Крістіан Ваннест : “Коли двері відкрито, завжди надходить дух свободи”

Попри те, що в 2009 році Європейський Парламент визнав події 1932-1933 років злочином проти людства, французький законодавчий орган аналогічного кроку не зоробив.

У інтерв’ю Тижню пан Ваннест розповідає про перспективи визнання Голодомору французькими законодавцями, аналізує перспективи співпраці України з ЄС та розмірковує про потужність комуністичних впливів у Європі.

- Пане Ваннесте, ви були єдиним депутатом французьких Національних Зборів, який двічі виступив з законодавчою ініціативою визнати український Голодомор геноцидом українського народу. Чому для Вас це виявилося важливим?

— Все дуже просто. Масове знищення людей, до якого вдався в 30-ті роки сталінський режим, не видається нічим іншим, ніж геноцидом. Це послідовне бажання винищити українців вражає тим більше, що Україна завжди мала репутацію житниці спочатку Російської імперії, а потім — СРСР. Отже, для мене був важливим, з одного боку, політичний символізм цієї трагедії, щоб продемонструвати нелюдську суть тоталітарних, комуністичних режимів. З другого боку, я волів висловити солідарність українському народові. Чимало народів світу формують та зміцнюють свою ідентичність саме через колективні страждання, яких їм випало зазнати. Я вважаю, що для українців той жахливий період став водночас і моментом народження сучасної політичної української нації.

- Чому ці аргументи не видалися настільки ж простими Вашим колегам-депутатам? А Вам не вдалося зібрати необхідні 100 підписів, щоб поставити законопроект на голосування?

— Існують три причини. Перша — існувала спеціальна комісія з питань історичних законів, у якій я також брав участь. Вона виникла тому, що багатьом почало видаватися, ніби Франція має таких законів забагато, і що не депутатська то справа — висловлюватися на історичні теми. Отже, ця комісія вирішила, що законів на історичні теми більше ухвалювати не треба, а натомість затверджувати резолюції. Нині в моїй політичній групі, що має назву Народні Праві, ми невдовзі запропонуємо проект такої резолюції стосовно Голодомору. Друга причина — це те, що визнання Голодомору є, безумовно, актом встановлення історичної правди. Але, так саме, як і в справі з розстрілом польських офіцерів у Катині, коли радянська влада тривалий час ховала правду від світової громадськості, йдеться про те, щоб визнати правду правих та неправду — лівих. На жаль, як Ви, напевне, знаєте, ідеологічно у Франції ліва ідеологія більше поширена, ніж права. І навіть коли правий уряд перебуває при владі, затвердити праве бачення подій не просто. Нарешті, третя причина має специфічно український вимір. Українців у Франції не так багато, вони не надто політично впливові, тож коли ми порівняємо ситуацію з суспільною дискусією, що відбувається довкола небажання Туреччини визнавати вірменський геноцид 1915 року, то відразу побачимо, наскільки вірмени є й численніші, й активніші за українців. Отже, закликаю українців активніше домагатися правди. Нехай це буде не закон, а резолюція. Важливо відзначити реальність цієї трагедії, яку, на жаль, погано знають у Франції.

- Власне, з п’яти посібників історії, за якими діти вивчають цей період у школах, тільки два взагалі згадують за Голодомор. І те — виключно в контексті “побічних ефектів колективізації”...

— Звичайно. Знову ж таки, згадайте Катинь. Про неї нічого не написано у шкільних підручниках лише тому, що багато що й далі залишаєтсья під комуністичним впливом. Все дуже просто.

- Як Ви вважаєте, чи настане день, коли злочини комунізму буде засуджено? Якщо не в суді, то принаймні символічно: в науковому світі, на рівні міжнародних організацій?

— Що стосується Франції, існують певні особливості. Це пов’язано з питомою вагою інтелектуалів марксистської орієнтації у тих колах, які формують освітні програми. Відтак, певну історичну правду не вдається розповісти, бо сутність подій не відповідає баченню цих людей. Наприклад, французькі інтелектуали радо плескали в долоні, коли червоні кхмери взяли столицю Камбоджі Пномпень. Коли ж з’ясувалося, що ті самі червоні кхмери знищили мільйони людей, про це майже не чути. Хоч нині відбуваються судові процеси. Бо говорити про це — означає визнати жахливі помилки багатьох французьких інтелектуалів, а також мас-медіа. Я маю на увазі часопис Le Monde, наприклад.

- Під час останніх виборів до Європейського парламенту Ваша політична партія — Союз Незалежних та Селян — зазначила одним з пунктів програми надання Україні статусу кандитата до Євросоюзу...

— Тут, на жаль, виникла додаткова проблема. Останні події в “євроланді” прикро впливають на всі інші процеси та блокують розвиток Європейського Союзу. Аби бути максимально точним. Едуар Балладюр, французький прем’єр у 1993-1995 роках, напрацював дуже чітку схему оптимального розвитку Європи. З трьома групами, які розвиваються на різних швидкостях. Перша група — 6 держав-засновниць зі спільною валютою. Друга група — решта нинішніх членів ЄС, які б співпрацювали за британською моделлю, себто в рамках переважно економічної співпраці. І нарешті — третє коло, до якого увійшли б держави південного узберіжжя Середземного моря та Східна Європа. Це дозволило б здійснювати європейську інтеграцію без зайвого поспіху. Надто часто в минулому намагатися сполучити розширення організації та поглибення співпраці. Але це виявилося неефективним. Треба було діяти обережніше. Занадто швидке розгишення призвело нас до грецької помилки. Греція не мусила вступати до зони євро з такими економічними показниками. Сталася серйозна помилка, на шкоду як ЄС, так і Греції.

- Нині Україна здійснює переговори щодо угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Франція зайняла досить жорстку позицію щодо численних порушень принципів верховенства права...

— А як може бути інакше, коли арешти цілої низки політиків мають очевидний політичний підтекст? Під час Помаранчевої революції Україна зробила великий крок у бік встановлення дійсно демократичного режиму. Але сьогодні процес загальмувався. Я маю враження, що ваша країна, яка має давню, самобутню історію, цікаву культурну спадщину, нині намагається збудувати свою сучасну ідентичність. Не без проблем та не без чергових випробувань.

- Якщо угода про асоціацію буде підписана, і з часом вона потрапить на ратифікацію до французького парламенту, як Ви вважаєте, чи варто буде її підтримати? Або ж — не поспішати та висунути українській владі вимоги вдосконалити політичну практику ?

— Я вважаю, що в таких випадках треба зберігати відкритість. За кожним разом, коли з недемократичними державами встановлюються мости, це рано чи пізно допомагає відбутися демократичним перетворенням. Але якщо розвести мости, авторитарні режими зачиняються в своєму суверенному деспотизмі. Коли двері відкрито, завжди надходить дух свободи. Я не є прибічником бойкотів та ізоляцій. Тим більше, на систематичному рівні. Україна — це велика, багата ресурсами держава. Навіть якщо рух до демократії нині вповільнився, вважаю, було б недобре скарати весь український народ через проблеми, які виникли в української влади у застосуванні судочинства.

Алла ЛАЗАРЄВА