Фірташ іде на посадку

— Його партнер Дмитро Фірташ також нев'їзний до США, — ділюся з агентом ФБР, який добре обізнаний з українськими реаліями.

— Він нев'їзний не тому, що йому не дають візу. Він нев'їзний, бо буде арештований, щойно перетне кордон, — відповідає той.

Через півтора місяці доля наздогнала Фірташа у Відні. Тепер він нарешті має всі шанси потрапити до Америки — але знайомство з нею почне з пенітенціарної системи.

Отже, ще у вихідних Фірташ був на французькому гірськолижному курорті Куршевелі. А в середу ввечері Фірташ був заарештований за запитом ФБР, який звинувачує його в хабарництві та формуванні злочинного угрупування — без повідомлення пресі жодних подробиць. Це сталося в п'ятому районі Відня — Маргаретен. Саме там розташований будинок, який Фірташ вказав у своїй австрійській реєстрації — Швіндгассе, 5. У цьому ж приміщенні був офіс його компанії Centragas Holding, яка заробляла сотні мільйонів євро як акціонер в сумно відомому газовому посереднику “РосУкрЕнерго”.

Під час арешту Фірташ мав біля себе тілоохоронців, але, як повідомляє газета “Der Standard”, затримання відбулося без інцидентів.

Український олігарх був доставлений до тюрми Josefstadt, де постійно утримується до тисячі злочинців, і яку через сірий одяг ув'язнених ще називали “Сірим домом”. Суд у кримінальних справах Відня має обрати запобіжний захід Фірташу та ухвалити рішення про його екстрадицію до Америки. Там давно перебуває у розшуку його колишній бізнес-партнер, російський кримінальний авторитет Семен Могилевич, включений ФБР до 10 найбільш розшукуваних осіб у сфері організованої злочинності.

Але, окрім сліду Могилевича, нинішні неприємності Фірташа можуть мати і геополітичні пояснення. Зараз партнером Фірташа є фігура іншого масштабу — один із “путінських” олігархів, спаринг-партнер російського президента у дзюдо Аркадій Ротенберг. Свідчення Фірташа Федеральному бюро розслідувань США можуть стати початком великої кримінальної справи проти російської верхівки, яка розлютила американський уряд намаганням влаштувати переможну війну за Крим.

Румунські акторки на службі у Фірташа

Багато років Дмитро Фірташ був загадковим бізнесменом, про існування якого складали легенди. Ще вісім років тому його фотографій не існувало у відкритих джерелах, аж поки сам Фірташ не зустрівся з журналістами “Файненшл Таймс”.

На велику газову орбіту Фірташ вийшов разом з приходом Юрія Бойка на голову “Нафтогазу”, а Сергія Льовочкіна — на посаду першого помічника президента Кучми. Тоді постачальником середньоазійського газу для України стала створена Фірташем на половину фіктивна фірма Eural Trans Gas.

Британські дослідники з організації Global Witness встановили, що цей посередник був зареєстрований ізраїльським юристом Семена Могилевича Зеєвом Гордоном. Замість “ризьких бомжів” власниками газотрейдеру Eural Trans Gas були мешканки Румунії, серед яких — акторка, яка зізналася, що надала свої паспортні дані в обмін на допомогу з оплатою телефонних рахунків.

Коли в пресі зчинився галас через малозрозумілу контору, де осідала посередницька маржа, на місце Eural Trans Gas прийшла компанія “РосУкрЕнерго”. Вона мала до 2028 року постачати туркменський газ до України. “РосУкрЕнерго” була зареєстрована в квартирі житлового будинку у швейцарському місті Цуг. Засновниками в пропорції 50 на 50 стали донька російського “Газпрому” і невідомі акціонери, ширмою яких працювала австрійська компанія “Райффайзен Інвестмент” на чолі з менеджером банку Вольфгангом Путчеком.

Згодом власник другої половини, віденська фірма “Centragas”, розкрила склад засновників — це були кіпрські компанії Morottix Trading Limited (90%) та Grenar Enterprises Limited (10%). Якщо за першою стояв Фірташ, то кому належить міноритарний пакет, так і залишилось загадкою.

Формально власником цих акцій оголосив себе нинішній депутат-регіонал Іван Фурсін, але за цією постаттю завжди проглядалася фігура його одногрупника, екс-глави адміністрації президента Януковича Сергія Льовочкіна та його сестри Юлії Льовочкіної, яка встигла навіть попрацювати заступником керівника австрійської компанії Ostchem Holding AG, яка об'єднує хімічні заводи Фірташа.

Діяльність “РосУкрЕнерго” з постачання газу до України, Польщі, Словаччини та Угорщини приносила чималі доходи. У розпорядженні “Української правди” є протоколи зборів акціонерів Centragas Holding про розподіл астрономічних дивідендів станом на березень 2010 року — 285 мільйонів євро.

Схема “РосУкрЕнерго” запрацювала в останній рік президентства Кучми, але і після помаранчевої революції Фірташ швидко знайшов спільну мову з новою владою — теща президента Ющенка прибула на інавгурацію літаком, оплаченим його компанією.

І хоча Ющенко довго переконував, що не знає, хто є власником “української” частки “РосУкрЕнерго”, це не завадило уряду Єханурова не лише залишити за компанією постачання газу з Центральної Азії, але і завести її з 2006 року на внутрішній ринок, замінивши державний “Нафтогаз”. У ті роки посередник “РосУкрЕнерго”, який не мав іншого сенсу в існуванні, окрім заробляння корупційних грошей для політиків, потрапив у фокус уваги багатьох спецслужб.

Проблеми у Фірташа виникали, лише коли був нездатен знайти спільну мову з Юлією Тимошенко — він навіть пропонував арештувати її в аеропорту після підписання газового контракту з Путіним. Але йому вдалося повернути конфіскований її урядом газ після перемоги Януковича — газовий олігарх був одним з головних спонсорів його кампанії, до останнього переконуючи не йти з Тимошенко у “широку коаліцію”.

Сам Фірташ у колі довірених осіб часом визнавав, що Янукович є власником 50 відсотків усього, придбаного олігархом після обрання президентом. Цікаво, що коли Янукович єдиний раз показав свій робочий стіл у “Межигір'ї”, то журналісти знайшли на ньому роздруковану на папері презентацію активів Фірташа. Так само канал “Інтер” протягом чотирьох років президентства Януковича, за виключенням кількох місяців “відлиги”, працював головним пропагандистським рупором влади. В 2013 році Фірташ офіційно оформив на себе права власності на медіа-холдинг, взявши Льовочкіна молодшим партнером на 20%.

Зізнання американському уряду

У ході зустрічі з послом США Біллом Тейлором, зміст якої потрапив на Wikileaks, Фірташ припустився фатальної помилки — він фактично здійснив “явку з повинною”, визнавши, що користувався послугами кримінального авторитету Семена Могилевича.

“Фірташ зазначив, що було неможливо звернутися до уряду офіційно, не зустрівшись із членами злочинного угруповання. Фірташ визнав, що він потребував і одержав дозвіл від Могилевича, коли починав різні види свого бізнесу, але він заперечував, що перебував у близьких відносинах з Могилевичем. Він стверджував, що був змушений мати справи з членами злочинного угруповання, включаючи Могилевича, а інакше він ніколи б не побудував бізнес”.

Цю історію Фірташ проілюстрував таким прикладом: на початку 2000-их він вирішив порвати з компанією “Ітера”, що працювала постачальником туркменського газу в Україну, через відмову виплатити Фірташу 50 мільйонів доларів.

Замість цього Фірташ створив свою компанію, яка почала наступати на інтереси “Ітери”. Її власник Ігор Макаров покликав Фірташа на зустріч, куди нинішній австрійський в'язень прийшов зі своєю “кришею” — начальником охорони Могилевича Сергієм Михасем і одним із братів Аверіних із “Сонцевского угруповання”.

У розмові з “Українською правдою” Білл Тейлор сказав, що за законом йому заборонено торкатися змісту матеріалів на сайті Wikileaks, підтвердивши лише, що “обговорював з українськими олігархами їхнє минуле, яке має сумнівний характер”.

Усі роки в бізнесі Фірташ намагався відмитися від шлейфу зв'язків з російськими злочинними угрупуваннями. Він зблизився з британським лордом Оксфордом (Раймондом Асквісом), який був агентом британської спецслужби Мі-6, а згодом став членом спостережної ради материнської компанії олігарха Group DF.

Загалом у Британії діяла ціла мережа політиків та експертів під вивіскою British Ukrainian Society включно з лордом Рісбі та депутатом нижньої палати Віттінгсдейлом, які паралельно були задіяні в іміджевих проектах Фірташа. Він також намагався фінансувати високопосадових членів Консервативної партії включно з баронесою Невілл-Джонс, після чого вона втратила шанси стати радником прем'єр-міністра Девіда Кемерона.

Окрім того, політичне угрупування Фірташа-Льовочкіна мало контакти серед американських лобістів. Зокрема, Льовочкіну та Фурсіну допомагала консалтингова компанія Blue Star Strategies, яка не декларувала їх у Міністерстві юстиції США та всіляко побоювалася згадки свого імені в контексті цих клієнтів.

Рано чи пізно, людина з таким послужним списком, як Фірташ, ризикувала опинитися в руках західних правоохоронних органів. Недостатня обережність його і згубила.

Замість того, щоб вести тихий спосіб життя десь на підмосковній дачі або в Конча-Заспі, він обзавівся будинком та розвинув бурхливу діяльність у Лондоні, купив віллу Сомерсета Моема на Лазуровому узбережжі Франції, легалізувався у Австрії, фактично увійшов у число акціонерів футбольного клубу “Динамо” (Київ)...

Схоже, Фірташ досі не усвідомив масштаб неприємностей, які в нього виникли. За версією прес-служби Group DF, затримання пов'язане з “інвестиційним проектом в Індії в 2006 році, в якому Фірташ нібито брав участь”. “Нам відомо, що дії правоохоронних органів Австрії щодо Дмитра Фірташа не пов'язані з ситуацією в Україні, ні з діяльністю Групи в Європі та Америці”, — ішлося в повідомленні прес-служби після арешту господаря.

Насправді, коли в США був затриманий Павло Лазаренко, то причиною цього була аж ніяк не порушена проти нього кримінальна справа за відмивання коштів. Він потрапив у камеру, бо попросив про політичний притулок, прибувши до Нью-Йорка із туристичною візою. Уже потім американське правосуддя зрозуміло, що не може дозволити собі втратити таку “велику рибу”. У підсумку, Лазаренко був засуджений до 8 років тюрми, хоча до кінця не вірив у цю перспективу, і навіть під арештом замовляв переоблаштування свого каліфорнійського палацу та продовжував фінансувати партію “Громада”.

Потрапивши до рук ФБР, Фірташ буде допитаний у всіх питаннях, які накопичилися до нього за ці роки. А про те, що версія із індійськими інвестиціями не витримує критики, свідчить кілька моментів.

По-перше, арешт Фірташа у Відні за запитом ФБР збігся в часі з перебуванням групи фахівців цієї служби у Києві, які займаються тут пошуком та поверненням активів клану Януковича до України.

По-друге, якщо події в Індії датовані 2006 роком, то з того часу Фірташ неодноразово перебував у Австрії без жодних проблем. Більше того, Фірташ отримав у Австрії дозвіл на проживання — за адресою Schwindgasse 5, під'їзд 2, квартира 1.

Легальний статус у Австрії має і другий номінальний акціонер “РосУкрЕнерго” і “Centragas Holding” Іван Фурсін. Адресою реєстрації цього депутата-регіонала у Відні є Mariahilferstraße 173-175/38. Щоправда, навряд чи він ризикне тепер навідатися туди. Фурсін, як і Фірташ, був нев'їзним до Америки — і цілком може бути зараз мішенню ФБР у Європі.

Багато років Фірташ вдавав із себе респектабельного бізнесмена, наймаючи чисельних радників західного походження. Можливо, сьогодні ці люди могли би дати Фірташу єдину корисну пораду — як можна раніше укласти угоду зі американським слідством та здати всіх подільників. Це дозволить йому вберегти частину грошей та отримати пом'якшене покарання — в обмін на інформацію про політичну корупцію, в якій він був задіяний.

Сергій ЛЕЩЕНКО