31 жовтня 2021 року в Харкові відбудуться вибори міського голови. Теперішня міська влада зробила все, щоб “затягнути” процес призначення дати позачергових виборів після смерті Геннадія Кернеса. Харків’яни могли б обрати міського голову вже наприкінці березня.
Станом на 25 січня парламент отримав лише частину документів, потрібних для призначення дати позачергових виборів. Як заявив із цього приводу заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко в інтерв’ю “Радіо НВ”, “там була якась чехарда з документами”. Затягування процесу було вигідне всім сторонам: це додатковий час для домовленостей, підготовки до виборчої кампанії та утвердження основних акторів, готових до участі в перегонах. Абсолютно всі сили в місті були твердо впевнені, що виборів навесні не відбудуться. Це було видно з відсутності реклами та агітації, а також інертної політичної поведінки. Можна сказати, що поза ідеологією склалася загальна мовчазна коаліція, яка була не проти тихої підготовки до електоральних перегонів восени.
Щоправда, прихильники традицій “міцного господарювання” все ж не припиняють рекламувати свої прізвища усюди, де тільки можливо. Раніше напис “за підтримки міської влади” був менш помітний на афішах, тепер він займає більше місця і надрукований на червоному тлі.
Свята 14 лютого та 8 березня стали приводом для змагань у креативності. Ігор Терехов (в.о. міського голови Харкова) не цурається використовувати всі ті прийоми та засоби, якими користувався Геннадій Кернес (від кольорів та шрифтів до політичного амплуа). Очевидно, що Терехов вирішив не витрачати зайві кошти на побудову власного іміджу: “міцне господарювання” для харківського електорату завжди в тренді, тож серед важливих справ секретаря міської ради — особисті інспекції ремонту під’їздів спальних районів та роботи терміналів метро. До речі, гугл вже переконаний, що Ігор Терехов — не секретар чи в.о., а повноцінний міський голова, принаймні саме так зазначається в перших результатах пошуку. На сайті міської ради Ігор Олександрович досі скромно зазначений її секретарем.
Якщо Терехов продовжує дотримуватися традицій, притаманних для “спадкоємця престолу”, то Михайло Добкін може повернутися неочікувано, в альянсі з Олександром Фельдманом. Ідеологічно вони були і є близькими, але фраза Михайла Марковича на церемонії прощання з Кернесом — “Надеюсь, он меня простил” (мовою оригіналу. — Ред.) — наштовхнула на думку, що він не співпрацюватиме з найближчим електоральним конкурентом колишнього мера. Проте поки що це співробітництво можна помітити у розміщенні агітації за Добкіна на об’єктах, які належать Фельдману. До 8 березня на фасаді галереї “АВЕК” та торгівельного центру “Палладіум” з’явилися величезні банери з привітанням зі святом від Добкіна. Зараз агітаційні банери Добкіна можна помітити також і на ринку “Барабашово”, який є головним дітищем Фельдмана.
Попри продовження “лінії партії”, популярність Терехова чи будь-кого з його команди не зрівняється з відданістю електорату колишньому меру. Тож Добкін має всі шанси повернутися: з не найвищою підтримкою навіть проросійськи налаштованих мешканців Харкова, але вдало використавши недовіру до теперішньої міської та центральної влади, а також ресурси Фельдмана.
Члени команди колишнього мера, які прагнуть зберегти владу у місті, продовжують справи, що їх розпочав, але не закінчив Геннадій Кернес (до речі, “продовжити почате разом” — одне з основних гасел ще офіційно не розпочатої кампанії Добкіна). Зокрема, триває розбудова зоопарку та парків.
У березні з’явилася новина про продаж на аукціоні будівлі, в якій розташована поліклініка № 19. Харківський антикорупційний центр з’ясував, що з 2005 року земельну ділянку, де зведена будівля, орендує ЗАТ “Альпаріс” (структурний підрозділ концерну “АВЕК”, яким володіє Фельдман) за дозволом міської ради. Концерн “АВЕК” взяв кредит в “Укргазбанку”, зазначивши будівлю поліклініки як заставу. Наразі керівники концерну ухвалили рішення віддати будівлю замість кредитних коштів. Це рішення пресслужба “АВЕК” називає відповіддю на дії міської влади: “Ми змушені в останні роки зосереджувати свої зусилля на головному — підтримці підприємців “Барабашово” і забезпеченні нормального існування торгового центру”.
Натомість міська рада проігнорувала цей бізнесово-політичний шантаж, і Терехов наголосив, що “ціна на торгах [будівлі] просто нечувана”. Також він додав, що конструктив із “Укргазбанком” у стосунках із міськрадою є, що означає можливе продовження функціонування поліклініки у будівлі. Ціна будівлі на торгах — 43 млн грн. Традиційні пріоритети влади Харкова не тішать своєю раціональністю: мільярдна реконструкція зоопарку триває, і лише на вольєр для мавп було витрачено 99 млн грн. Тож можна сказати, що політичний хід Фельдмана щодо демонстрації виборцям пріоритетів міської влади вдався.
Смерть Геннадія Кернеса подарувала надію на зміну парадигми міської влади. Безумовно, найцікавіше відбуватиметься у політичному спарингу Добкін — Терехов, однак проукраїнські демократичні сили теж можуть побачити світло в кінці тунелю.
Надію на висунення єдиного кандидата від різних політичних партій вже висловив Микита Соловйов (лідер харківського осередку “Демсокири”). І хоча його партія не має реальної політичної влади в місті, він пропонує йти до консенсусу через своєрідний міжпартійний праймеріз. Однак за будь-якого формату існує ймовірність, що проукраїнські політики витратять більше сил на змагання між собою, аніж із ідеологічними опонентами.
На початку цього року “Європейська солідарність” (ЄС) мала виправдовуватися за голосування в один голос із “Успішним Харковом” (політсила Кернеса — Терехова), зокрема, за доопрацювання бюджету та продовження повноважень Терехова як секретаря. В осередку партії пояснили це продуманою стратегією щодо зламу планів “Опозиційної платформи — За життя” та незгодою з затягуванням рішень, але аж ніяк не коаліцією з “Успішним Харковом”, “Слугою народу” та “Партією Шарія”. Натомість представники ЄС стали головами трьох комісій міської ради (більше тільки в “Успішного Харкова”). Попри неоднозначність голосувань, немає сумнівів, що ЄС висуне свого кандидата для участі чи у праймеріз між проукраїнськими партіями чи окремо для участі у виборах.
Проблеми партії “Голос” на центральному рівні не надто позначилися на функціонуванні харківського осередку. Він продовжує непомітно вести свої сторінки у соцмережах та приймає у місті лідерку партії Кіру Рудик у межах всеукраїнського туру.
Проте з точки зору вуличної активності всі проукраїнські сили у Харкові продемонстрували здатність до об’єднання. На протестах, присвячених незгоді з рішеннями судів у справах Стерненка та Антоненка, були представники всіх патріотичних політсил. Харківські акції були солідарні зі всеукраїнськими і за останній час стали наймасовішими для міста.
Якщо у проросійськи налаштованих громадян можливі глибокі внутрішні дискусії щодо свого претендента, то у проукраїнських сил, здається, вибору залишається дедалі менше. Об’єднання харківських осередків різних політичних партій цілком можливе і буде вигідним заради перемоги проукраїнського кандидата. Недовіра до центральної та проросійськи налаштованої міської влади, незадоволення функціонуванням правоохоронної та судової систем, незгода з непевним курсом країни та побоювання активізації бойових дій на Сході — все це може принести додаткові електоральні бали проукраїнському кандидату.
Ганна ЦЬОМИК
