За розпорядженням міністерства, яке відповідає за території, що вже потрапили під російський контроль, з деяких районів Донеччини, включно із Покровськом, примусово мають бути евакуйовані діти з батьками чи опікунами, уточнює американське ЗМІ.

Цивільних у самому Покровську та довкола просять виїхати у наступні два тижні через наближення російської армії.

Покровськ — невелике місто — до війни там жило близько 60 тисяч людей. Від початку повномасштабного вторгнення багато хто виїхав. Але місто є хабом для українських сил, бо відкриває зокрема доступ до іншого так само важливого для військових пункту — Костянтинівки, зазначає CNN.

Українські військові кажуть, що нині Покровськ — “найгарячіша” точка війни. ЗСУ відбивають численні російські атаки поблизу нього.

евакуація з Покровська
Автор фото,Укрзалізниця

Підпис до фото,Найпоширенішим аргументом, чому люди не хочуть виїжджати, є “мені нема куди їхати” або “я нікому не потрібен”.

За даними місцевої адміністрації, поки що звідти щоденно евакуйовується 600-700 людей.

У четвер, за даними “Укрзалізниці”, поїздом з Покровська виїхали 371 людина, і залізничникам довелося додавати дев’ять вагонів, аби впоратися із натовпом бажаючих виїхати.

“Не зволікайте. Краще не стане, буде тільки гірше. Їдьте”, — таким було попередження Юрія Третяка, керівника адміністрації Мирнограда, який нині лише за 3 км від фронту.

Але, за його словами, пише CNN, багато людей все ще не хочуть їхати — доходить до того, що ховають своїх дітей від представників місцевої влади.

“В нас є випадки, коли батьки ховають своїх дітей. Сьогодні (20 серпня) в нас буде нарада з поліцією, щоб обговорити, як працювати з такими людьми, як ми шукатимемо таких батьків, які приховують дітей і дають неправдиву інформацію, що вони давно виїхали”, — цитує CNN Третяка.

Але, за його словами, більшість із тих, хто вагався ще тиждень тому, зараз в основному вирішили їхати.

А найпоширенішим аргументом, чому люди не хочуть виїжджати, є “мені нема куди їхати” або “я нікому не потрібен”.

“Я живу тут 30 років, з народження. Ви уявляєте, як це — прожити тут все життя і в один момент відмовитись від усього?” — каже Катерина, яку CNN цитує із повідомлення “Укрзалізниці”. У Катерини двоє дітей — хлопчик-підліток і кількамісячна дівчинка.

евакуація з Покровська

Автор фото Укрзалізниця

“Укрзалізниця” повідомляє, що лише за 22 серпня з Покровська евакуювали 371 пасажира, з яких — більше 60 дітей, понад 20 маломобільних пасажирів

Про евакуацію з Покровська пише і британський Economist.

Автори видання цитують 84-річну Ніну Уварову, для якої ця евакуація — друга за життя. Перша була під час Другої світової, коли їй було два з половиною роки. Тоді родина втікала від військ Вермахту. Тепер на місто ідуть росіяни.

Вчителька на пенсії спакувала усе цінне у п’ять сумок, які її син підносить в евакуаційній поїзд до Львова о 14.10.

Друга евакуація викликає у пам’яті спогади про першу.

“Вибухи, стрілянина, переховування в підвалі, — я це пам’ятаю і досі”, — цитує Ніну Уварову Economist.

Рішення далося їй дуже нелегко, але російська артилерія, яка обстрілює південні околиці Покровська, не залишила вибору.

Британське видання пояснює, що Покровськ є стратегічним пунктом, бо відриває росіянам у перспективі шлях до великих міст — Запоріжжя та Дніпра.

Нині, пише Economist, з Покровська виїхали місцева адміністрація та поліція. Закрилося два супермаркети, так само, мабуть, буде і з іншими. Місцеві жителі вишукувалися у чергах до банків — по гроші та пенсії, поки вони ще можуть їх отримати.

“19 серпня місцева влада закликала жителів залишити місто. Багато хто дослухався, і виїжджає із прив’язаним до машин родинним крамом, холодильниками, диванами, стільцями, матрацами, і бабусями, втиснутими на задньому сидінні”, — пише Economist. На залізничній станції “звуки ридань перемішуються зі скигленням домашніх улюбленців, яких утрамбовують в сумки та коробки для поїздки на захід”.

Британське видання нагадує, що російському наступу на Покровськ передували відхід українських сил з Авдіївки у лютому цього року, а також ротація поблизу Очеретного у травні.

евакуація з Покровська

Автор фото Укрзалізниця

Лише за один день з Покровська вивезли 23 коти та 11 собак

Українські командири дають різні пояснення просуванню росіян. Дехто каже, що не вистачає снарядів, — ворог відстрілює у десять разів більше. Інші вказують на нову тактику малих штурмових груп, керовані бомби, нові види радіоелектронної боротьби. Але виснаження та проблеми з людським ресурсом — в серці цієї проблеми.

“Люди не залізні”, — цитує Economist полковника Павла Федосенка. Українські військові, яких росіяни переважають чисельно, практично взагалі не відпочивають. Деякі мають залишатися на фронтових позиція по 30 чи навіть 40 днів, весь цей час перебуваючи в “лисячих норах” — у сантиметрах від смерті.

Боєць 59-ї бригади з позивним “Дублін” знає вояків, які перебувають на фронті без перерви по два місяці.

Несподіване вторгнення українських сил до Росії викликає змішані почуття, каже “Дублін”. Успіх зміцнив мораль. Але це не тривало довго. Сподівання на те, що росіяни перекинуть війська з-під Покровська, змінилися на усвідомлення, що цього не буде.

Українська розвідка підтверджує, що хоча росіяни й перекинули до Курської області сили з інших ділянок фронту, під Покровськом вони лише посилюються. Україна ж тим часом відправила на Курщину спеціальні підрозділи, а на Покровський напрямок — необстріляні.

“Росіяни з’ясували ситуацію і не ловлять гав”, — вважає “Дублін”.

Покровськ карта

Ще один боєць 110-ї бригади, оператор дрона Олександр каже, що від 19 серпня просування росіян дещо уповільнилося. Але, зазначає він, РФ має звичку бити у слабкі місця із руйнівним ефектом. Тож, можливо, це лише питання часу, коли Покровськ впаде як Маріуполь, Бахмут та Авдіївка.

Що буде далі — відкрите питання, пише Economist. Обидві сторони можуть використати свої просування — на Курщині та на Донбасі — як важіль в переговорах.

Але Ніна Уварова каже, що вона не вірить у жодну “брехню” про переговори, про які пишуть в газеті, яку кожного тижня надсилає їй син.

І вона точно не має часу на чоловіка, чиє ім’я вона не хоче згадувати:

“Бридко його чути. Бридко бачити. Бридко читати про нього”.

Вона зітхає, й перш ніж втягти себе через три сходинки вгору у вагон, повертається і махає Покровську на прощання.