 році голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко після засідання Громадсько-політичної консультативної дорадчої ради при голові ВР поінформував журналістів, що парламент формуватиме робочу групу для створення концепції громадського телебачення і радіо. Ініціативна група, до якої входили відомі митці, представники ЗМІ та фахівці в галузі мас-медіа, розробила проект, відбулися парламентські слухання з цього приводу, одне слово, інформаційних приводів було вдосталь. Однак 2006 року всі ініціативи зійшли нанівець і були остаточно поховані після виборів до ВР. Сценарій розвитку подій за нинішньої влади може бути ще гіршим — ідея створення суспільного мовлення певний час висітиме у повітрі захисним інформаційним тлом для прикриття згортання свободи слова і тиску на журналістів, доки з часом не вщухне. Концепція суспільного мовлення вже виконує функцію фігового листка. Нещодавно, відповідаючи на публікацію американського науковця Девіда Кремера про згортання демократичних надбань в Україні, Ганна Герман навела “суттєвий аргумент”. “Вже у вересні проект закону про громадське телебачення буде внесено до Верховної Ради, його підтримає наша коаліція. І це найкраща відповідь тим, хто каже, що влада тисне на пресу”, — заявила заступниця голови Адміністрації президента.

Зрозуміло, що реально дієве суспільне мовлення не потрібне владі, представники якої називають журналістів с..ками і ламають їх через коліно. Тож якщо навіть станеться диво і чиновники реалізують розроблену концепцію громадського телебачення, то воно слугуватиме не інтересам суспільства, а стане таким собі інформаційним коліщатком у вибудуваній провладній вертикалі. “Люди, які щодня брешуть, не можуть вимагати суспільного телебачення”, — висловився в одному з нещодавніх інтерв’ю телепродюсер Олександр Роднянський. Із його щирим твердженням можна цілком погодитися.

Чужий досвід

Британія. Корпорація BBC — найвідоміший зразок громадського мовлення. За час свого існування (понад 80 років) канал кілька разів конфліктував із владою. Протягом останніх кількадесят років BBC успішно конкурує з комерційними каналами, що фінансуються значно потужніше. Функціонує як громадська організація з контрольною радою із 12 членів, які зобов’язані стежити за тим, щоб редакційна політика корпорації відповідала суспільним інтересам (без втручання в сферу керівництва компанії).

США. Найбільша американська громадська телевізійна мережа PBS, яку утворюють понад 300 некомерційних станцій, фінансується корпорацією суспільного мовлення. За останні 20 років розвиток незалежного телебачення в Америці був дуже бурхливим, хоча телестанції в США існують здебільшого за рахунок приватних фондів і “пожертв” глядачів.

Данія. У цій країні є дві компанії громадського мовлення, що фінансуються переважно за рахунок абонентської плати глядачів. Попри те що обсяг коштів на незалежне телебачення постійно зростає, люди готові платити за суспільне ТБ. Громадські мовники займають на телевізійному ринку близько 70%.

Швейцарія. Корпорація громадського мовлення, заснована у 1930-х. Фінансується за рахунок внесків глядачів і реклами. Популярна поміж населення (близько 70% людей у Швейцарії позитивно оцінюють суспільну некомерційну систему мовлення).

Японія. Громадське телебачення цієї країни представлене корпорацією NHK, заснованою 1925 року. Існує без реклами, гроші на утримання компанії надходять у вигляді добровільної щомісячної плати, яку вносять глядачі. Структура NHK складається з п’яти основних телеканалів. За результатами опитувань, понад 80% японців довіряють інформації саме громадських каналів.

Марія КОВАЛЬ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.