Газова залежність, брудне довкілля чи вітряки?

Знизити залежність України від імпортних енергоносіїв, зокрема газу, можна трьома шляхами: нарощуючи видобуток власного блакитного палива, запроваджуючи енергозберігаючі технології і замінюючи використання газу вітчизняними енергоресурсами, у тому числі альтернативними.

Без сумніву, на практиці ці засоби мають запроваджуватися комплексно. Про катастрофічний стан вітчизняного газовидобування і недбале ставлення до енергозбереження “Економічна правда” уже писала. Тепер — про заміщення.

В Україні є певний надлишок двох вітчизняних ресурсів: вугілля і електроенергії. Причому атомні енергоблоки завантажені майже на повну потужність: із 15 діючих зазвичай вимикають тільки один-два у зв'язку із плановими ремонтами.

Побудують в Україні нові реактори чи ні, а поки що на недостатню завантаженість скаржаться лише теплові електростанції, що спалюють те саме вугілля.

Теоретично на електрику і вугілля можна перевести майже все. Європа готується будувати уздовж автодоріг заправки для електромобілів, а провідні автовиробники намагаються зробити свої електричні моделі якнайдешевшими.

Комунальний сектор теж реально перевести на індивідуальне електричне опалення замість централізованого, яке пов'язане з великими втратами тепла.

Інший варіант — будівництво котелень, які працювали б на вугіллі. Втім, у великих містах це робити недоцільно, оскільки вугілля сильніше забруднює атмосферу, ніж газ, і разом з автомобільними викидами це погіршить екологічну ситуацію.

Українські металурги не раз говорили про заміну газу технологією пиловугільного вдування. Через кризу ці програми заморожені, і наразі таку технологію використовують лише Алчевський меткомбінат і “Донецьксталь”. Можливо, згодом до них долучаться інші заводи, адже деякі з них уже перейшли на вугілля.

Експерти обговорюють програми відмови від газифікації віддалених регіонів. До кожної сільської хати вони хочуть підвести дроти із струмом напругою 380 В, що дозволить опалювати оселі.

Тимчасом державна Енергетична стратегія передбачає до 2030 року збільшити частку вугілля у загальному паливно-енергетичному балансі країни з 22% у 2005 році до 33% за базовим сценарієм у 2030 році.

В абсолютних величинах 2008 року видобуток вугілля складав 77,8 мільйона тонн, Енергетична ж стратегія до 2030 року передбачає збільшення видобутку до 130 мільйонів тонн за базовим сценарієм і до 121,5 мільйона тонн за песимістичним.

Інтерес до цієї справи також відчувають приватні енергокомпанії, а от екологи і експерти ставляться до збільшення споживання вугілля прохолодно.

Бізнес: надії на приватизацію

Олександр Селищев, керівник департаменту із стратегічного планування та аналізу компанії ДТЕК, поділився з “Економічною правдою” деякими підрахунками.

Так, використання технології пиловугільного вдування ключовими виробниками дозволить збільшити попит на вугілля на 4-5 мільйонів тонн на рік за п'ять років.

Реконструкція і приватизація ТЕС, зростання попиту на електроенергію за цей час підвищать попит на вугілля до 15 мільйонів тонн, стверджує представник ДТЕК. А теплопостачання та інші галузі, де нині використовується газ, зможуть створити потребу іще у 5 мільйонах тонн, але не раніше, ніж через десятиліття.

При цьому експерт переконує, що видобуток вугілля цілком можна наростити і без постійних державних дотацій.

“Після приватизації компанією ДТЕК шахта “Комсомолець Донбасу” збільшила видобуток з 2 до 4 мільйонів тонн на рік, “Павлоградвугілля” — з 11 до 14 мільйонів тонн на рік. Мінімум 5 мільйонів тонн вугілля на рік за п'ять років можна отримати і на інших шахтах, якщо туди прийде відповідальний інвестор”, — каже Селищев.

Приватизація ЖКГ поки що примарна, як і надії на її реконструкцію. Окрім того, на вугілля є сенс переводити лише котельні, а теплоелектроцентралі, на думку експерта, слід залишити газовими, щоб не забруднювати повітря міст.

“ТЕЦ мають високий ККД, і це частково нівелює високу вартість газу. У режимі виробництва тепла та електроенергії ККД ТЕЦ перевищує 90%, найсучасніші ТЕС можуть похвалитися тільки 50%, а українські блоки — 30-35%. Інша річ, що система утворення тарифів на тепло робить і цей сегмент збитковим”, — говорить менеджер.

Він визнає, що існуючі лінії електропередач до збільшення споживання струму не готові. Вже зараз є міста, у яких діють певні обмеження.

“Приклад — Київ. Для його розвитку слід реалізувати велику інвестиційну програму. А ще — не всі обленерго приватизовані, система утворення тарифів не стимулює приплив інвестицій. І хоча витрати на реконструкцію мереж не можна порівняти з видатками на модернізацію генерації, але суми теж чималі”, — каже Селищев.

Він погоджується, що альтернативну енергетику треба розвивати там, де це можливо, проте частка біопалива в енергобалансі України ніколи не буде значною.

“Альтернатив традиційним джерелам енергії є небагато, хоча і цей напрямок потрібно розвивати. Важливо вирішувати не проблему заміни вугілля іншим ресурсом, а проблему екологічно чистого його спалювання. Особливо це стосується України, адже у нас є власні запаси вугілля. Треба будувати екологічно чисті ТЕС з мінімальними викидами”, — пропонує менеджер.

Він додає, що у світі є технології спорудження вугільних ТЕС “без коминів”, викиди яких близькі до нуля. Отже, якщо дати волю бізнесменам, вони переведуть країну на вугілля і зведуть використання імпортних енергоносіїв до мінімуму. Однак такі плани задовольняють не всіх.

Екологи: краще палити російський газ

Екологічні організації по-іншому оцінюють перспективи вугільного сектора. За даними Юлії Огаренко з екоклубу “Зелена хвиля”, більшість шахт неперспективні для приватизації, видобуток там дорогий і про самоокупність майже не йдеться.

Вона переконує, що шахти, які можуть зацікавити інвесторів, не забезпечать запланований в Енергетичній стратегії приріст видобутку вугілля, і його доведеться досягати за рахунок державних дотацій на решті шахт.

“Треба переводити енергетичний сектор на ринкові умови, споживач має платити справжню ціну. Тоді дешевше буде вже імпортувати газ з Росії”, — запевняє експерт.

У 2008 році на кожну тонну вугілля з держбюджету було виділено 266 гривень, тоді як 2009 року дотації “Нафтогазу” для компенсації різниці між цінами закупівлі імпортованого газу та його реалізації становили 148 гривень на тисячу кубометрів. Цей обсяг газу має приблизно ту ж теплотворність, що і тонна вугілля.

Еколог нагадує, що спалювання вугілля порівняно з іншими видами палива дає найбільше викидів вуглекислого газу, а отже, продукція українських підприємств, виготовлена з використанням вугілля, вважатиметься більш вуглецевоємною.

“Це може суттєво знизити конкурентноздатність металургії на міжнародному ринку, якщо ЄС та інші країни-імпортери української продукції введуть податок на товари відповідно до вуглецевої ємності виробництва. І це реально!” — зазначає Огаренко.

За її словами, вугільна промисловість спричиняє цілу низку екологічних проблем: забруднює повітря, змінює геологічний, гідрологічний та гідрохімічний режими територій. Збільшення видобутку лише поглиблюватиме ці негаразди. Окремо експерт прокоментувала сподівання енергетиків щодо “чистих” ТЕС.

“Вугілля нищить навколишнє середовище на кожному етапі виробничого циклу. Враховуючи забруднення прісної води, викиди ртуті та інших токсичних речовин під час спалювання, які шкодять здоров'ю людей, вугільна промисловість, безперечно, дуже брудна справа”, — наголошує експерт.

Мовляв, існують технології, які скорочують, але не нівелюють викиди. Однак вони надто дорогі і не знижують негативні екологічні наслідки від видобутку вугілля і викидів вуглецю. Щоб нівелювати і цей фактор, фірми рекламують технологію уловлювання і захоронення вуглекислого газу у підземних або підводних сховищах.

“Ця технологія теж не вирішить проблему. Вона просто не встигне спинити глобальну зміну клімату, потребуватиме великих витрат енергії та гарантій, що сховища будуть обслуговуватися протягом тривалого часу”, — вважає Огаренко.

Таким чином, на думку експертів, вирішення проблеми енергетичної незалежності можна досягнути тільки шляхом енергозбереження та активнішого використання відновлювальних джерел енергії, а нарощування споживання вугілля — це тупик.

Експерти: є в кого повчитися

Енергетичні експерти погоджуються: з точки зору екології, вугілля завжди було чи не найбруднішим у світі паливом. До того ж, його доцільніше використовувати як сировину для хімічної промисловості, ніж банально спалювати.

Так, дослідження Міжнародного енергетичного агентства при Організації економічного співробітництва і розвитку закінчується висновком, що для України “підвищення енергоефективності вигідніше і краще впливає на скорочення імпорту, ніж заплановане розширення внутрішніх поставок енергоносіїв”.

З цим погоджуються і вітчизняні експерти.

“Ситуація з енергозабезпеченням України схожа на ту, що існувала до 1990-х років у Данії. Левова частка валютних коштів цієї держави, зароблених риболовством, суднобудуванням і сільським господарством, йшла на придбання енергоресурсів”, — говорить заступник керівника науково-технічного центру “Псіхея” Геннадій Рябцев.

Активно впроваджуючи енергоефективні та енергозберігаючі технології, вітрову і сонячну енергетику, широко використовуючи біомасу і біогаз, ця країна за 15 років перетворилася на державу з високим рівнем соціальної захищеності населення, здатну проводити незалежну політику на світовій арені.

На думку Георгія Гелетухи, завідувача відділом Інституту технічної теплофізики Національної академії наук, до 2030 року цілком реально підвищити річну частку відновлювальних джерел енергії в енергетичному балансі України до 11% або 33,7 мільйона тонн умовного палива при загальній потребі 302,7 мільйона тонн.

Проте, відокремлювати альтернативні джерела енергії від енергозбереження не можна, додає Рябцев.

“Недостатньо замінити одне виробництво на інше, нехай і екологічно чистіше. Перехід на новий етап розвитку полягає не стільки у застосуванні альтернативних ресурсів, скільки у використанні традиційних технологій з вищим коефіцієнтом перетворення енергії”, — стверджує експерт.

Тезу екологів про перевагу спалювання російського газу порівняно з розширенням видобутку вугілля Рябцев трактує так: ще краще разом з впровадженням ефективних технологій розвивати власний видобуток газу, скорочуючи його імпорт.

“Дотації для збиткових українських шахт — хибний шлях. Це те саме, що стояти перед прірвою і кидати туди мішки з державними грошима”, — переконаний аналітик.

Артем ЗАХАРЧЕНКО