Контрпропаганда не є ефективною для протидії кремлівським ЗМІ

Про це дослідження, як правило, згадують, коли говорять про нібито “плани ЄС створити російськомовний телеканал”. Хоча джерела “Європейської правди” стверджують, що такий акцент — не зовсім коректний.

Ввечері 19 травня в Ризі вперше публічно презентують ключові рекомендації дослідження, підтриманого урядами Нідерландів та Латвії. Остаточна версія звіту буде передана Раді правління ЄФД та іншим донорам наприкінці червня 2015 року.

“Європейська правда” буде присутня на презентації в Ризі, з нашої стрічки новин ви дізнаєтеся, які кроки рекомендовані європейським урядам.

А поки що публікуємо колонку виконавчого директора Фонду Єжи Помяновського.

* * * * *

Нещодавно я запитав молодого активіста з Росії, які телеканали дивляться його родичі. “Одна моя бабуся живе в Х'юстоні, а друга — в Єкатеринбурзі. Так от, та, що в Америці, підтримує Путіна і дивиться тільки “РТР-Планету”, а та, що в Росії — критикує Кремль і дивиться “Дощ”, — відповів він.

Сімейна історія цього активіста — ілюстрація того, що телебачення все ще залишається потужним каналом, здатним донести єдиний меседж далеко за межі країни. Меседж прокремлівських телеканалів заснований на концепції так званого “русского мира”, який об'єднують “духовні скрєпи”, що нібито дають їм перевагу над усім іншим світом.

Ідеологи “русского мира” роздмухують почуття ностальгії за СРСР і недовіри до Заходу у мільйонів російськомовних громадян по всьому світу.

Але далеко не всі, хто говорить російською, потрапляють до категорії прихильників “русского мира”.

Останні події в Україні засвідчили, що і в країнах Східного партнерства, і в Росії формується новий пласт російськомовних громадян, які не бажають асоціювати себе з політикою путінського режиму.

Вони прагнуть отримувати інформацію з альтернативних джерел.

Однак є і велика частка тих, хто, з певних економічних або політичних причин, не має доступу до високоякісних медіапродуктів російською мовою.

Російські федеральні телеканали, що користуються величезною популярністю як у себе в країні, так і в багатьох державах колишнього СРСР, переслідують цілі, далекі від ідеалів і основних цінностей демократії. Україна — лакмусовий папірець їхньої редакційної політики. Прокремлівські ЗМІ впливають на емоції аудиторії, переконуючи її, що українці є ні ким іншим, як “карателями” і “маріонетками Заходу”.

Якщо найближчим часом нічого не зробити, нам не уникнути важких наслідків. За найгіршого розвитку подій в Європі — як біля кордонів ЄС, так і на його території — можуть з'явитися мільйони людей, які від народження вважають Захід ворогом, що прагне їх знищити.

Історію переписують під версію, згідно з якою Радянський Союз був єдиним переможцем у Другій світовій війні — і це незважаючи на те, що протягом майже двох років радянська влада була союзником нацистської Німеччини, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, який передбачав тісну співпрацю між НКВС і “Гестапо”.

Цей ганебний епізод був видалений з підручників історії після 1945 року, адже навіть радянській пропаганді було складно вигадати, як альянс Сталіна і Гітлера поєднувався зі світовим лідерством СРСР у боротьбі з нацизмом.

Однак новий наратив, запропонований Володимиром Путіним, не знаходить в цих двох явищах жодних суперечностей.

В паралельній реальності, створюваній його пропагандою, можливо все, а правда залежить від політичних уподобань.

Тривалий час західні політики воліли не помічати погіршення якості російських ЗМІ. Конфлікт в Україні став переломним моментом, який змусив Захід визнати деградуючий вплив російської держпропаганди на російськомовну спільноту.

Тепер в європейському політичному дискурсі дедалі частіше згадують про необхідність “вжити термінових заходів”, “посилити боротьбу з пропагандою”, “використовувати контрпропаганду в інформаційній війні” тощо.

Але, використовуючи військову термінологію, ми можемо стати на слизький шлях, який приведе до ще більшої деградації російськомовного інформаційного простору.

Якщо вести контрпропаганду ціною якісної журналістики, це призведе до падіння довіри до ЗМІ загалом.

Захід витрачатиме величезні кошти на контрпропагандистські проекти, тоді як аудиторія ЗМІ в країнах Східного партнерства та за його межами, як і раніше, страждатиме від нестачі достовірної інформації і низької медіаосвіченості. Це своєю чергою сповільнить демократичні процеси в цих країнах.

Нам також треба не покладатися на короткострокові рішення.

Коли ситуація в Україні стабілізується і настане мир, багато західних політиків можуть вважати, що мета досягнута, і що тепер можна ігнорувати медіапроцеси в Росії та в регіоні.

Але час запитати себе: невже тільки загроза конфлікту, воєнних дій біля наших кордонів може змусити нас звернути увагу на важкі наслідки, до яких призводить маніпуляція суспільною свідомістю і соціальна інженерія?

“Забувши” про те, що відбувається в російськомовному інформаційному просторі, ми дамо прокремлівським ЗМІ чергову багаторічну фору — до моменту, коли в наші двері постукає чергова загроза.

Єдиним ефективним вирішенням проблем, які постали перед регіоном, є підтримка збалансованих, незалежних, достовірних ЗМІ, що працюють з російськомовною аудиторією.

В цьому випадку можна буде сподіватися, що в майбутньому російська мова вже не виділятиме своїх носіїв у групу, що характеризується лише одним типом цінностей і політичних поглядів. Російськомовний інформаційний простір надасть можливості для інформативного і виваженого діалогу та вільного висловлення думок.

На таке майбутнє заслуговують люди і в країнах Східного партнерства, і за його межами.

Єжи ПОМЯНОВСЬКИЙ, виконавчий директор Європейського фонду за демократію (Брюссель)