Конституция одного послания

Президентський проект Конституції навряд чи буде затверджено цього року. Час для його оприлюднення було обрано не дуже вдало. Ресурсів для “продавлювання” проекту через Раду чи референдум у президентської команди практично немає. Однак, все одно варто придивитися до його тез.

Навіть якщо Ющенко не буде президентом після 2009 року, запропонований проект викликає увагу. Свого часу пропозиції Кучми зразка 2000 року встигли отримати нове життя у конституційних проектах Ющенка, тож не буде дивним, якщо тези виголошені 31 березня 2009 року матимуть довге життя.

А запропонований проект суттєво змінює стосунки між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Спадкоємиця ВР

Судячи з усього, проект готувався поспіхом. Зокрема, він перенасичений русизмами.

Перше запитання, яке виникає при знайомстві з парламентською реформою має скоріше історично-естетичний бік.

Можливо, що назва “Верховна Рада” дискредитована коаліційними подіями останніх років та досвідом УРСР, але який стосунок до вітчизняної історії мають “Національні збори” та особливо “Сенат”?

У Франції така назва парламенту пов'язана з подіями Великої французької революції, а у нас що? Звісно, Центральною радою наших різнокольорових депутатів теж не назвеш, але для чого відмовлятися від звичної вже назви — Верховна Рада?

А так акцент у парламентській реформі робиться на двопалатність. Спільні засідання Національних Зборів відбуватимуться зрідка, на такі свята як інавгурація президента та його щорічні послання, приїзд лідерів інших країн, виступ уповноваженого з прав людини.

Нижня палата має успадкувати плюси та мінуси старої ВР. Вона обиратиметься на 4 роки та складатиметься з 300 депутатів. Стаття 91 зберігає існуючу депутатську недоторканність, отже гасло “Закон — один для всіх”, так і залишилося у мріях.

Палата депутатів займається законотворчою діяльністю, контролює та призначає уряд, має право висловити йому недовіру та прийняти відставку прем'єра. Палата приймає бюджет, призначає голову Рахункової палати та уповноваженого з прав людини, тощо.

Також нижня палата затверджує законом перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації та щорічні програми приватизації об'єктів права державної власності, визначає законом правові засади вилучення об'єктів приватної власності.

До компетенції нижньої палати віднесено такі супер-важливі функції як “встановлення і зміна меж адміністративно-територіальних одиниць, утворення і ліквідація областей, районів; найменування і перейменування населених пунктів, районів, областей”.

Президент має право розпустити нижню палату, в той час як третина сенату оновлюється кожні два роки, отже позбавлена таких тривог. Цікаво, що ст. 103 не уточнює умови, за яких може бути розігнана нижня палата Нацзборів. Таким чином, президент просто має право розігнати депутатів, коли йому заманеться.

Якщо нижня палата розпущена, а треба приймати бюджет, то така честь випадає сенаторам, які мають прийняти його двома третинами голосів.

Український сенат

Сенат має схвалювати закони прийняті нижньою палатою, призначати всеукраїнський референдум, призначати вибори президента та депутатів, достроково за поданням президента припиняти повноваження ВР АРК.

Також Сенат затверджує укази президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні та про надання військової допомоги іноземним державам.

У компетенції Сенату великий блок кадрових питань — призначення голови та інших членів ЦВК, Генерального прокурора, а також голови Служби безпеки, голови Служби зовнішньої розвідки, голови Національного банку, голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету, керівників та членів інших органів державного регулювання.

До верхньої палати можуть бути обрані громадяни яким вже виповнилося 35 років. Наразі це вік після досягнення якого можна балотуватися на главу держави. Така новація робить верхню палату недосяжною для молоді, і це тим більш цікаво враховуючи наявну тенденцію до омолодження еліт.

Також у складі Сенату будуть зарезервовані місця для екс-президентів країни, що дозволить Кравчуку, Кучмі та можливо Ющенку бути довічними парламентарями.

Сенат обиратиметься за регіональним принципом. По три представники від регіону. У проекті (ст. 86) також сказано, що сенатори обиратимуться “в містах, що за статусом прирівняні до області”. Оскільки про Київ там сказано окремо, то крім Севастополя важко згадати які ще міста мають у нас такий особливий статус.

Отже, до верхньої палати обиратимуться досвідчені політики, що досягши 35 років вже встигли зрозуміти шкідливість максималізму та непоступливості. Вічними сенаторами будуть екс-президенти, разом з якими засідатимуть по три представники від АРК та Севастополя.

Непоганий блок потенційних сепаратистів, які матимуть високий статус членів верхньої палати. В той же час Львівщина чи Тернопільщина матимуть вдвічі менше представників, ніж Крим, бо там немає міст особливого підпорядкування.

В умовах нашої непевної унітарності такий спосіб формування верхньої палати неодмінно призведе до посилення сепаратистських тенденцій, вивівши їх на якісно новий рівень. На загал, верхня палата виглядає як стримуючий чинник для нижньої, де скоріш за все матимуть перевагу опозиційні партії.

Ротація сенаторів, яких обиратимуть на 6 років, відбуватиметься кожні два роки — по одному представнику від регіону. В Америці, де така система діє вже більше 200 років це стало нормальною звичкою. У наших умовах вона може викликати перманентний передвиборчий невроз, коли вибори відбуватимуться кожні два роки.

Ще один аргумент президентської команди на користь двопалатності — зменшення кількості народних обранців, яких треба весь час годувати з держбюджету.

Насправді, про суттєве скорочення кількості депутатів у цьому проекті не йдеться. Нижня палата матиме 300 місць, а верхня — по 3 представники від 24 областей, АРК, Києва та Севастополя плюс два-три екс-президенти (84 особи). Разом виходить 384 депутати. Тобто це мало в чому відрізнятиметься від сьогоднішньої картини у 450 мандатів.

Проект Ющенка — це і серйозний удар по залишках влади Рад. До останнього часу посада голови ВР була таким собі рудиментом, що не мав аналогів у євро-атлантичних країнах.

Якщо парламент поділено на дві частини, то глави його палат стають звичайними спікерами, які вже не претендують на другу-третю роль в країні. Звісно, у наших пост-радянських умовах може бути будь-який розвиток подій, але на перший погляд картина саме така.

Командувач обороною та безпекою

Посада президента не зазнає суттєвих змін. Він обирається на 5 років на загальних виборах та не має права бути обраним більш ніж два рази поспіль. Президенту гарантується недоторканність на час перебування на посту.

Президент зберігає за собою керівництво у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил, інших військових формувань. Глава держави може скасовувати акти Кабміну з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки.

Отже, вже в цьому закладено нові джерела конфліктів між президентом та урядом. Хоча, метою розробників було, начебто, уникнути дуалізму у виконавчій владі, практично це не дуже виходить. Навпаки, президент та прем'єр-міністр матимуть можливість сперечатися через різні підходи до зовнішньої політики.

Також президент призначає всеукраїнський референдум та вибори народних депутатів, сенаторів та має шмат кадрових повноважень. Він призначає на посади за згодою Сенату та звільняє з посад Генерального прокурора, а також голову Служби безпеки, голову Служби зовнішньої розвідки; призначає та звільняє половину складу Ради НБУ.

Наостанок, глава держави має право вето щодо законів (крім законів, прийнятих на всеукраїнському референдумі) з наступним поверненням їх на новий розгляд Національних Зборів.

Президент є головою РНБО, яка згідно ст. 120 “координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави”.

Отже, у новому проекті Конституції зовсім не йдеться про послаблення ролі президента.

Маючи розділений на дві частини парламент, глава держави зберігає за собою купу батогів, якими можна тримати у покорі депутатів та всю країну.

Процес імпічменту в той же час суттєво ускладнюється. Тепер для цього необхідно мати дві третини голосів у обох палатах парламенту, що за умовно контрольованого складу Сенату стає практично неможливим.

Ст. 126 пише, що “Кабінет Міністрів України забезпечує та є відповідальним за здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави”. Знов-таки повернення до виконавчого дуалізму, бо буде вкрай тяжко визначити де починається “відповідальність Кабміну” та закінчується “керівництво Президента”.

На загал, розділ присвячений компетенції Кабміну такий стислий, що якщо порівняти його з діючим варіантом, то стає просто соромно.

У президентському проекті зовсім зникли такі повноваження Кабміну, як “проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи”.

А якщо згадати, що за цим проектом президент буде доручати сформувати уряд лідеру партії, яка посіла перше місце на виборах (а це частіше може бути Партія регіонів, ніж хто-небудь інший), то виникає враження, що єдиною метою оприлюднення проекту було лише бажання дошкулити Тимошенко.

Проблема лише в тому, що про цей проект можуть швидко забути, згадавши лише через чотири-п'ять років…

Юрій КОРОГОДСЬКИЙ