Хімічна реакція: чому хімпром загруз у кризі та до чого тут російський бізнес

Кабінет Міністрів Олексія Гончарука пішов у відставку одночасно з публікацією безжальних цифр Держстату, що фіксують рекордний для останніх років спад промвиробництва в країні. Згідно з офіційними даними, у січні 2020 року падіння промислового виробництва в Україні порівняно з січнем 2019-го склало 5,1%, а вже за січень 2020 року до грудня 2019-го — 8,4%. Найбільше просіли фармацевти, металурги, машинобудівники, виробництво пішло вниз і в низці інших галузей.

Новий прем'єр-міністр Денис Шмигаль почав виконувати свої обов'язки з оголошення трьох невідкладних кроків для поліпшення ситуації в промисловому секторі: комунікація з промисловцями, лобізм на світових ринках і створення сприятливих умов у податковій сфері. Чи можна ці кроки назвати вичерпними і на які “больові точки” української промисловості слід звернути увагу оновленому уряду, розбирався Mind.

Очевидно, що новому Кабміну, особливо після формування економічного блоку, буде корисно вивчити ситуацію в низці галузей, які на загальному негативному фоні за підсумками 2019 року продемонстрували тенденції до “одужання”.

Так, зростання відбулося у виробництві хімічної продукції — на цілих 24,4%. З одного боку, ця цифра — приголомшлива на тлі інших — має не дуже  вводити в оману. Адже падіння вітчизняного хімпрому в попередні роки було настільки суттєвим, що сьогодні навіть найменші зрушення в галузі дають моментальний ефект статистичних показників. З іншого — якщо хімпром, всупереч загальним тенденціям, все ж таки продемонстрував позитивний тренд, то цікаво зрозуміти, завдяки чому.

Як “вирулювали” вітчизняні хіміки? Особливо показовим може бути приклад виробництва мінеральних добрив, яке у 2014—2017 роках було фактично зупинене в Україні через безперешкодний доступ на український ринок виробників з РФ.

Спочатку російські хіміки пропонували українським фермерам порівняно дешеві азотні добрива. Це фактично зробило заводи в Україні неконкурентоспроможними. Галузь опинилася на межі вимирання.

Але демпінгові ціни на добрива з РФ виявилися тимчасовим явищем. Уже у 2018—2019 роках російські виробники, а також їхні трейдери в Україні, почали підвищувати ціни. Російська монополія на українському ринку міндобрив фактично протрималася до липня 2019 року, коли Кабінет Міністрів ввів ембарго на поставки мінеральних добрив з РФ. Українські хіміки отримали невеликий перепочинок — і змогли відновити роботу.

Один за іншим випуск продукції відновили “ДніпроАзот”, що входить у сферу інтересів групи “Приват” Ігоря Коломойського, пізніше — державний Одеський припортовий завод. Наростили обсяги виробництва Черкаський і Рівненський “Азоти”, що входять до Group DF Дмитра Фірташа. Ще одне підприємство цієї ж групи — Сєверодонецьке об’єднання “Азот” відновив повноцінну роботу на початку березня 2020 року, коли на заводі було запущено власне виробництво аміаку і карбаміду. До цього підприємство було змушене працювати на привізному аміаку і випускало в незначних обсягах лише аміачну селітру і КАС. Велике містоутворююче підприємство поступово відновлює виробництво і повертає людей на робочі місця.

Для українського Кабміну цей приклад міг би стати свого роду success story, бо до всього іншого завод знаходиться ще і на прифронтовій території. І повернення таких промислових гігантів до більш-менш нормального життя — саме те досягнення, яке додає балів будь-якому уряду.

Однак на прикладі цього підприємства ясно вимальовуються проблеми і перспективи (на жаль, не дуже райдужні) української хімічної галузі в цілому. І причина не лише в тому, що зовсім поруч триває збройне протистояння. Причина ще й у тому, що Україна поки не навчилася перемагати в торгових війнах. У першу чергу — проти північного сусіда.

Чому раніше галузь опинилася в пастці? У 2014 році газ для української промисловості почав коштувати в рази дорожче, ніж для російської. А для азотної хімії саме він є ключовою сировиною. Витрати на газ становлять 70—80% всієї собівартості азотних добрив. Через цінову різницю до 2017 року зупинилися практично всі хімічні підприємства в Україні. Причина очевидна: на вітчизняний ринок хлинули російські добрива, а Мінекономрозвитку запізнився з необхідними антидемпінговими заходами, фактично підтримавши своїм зволіканням північного товаровиробника.

Очевидно, що надлишок газу в РФ тягне за собою і надлишок продукції хімічних підприємств. Передусім — мінеральних добрив, для яких росіянам постійно потрібно шукати нові вигідні ринки збуту. І Україна, з її розвиненим агропромисловим комплексом, — саме такий ринок з річним обсягом понад $1,5 млрд. Парадокс, але саме на нього в розпал бойових дій на Донбасі прийшли російські корпорації, “поклавши” при цьому практично всі українські хімічні підприємства.

Підсумки нерішучої позиції уряду в 2014—2017 роках плачевні. За даними Союзу хіміків України, кількість робочих місць у галузі за останні п'ять років скоротилася у 1,5 рази (з 164 000 до 105 000), а частка хімічної продукції в промвиробництві України — з 6,2 до 4,8%. Поставки виробленої вітчизняними підприємствами продукції хімпрому на внутрішній український ринок за 2012—2018 роки знизилися майже втричі — з $10,5 млрд до $3,69 млрд. При цьому частка такої продукції на внутрішньому товарному ринку критично зменшилася з 41 до 22%, відповідним чином зросла частка імпорту.

Який досвід можна з цього отримати? Якщо перевести всі ці сухі цифри на просту мову, то стане очевидно: у 2014—2018 роках, за всієї патріотичної риториці влади, Україна фактично віддала вітчизняний АПК на “годування” російським корпораціям та їхнім трейдерам. А ті, відчувши впевненість і відсутність конкуренції, почали диктувати українським аграріям умови, поступово підвищуючи ціни на свої добрива.

Не буде перебільшенням сказати, що до середини 2017 року українських чиновників усі ці тенденції мало турбували. Однак на ситуацію звернули увагу в РНБО, і вже через деякий час Кабінет Міністрів був змушений ввести антидемпінгові мита на російські добрива, а минулого року заборонив завозити їх в Україну. На жаль, тенденція до скорочення робочих місць у цілому по галузі на сьогоднішній день не зупинена, але ембарго дало шанс українським заводам принаймні повернутися в гру.

Виявилося, що при відносно сприятливій ціні на природний газ і при діючій заслінці для російських добрив, наші підприємства можуть працювати, поступово відкликати працівників з вимушених відпусток і продавати свою продукцію на внутрішньому ринку за доступним для аграріїв прайсом. Так, ціни на базові добрива у 2019—2020 році впали на 30—40% залежно від виду.

Чи вдалося розпрощатися з російськими добривами? Було б наївно думати, що виробники з Російської Федерації відмовляться від українського ринку. Ембарго дало українським хімікам короткий перепочинок, але “сусідні” підприємства були до нього готові.

Як тільки Україна перекрила російським хімічним корпораціям доступ на свій ринок, його стали агресивно захоплювати виробники добрив із Сербії, Болгарії, Грузії, Польщі, Туреччини, Литви, Білорусі. У всіх цих країнах росіяни або безпосередньо володіють хімічними підприємствами, або активно заводять туди свою сировину для переробки. Внаслідок нехитрих схем російські корпорації, як і раніше, завозять в Україну готову продукцію, але вже немов не з РФ і часто з іншим сертифікатом походження.

Сьогодні ані для українських хіміків, ані для аграріїв не є секретом той факт, що російські мінеральні добрива з українського ринку не зникли. Вони, як і раніше, тут присутні, незважаючи на ембарго. Усі провідні російські виробники добрив (“ФосАгро”, “Уралхім”, “Акрон” і “Єврохім”) постачають свою продукцію на український ринок. Обмеження, які ввела Україна, тільки тимчасово послабили їхні позиції.

У “Єврохімі”, не соромлячись, говорять, що компанія поставляє добрива в Україну не лише з Росії, але також зі своїх підприємств у Європі, наприклад, в Бельгії або Литві. Загальний імпорт “Єврохіму” в Україні залишився приблизно на рівні попередніх років — до 1 млн тонн. Аналогічна картинка щодо інших виробників з РФ. “Проблема демпінгу не вирішена до кінця. Ми бачимо, що імпортери з РФ продовжують заводити добрива за різними схемами через інші юрисдикції і дуже елегантно обходити ембарго”, — пояснює Леонід Бугаєв, керівник сєверодонецького “Азоту”.

Чому так відбувається? Російський хімпром — уже щось більше, аніж просто кілька корпорацій зі своїми заводами з виробництва добрив безпосередньо у РФ. Російські компанії входять в акціонерні капітали європейських хімічних холдингів (наприклад, у Польщі), володіють хімічними підприємствами в інших країнах (як, наприклад, у Грузії), мають величезні логістичні можливості в Східній Європі та країнах Балтії. Все це дозволяє у разі потреби переорієнтувати поставки через інші країни.

Ті самі турецькі заводи працюють на російському аміаку. Після переробки аміаку добрива поставляються на інші ринки, зокрема й на український. Наші сусіди з Білорусі також мають щільну кооперацію з російськими виробниками, і частка їхніх добрив на українському ринку після введення ембарго на продукцію з РФ неухильно зростає.

Як захистити ринок? Зрозуміти, яка частка добрив з таких країн-імпортерів на українському ринку є власне білоруською, турецькою, литовською, а який відсоток у цьому імпорті може мати продукція з РФ — завдання не з простих. Однак уряду під силу. Встановити точне походження продукції, що завозиться, можна за допомогою спеціальних розслідувань, які сьогодні ведуть Мінекономрозвитку України та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ).

У 2019 році стало очевидним, що з потоком імпортних міндобрив, які різко почали надходити в Україну з інших країн, необхідно розбиратися окремо. Позиція представників українських виробників, які звернулися до МЕРТ і МКМТ, наступна: нехай наші торгові партнери з Україною торгують, у тому числі й добривами, але тільки виключно своєю продукцією, а не надлишками,  яких у них ніколи не було й які раптово з'явилися.

У результаті МЕРТ і МКМТ у серпні минулого року оголосили про початок відповідних спецрозслідувань. Вони мають завершитися до кінця квітня цього року.

Боротися зі зловживаннями, якщо вони будуть виявлені, можна додатковими обмежувальними заходами. Якщо виробники з тієї ж Туреччини, Литви, Сербії чи Грузії не можуть чітко пояснити, яким чином за останній рік імпорт їхніх добрив в Україні зріс ушестеро-усемеро і як була виготовлена ця продукція — країнам може бути запропоновано повернутися до середніх історичних показників імпорту. Іншими словами — завозьте тільки своє, а російську продукцію залишайте собі.

Чого чекати далі? Витрати росіян, пов'язані зі схемами обходу українських санкцій і додатковими логістичними витратами, зросли. Однак добрива з РФ можуть дуже скоро повторно захлеснути український ринок через інші країни, які фактично виконують роль перевалочних баз або майданчиків з переробки дешевої російської сировини.

Цікаво, що навколо спецрозслідування у зв'язку з імпортом мінеральних добрив в Україні відразу виникла небувала активність російських лобістів. На це, зокрема, раніше звернули увагу деякі ЗМІ, виявивши, серед іншого, Російську асоціацію виробників добрив (РАВД) серед зацікавлених сторін у розслідуваннях Мінекономрозвитку України. Здавалося б, яке відношення мають російські лобісти до добрив з Сербії, Білорусі та Литви?

У пошуках відповіді на це питання доречно буде задуматися і про те, чому країни, багато з яких ще декілька років тому самі потребували імпортних міндобрив, сьогодні виходять зі своєю продукцією на український ринок. І не просто виходять, а починають на ньому активно конкурувати і демпінгувати.

Сергій КУЧЕРЕНКО