Куди поділися білборди. Про підготовку до нових виборів

В липні цього року Київрада проголосувала за проведення виборів до районних рад міста. Вибори призначені на 27 березня 2016-го. Знаючи наших політиків, котрі приступають до боротьби за владу заздалегідь, я щиро здивований тим, що ніде на вулицях не видно агітаційних наметів та бігбордів. Згадаймо, як пріснопам’ятний Думчев розпочав кампанію у травні — і це при тому, що вибори мера були заплановані на жовтень. Чи, може, крісло депутата районної ради — недостатньо вагомий куш, аби витрачати на нього час і ресурси? Чому тоді довкола відновлення райрад було зламано стільки списів, якщо в підсумку виявилося, що райради нікому особливо не потрібні?

Гадаю, що в липні Блок Порошенка ще не був цілком переконаний в своїй перемозі на місцевих виборах. Тепер, коли практично всі висуванці “УДАРу”-“Солідарності” залишилися на другу каденцію, інтерес до райрад втрачено. Це моє припущення, і я також не виключаю, що ситуацію “відіграють назад”, знайшовши в Київраді 61 голос (мінімально необхідну кількість), для того, щоб скасувати своє попереднє рішення. З одного боку це добре, адже райради — абсолютно не потрібний додаток до наявних структур влади. З іншого — зайвий раз переконуєшся в тому, що всі новації в Україні впроваджуються чи скасовуються виключно в інтересах правлячої верхівки, а не в інтересах здорового глузду, як це мало б бути.

Маю нагадати, що в середині дев’яностих — на початку “нульових” цілий ряд міст відмовився від такого совкового рудименту, як “районна рада”. Зробив це і Маріуполь під моєю егідою як його тодішнього градоначальника. Всі районні ради оголосили про саморозпуск, крім однієї — Іллічівської. Абсурдна ситуація з єдиною на весь Маріуполь райрадою тривала до 2010-го, доки від боротьби не відмовилося навіть олігархічне лобі Іллічівського району, котре намагалося контролювати “Азовмаш” та металургійний комбінат імені Ілліча через “ручну” райраду.

Як колишній мер міста, можу стверджувати одне: райради — це безумовне зло. Це абсолютно беззмістовне та популістське розбазарювання фінансових та людських ресурсів. Жодні аргументи на користь функціонування районних рад не працюють вже в силу того, що ці утворення не схвалені чинним законодавством. А відтак саме їхнє існування як мінімум є марним, а як максимум — шкідливим.

Конституція України, в розробці якої я також брав участь, говорить наступне: “Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи”. Від самого початку районна (у місті) рада не розглядалася творцями Основного закону як ланка самоврядування. І це аж ніяк не прогалина в законодавстві. Це цілком обґрунтоване положення, котре ставить районну раду якщо не поза законом, то поза будь-якими важелями впливу на ситуацію.

Тому ті, хто тиражує “вбивчий” аргумент про те, що депутати райради будуть ближчими до народу, аніж депутати Київради, краще перейматимуться проблемами пересічного киянина тощо, поширюють ефектну брехню. Чиновник, котрий не має влади, нічого і ніколи не вирішить. Не надасть жодної допомоги (за винятком зовсім дрібної), не посприяє вирішенню ані найменшої проблеми. А депутати райрад — в силу чинного законодавства — не мають абсолютно ніякої влади.

Райрада не вирішує питань містобудування, не розподіляє фінанси, не розпоряджається комунальним майном. Тому не має жодного значення, що на депутата Київради придає в середньому по 50 тисяч киян, а на депутата райради їх припадатиме 2-3 тисячі. Максимум, що може зробити сумлінний депутат райради, це “витиснути” з вищих інстанцій один чи два ковші асфальту на залатування ям у дворі, трохи фарби чи пару сотень допомоги для тяжко хворого пенсіонера.

Але, знов-таки, ми мусимо розуміти одну просту річ: власної скарбниці у райради нема. Бюджет на її утримання спускається згори, і коштів на те, щоб творити добрі справи, ця інстанція не має. Тож депутат райради може лише стукати у двері депутата Київської міської ради, щоб вирішити те чи інше питання. По суті, він виконує функцію медіатора між виборцем та тим органом влади, котрий наділено реальними повноваженнями. Для чого місту ця зайва “прокладка” з посередників — не зрозуміло.

Та навіть якщо уявити, що районним радам додадуть повноважень, треба розуміти, що рішення, які вони ухвалюватимуть, можуть бути діаметрально протилежним. І в межах одного міста виникатиме конфлікт інтересів однієї та іншої райради. Перша вважатиме певне будівництво потрібним та корисним, а інша — шкідливим та незаконним. Відтак, обидві апелюватимуть до Київради, і так укорінюватиметься радянська “матрьошка”, коли менші ляльки в усьому залежать від волі більших.  

Свого часу на 10 районів Києва припадало 630 районних депутатів. При кожній районній раді працювала також і районна адміністрації — ще одна додаткова армія чиновників, котрі успішно об’їдали міський бюджет. У 2010-му на утримання райрад місто виділило 61,1 мільйона гривень. Складно уявити, у яку суму це могло б вилитися зараз — з урахування знецінення гривні та росту інфляції.

Де саме збирається брати Віталій Кличко подібні кошти — ще одна загадка. Мер столиці постійно скаржиться на відрахування, які робить Київ до державної скарбниці і які не дають місту повноцінно дихати та розвиватися, але при цьому власними руками готовий пустити за вітром значну частку й без того дірявого бюджету. Збагнути логіку такої поведінки неможливо.

Що ж стосується 120 депутатів Київради, які буцімто ніяк не встигають приділяти належну увагу своїм виборцям, то тут можна порадити лише одне. Не встигаєш — не займай чуже місце, не вмієш — не берись, не можеш — звільни дорогу тим, хто хоче працювати. На майже 4-мільйонний Рим припадає лише 48 членів муніципальної ради, і, тим не менш, Вічне місто якось дає собі із цим раду. 

І ще один нюанс. У 1997 році Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування. Згідно із нею, ряд питань муніципального рівня, зокрема, право розпоряджатися землею, належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, а до останніх, як вже було сказано, Конституція України не відносить районні ради. Якщо ми дійсно прагнемо до Європи, варто шанувати якщо не власні закони, то бодай міжнародні угоди, підписантом яких виступає наша держава.