Фінансова криза: рік по тому

Минув майже рік після того, як світова економіка балансує на краю катастрофи. За три дні, 15-17 вересня 2008 року, банк Lehman Brothers заявив про свою неплатоспроможність, страхова компанія AIG перейшла до рук уряду США, а символ Уолл-стріт - банк Merrill Lynch - був поглинутий банком Bank of America.

Зчинилася паніка, і кредити перестали циркулювати. Нефінансові компанії не могли отримати робочий капітал, а також спостерігалося значне зниження фінансування для довгострокових інвестицій. Здавалося, настане депресія.

Сьогодні бурю вдалося заспокоїти. Місяці надзвичайних заходів з боку провідних центральних банків світу зупинили крах фінансових ринків.

Коли банки перестали надавати короткострокову ліквідність іншим банкам і промисловим компаніям, центробанки заповнили цю нішу. У результаті, найбільші економіки уникли обвалу кредитування та виробництва. Почуття паніки потьмяніло. Банки знову кредитують одне одного.

Незважаючи на те, що вдалося уникнути катастрофи, залишається ще багато проблем. Криза досягла найбільш критичної точки при падінні цін на активи у кінці 2008 року. Представники середнього класу, як і багаті громадяни, в усьому світі стали біднішими і, отже, різко скоротили свої витрати.

Високі ціни на нафту і продукти харчування додали масла у вогонь, і це посилило спад. Підприємства не могли продати свою продукцію, що призвело до скорочення виробництва і тимчасових звільнень. Зростаючий рівень безробіття посилив зниження добробуту сімей, піддаючи їх зростаючому економічному ризику і приводячи до подальшого скорочення споживчих витрат.

Сьогодні великою проблемою залишається зростаючий рівень безробіття у США і Європі. Економічне зростання ще занадто повільне, щоб створювати достатню кількість нових робочих місць. В усьому світі все ще відчувається розлад.

Спалахнула велика суперечка про "стимулюючі витрати" у США, Європі і Китаї. Вони спрямовані на те, щоб використати більш високі урядові видатки чи податкові стимули для компенсації спаду споживання громадян та інвестицій бізнесу.

Наприклад, у США третина 800-мільярдного дворічного стимулюючого пакету - це податкові послаблення, інша третина - державні витрати на дороги, школи, енергію та іншу інфраструктуру, і остання третина - федеральні субсидії урядам штатів на охорону здоров'я, страхування з безробіття та зарплати вчителям.

Стимулюючі пакети викликають сумніви, оскільки вони збільшують дефіцит бюджету і, таким чином, передбачають необхідність зменшити витрати або збільшити податки у певний момент у найближчому майбутньому.

Питання полягає у тому, чи зможуть вони у короткостроковій перспективі забезпечити зростання виробництва і збільшення кількості робочих місць. А також, якщо їм це вдасться, чи вживають вони достатньо заходів, щоб компенсувати неминучі проблеми бюджету, які виникнуть у майбутньому.

Ефективність цих пакетів не очевидна. Уявіть, що уряд скорочує податки, щоб збільшити чисту зарплату споживачів. Якщо вони будуть очікувати, що їхні податки збільшаться у майбутньому, то вони можуть вирішити відкласти гроші, отримані від скорочення податків, а не витратити їх.

У такому випадку стимул надасть незначний позитивний ефект на збільшення витрат громадян, проте він посилить проблеми дефіциту бюджету.

Попередня оцінка стимулюючих пакетів показує, що програма Китаю демонструє гарні результати. Різкий спад китайського експорту у США був компенсований різким збільшенням витрат китайського уряду на інфраструктуру, наприклад, на будівництво метро у найбільших містах країни.

У США вердикт не такий певний. Скорочення податків, найімовірніше, пішло на те, щоб відкласти отримані гроші, а не витратити їх.

Інфраструктурний компонент ще не був витрачений через сильну затримку з перетворенням стимулюючих пакетів США у реальні будівельні проекти.

Третя частина - перерахування коштів урядам штатів - була успішною щодо підтримки безробітних, шкіл та закладів охорони здоров'я.

Отже, ефект стимулюючих заходів уряду Сполучених Штатів на витрати, імовірно, був позитивним, але незначним.

Крім того, стурбованість величезним дефіцитом бюджету США, який сьогодні складає 1,8 трильйона доларів, або 12% ВВП на рік, буде тільки збільшуватися, створюючи не лише величезну непевність на політичному та фінансовому ринках, а також зменшуючи довіру споживачів, оскільки вони концентрують свою увагу на потенційних скороченнях видатків бюджету та збільшеннях податків у майбутньому.

США вичерпали ліміти довіри до короткочасних стимулюючих витрат і будуть змушені почати скорочувати дефіцит бюджету і підтримувати альтернативні способи зростання.

Коли рік тому криза поглибилася, Барак Обама ввів у виборчу кампанію теми "зеленого відновлення", заснованого на притоці інвестицій у поновлювані джерела енергії, нових електричних двигунів, дружніх до навколишнього середовища "зелених" будівель, а також екологічно безпечного сільського господарства.

У розпалі боротьби з фінансовою панікою політична увага до "зеленої" ідеї послабшала. Зараз Штатам потрібно повернутися до неї.

Обтяжені боргами споживачі у США і Європі обмежать свої витрати на кілька років уперед, щоб відновити свій добробут і пенсійне забезпечення. Однак сьогоднішня економічна слабкість надає нам історичну можливість компенсувати низький рівень витрат споживачів збільшенням інвестицій у стійкі технології.

Політика уряду США та інших багатих держав повинна заохочувати ці інвестиції за допомогою спеціальних стимулів: введення системи обмежень на викиди парникових газів, субсидії на дослідження стійких технологій, введення спеціальних тарифів на поновлювані джерела енергії, субсидії споживачам на освоєння "зелених" технологій, а також застосування "зелених" інфраструктурних програм, наприклад, розвиток громадського транспорту.

Також багаті країни повинні надати гранти та кредити з низьким відсотком найбіднішим країнам на купівлю технологій отримання сонячної та геотермальної енергії. Такі дії будуть сприяти глобальному відновленню, поліпшенню довгострокової екологічної стійкості та прискоренню економічного розвитку.

Криза дає можливість перейти від фінансових бульбашок і надмірного споживання до сталого розвитку. Використання такої можливості - це єдиний рецепт зростання, яке ми втратили.

Джефрі Сакс,

професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті