Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Ген хабарництва

[10:42 07 сентября 2013 года ] [ Тиждень, 6 вересня 2013 ]

Українці з дитинства звикають до неофіційних “подяк” та обирають роботу, на якій їх можна отримувати

За даними Transparency International, майже 40% наших співвітчизників упродовж року принаймні один раз давали хабар, бо не бачили іншої можливості вплинути на процес. Ситуація з цим різновидом корупції в Україні є однією з найгірших у Європі. Для порівняння: у Грузії протягом останнього року підношення робили лише 5% опитаних. У Данії, Фінляндії, Німеччині — не більше ніж 1% людей. Через тотальну поширеність хабарництва на наших теренах українців з дитинства схиляють до думки, що воно є нормою життя. Сприяє цьому насамперед корумпованість освітньої системи.

Школа життя

“Принести 500 грн на ремонт”, — виводять у щоденниках молодші школярі. Роблять вони це не ручкою, а олівцем, щоб стерти свідчення про побори після того, як повідомлення прочитають удома, пояснює батько київської школярки. Старші діти й так запам’ятають суму і перекажуть батькам. А ось у малих вчителі не впевнені.

У цих олівчиках криється особливий цинізм. Діти змалечку розуміють: є певні платежі, про які всі знають, але про які потрібно мовчати ще й сліди замести. Водночас у тій оборудці задіяні їхні головні моральні авторитети, ті, кого вони мають наслідувати: батьки та вчителі.

Уникнути цього майже неможливо. В українських школах, як свідчать батьки, гроші збирають фактично на все. Приміром, влаштувати дитину в перший клас бажаного для батьків столичного загальноосвітнього закладу обійдеться в 5—7 тис. грн. На ремонт у звичайних школах зазвичай складаються по 300—1000 грн. У так званий фонд класу треба дати 100 грн. “Благодійний внесок” у фонд школи — від 50 до 1000 грн.

У Міністерстві освіти наголошують, що “жодних примусових внесків бути не повин­но”, і радять звертатися до прокуратури. Утім, вони є, і з ними змирився фактично кожен українець, діти якого вже досягли шкільного віку.

Певна річ, хабарі у школі — то не тільки певна традиційна “данина” з кожного, а й шлях вирішення тієї чи іншої проблеми. Прикметно, що дають їх і дорослі, і навчені дорослими діти. “Однокласниця моєї доньки вкрала гроші з шафи батьків своєї подруги й розрахувалася ними з учителями за “покращення” кількох оцінок наприкінці дев’ятого класу, — розповідає матір одеської дев’ятикласниці. — Потім усе з’ясувалося. Скандал ніхто роздмухувати не став, вимагати у вчителів повернути гроші також… Утім, сам факт дуже лякає. Дитина пішла на злочин для того, щоб скоїти ще один злочин — дати хабар. А так звані педагоги мовчки брали гроші у 14-річної дівчинки, навіть не в її батьків. І не посоромилися”.

Данина у вишах

Якщо у школах випадки, коли дитина сама домовляється про оцінки, поодинокі, то в українських вишах така практика давно стала традиційною. Як свідчить проведене Фондом “Демократичні ініціативи” опитування студентів, із хабарництвом у вищих навчальних закладах особисто стикались або чули про такі випадки від товаришів 60% респондентів. 74% тих, хто вчиняв такі дії особисто, платили за “добре” чи “відмінно”, 23% — за захист дипломної роботи, 22% намагалися таким чином уникнути відрахування.

Кожен п’ятий студент вважає, що давати хабарі за оцінки — це норма. Утім, за результатами дослідження громадської організації Uniter, “хабарі на вимогу” — це вдвічі більш поширена практика, ніж “добровільні підношення”. Вимагати їх можуть і на фактично порожньому місці. Приміром, погрожують виселити з гуртожитку, а після одержання певної суми залишають студентові місце проживання. Давати на лапу під час заселення в гуртожиток є теж укоріненою практикою, студенти чи їхні батьки змушені робити це, щоб мати кращі умови проживання (наприклад, поселитися в кімнату, розраховану на двох, а не трьох чи чотирьох людей).

“Окрім махінацій із гуртожитками у вишах вигідно відраховувати студентів, особливо з бюджету, а потім поновити за неофіційну “подяку”, — на умовах анонімності розповідає колишній студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — На те, що маю дати хабар, мені натякали більше ніж прозоро — повідомили через старосту іншої групи. Вирішити конфлікт із керівництвом вишу можна було за кілька тисяч доларів. Я не заплатив, і мене виключили з КНУ. Це був повний “бєспрєдєл”. Учився добре, тож за мене заступались і староста, і науковий керівник, і голова навчального відділу… Підтримка була, але грошей я не мав”.

Іноді питання з грошима студенти намагаються все ж таки вирішити, щоб мати змогу довчитися. Киянин Н. торік закінчив Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова. З огидою згадує промови викладачів, які, дивлячись в очі студентам, яких постійно обдирають, розповідали про відсутність хабарництва у виші. Щоб мати змогу навчатися на денному й водночас платити постійні хабарі, Н. не придумав нічого кращого, як продавати марихуану. “Гроші потрібно було десь брати, до того ж чималі, — пояснює він. — Батьки мені їх дати не могли. Працювати повний день я не міг, бо хотів учитися”.

Хабарі за вступ зовнішнє тестування начебто мало придушити. Утім, тільки на перший погляд, адже саме на цьому “погорів” скандальний ректор Податкової академії Петро Мельник (до МВС надійшли дві заяви від батьків абітурієнтів, з одних він вимагав за вступ 80 тис. грн, з інших — 40 тис. грн).

Нерідко люди, готові викласти шалені гроші за можливість вступити до таких вишів, добре розуміють: платять вони не за здійснення дитячої мрії стати податківцем чи суддею, а за обраний за розрахунком фах, який згодом дасть змогу швидко “відбити” витрати на “навчання” завдяки тим самим хабарам. На професію податківця є величезний попит. Приміром, у Національному державному університеті Податкової служби України конкурс серед абітурієнтів один із найвищих з-поміж українських вишів — 6,3 особи на місце.

“Податківець зі стажем отримує в середньому 2,5 тис грн. Без стажу — близько 1,5 тис грн, — розповідає про майбутніх колег другокурсник скандального вишу. — П’ять років чесної роботи — і можна повернути батькам кошти, які вони витратили на твій вступ… Якщо, звісно, нічого не їсти. Усі ми розуміємо, що завтрашні фіскали розраховують на що завгодно, крім своєї офіційної зарплати”.

Хлопець переконаний: “крутитися” в наші часи доведеться на будь-якій роботі. Але податкова надасть для цього незрівнянно більше можливостей, аніж професія психолога, про яку він замислювався у школі. Підсумовує, що зробити “правильний”, зовсім не дитячий вибір йому допомогли батьки.

Валерія БУРЛАКОВА

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.