Кишенькова опозиція

Прийняття Верховною Радою закону про вибори народних депутатів справило на більшість українських громадян ефект бомби, що розірвалася. Підвищений інтерес до цієї проблеми абсолютно зрозумілий: адже мова йде про механізми, які визначатимуть обличчя майбутньої влади.

І якщо до прийняття нового закону про вибори розчарування нинішньою владою дещо пом'якшувалося надією на майбутні зміни — то голосування 17 листопада розвіяло ілюзії найбільших романтиків.

Повернення до мажоритарної складової у виборах — це відповідь влади на катастрофічне падіння її рейтингів, перевірена зброя, до якої вона щоразу звертається, коли відчуває загрозу своєму існуванню. Адже зрозуміло, що змагатися за депутатські мандати в мажоритарних округах по кишені лише серйозним бізнесменам. А останні якраз — найменш захищені від тиску влади, а тому — потенційні “тушки” для формування майбутньої парламентської більшості.

Таким чином влада вже забезпечила собі майбутню перемогу, навіть не розпочавши політичного змагання.

Норма закону, яка нарешті юридично дозволила участь у виборах незалежних кандидатів, навряд чи робить їх незалежними фактично. Закриті партійні списки, які показали себе як абсолютний анахронізм, що веде до неприкритої політичної корупції та цілковитої ізоляції від виборців, залишились без змін.

Хоча всі політичні сили обіцяли своїм виборцям їх ліквідувати!

Юридична заборона приймати участь у змаганні за владу партійним блокам обмежує виборчі права суб'єктів виборчого процесу. Водночас норма про можливість одночасного висунення й у партійному списку, і по мажоритарному округу — навпаки, дає преференції партійним кандидатам.

Запровадження 5% виборчого бар'єру веде до консервації при владі діючих політичних сил і унеможливлює їх зміну новими.

Таким чином, майбутні вибори автоматично стають виборами без вибору.

Або ж — несправжніми виборами.

Ліквідація графи “проти всіх” викидає на маргінес політичного життя тих політично активних громадян, які в такий спосіб голосували проти існуючих політичних порядків та сил. Їхньою відповіддю на це може стати повна відчуженість або, навпаки, екстремізм.

Неозброєним оком видно, що, приймаючи такий закон про вибори, влада перестраховувалась. І зрештою її можна зрозуміти — будь-яка влада, навіть найбільш недолуга, намагається за будь-що втриматись на політичному Олімпі.

Однак дивує та обурює позиція опозиції, яка так швиденько, без шуму та галасу, погодилась зі своєю майбутньою поразкою, обмінявши її на політичний хабар у вигляді гарантованого перебування в парламенті.

І Бог із нею такою!

Але хто ж постоїть за народ, який і мав би бути джерелом тієї самої влади?

Якою буде легітимність та авторитет цієї влади в очах ошуканого населення? Чи буде вона зважати у своїй майбутній діяльності на його інтереси?

Безперечно — ні!

І за це сьогодні взяла на себе відповідальність не лише влада, але й опозиція!

Юрій ШВЕДА, політолог, Львів