Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Електорально-пенсійна реформа

[09:24 25 июня 2011 года ] [ Українська правда, 24 июня 2011 ]

Тривалі дебати про реформу пенсійної системи, що завершились ухваленням відповідного закону в першому читанні, так і не дали зрозумілої відповіді...

...на питання про соціально-економічну вигоду запропонованого урядом механізму.

Аргумент віце-прем'єра Тігіпка надто вже простий: демографічна ситуація критична, дефіцит бюджету Пенсійного фонду надмірний, починати колись треба, і в нас немає іншого виходу.

Контраргументи опозиції більш зрозумілі широкому загалу, але теж не надто переконливі. Мовляв, спочатку легалізація економіки й зарплатні, нові робочі місця, а вже потім пенсійна реформа. При тому, що легалізація без довіри — річ практично нереальна. Та й відповідних проектів немає — опозиція пропонує глухий кут.

І, як завжди в таких от дебатах, сенс започаткованої пертурбації залишається не з'ясованим. Але він є, і не такий уже складний.

Реформа, як і твердить пан Тігіпко, не зачіпає інтересів 13,5 мільйонів пенсіонерів, які вже увійшли в цей “клуб віку досконалості”. Навпаки, їм обіцяно буквально до кінця поточного року зростання пенсій за рахунок підвищення прожиткового мінімуму — індексація інфляції. Гроші на це планується отримати завдяки відновленню кредитів МВФ. Остання версія — одразу двома траншами, і прямо на рахунок НБУ.

МВФ же піде на цей крок завдяки пенсійній реформі, яка торкнеться вже наступних поколінь українських пенсіонерів. Якщо зовсім точно —покоління нині 45-60-річних українців і українок, які підпадуть під перехідний період і втратять найбільше.

“Фішка” ж полягає в тім, що “старих” пенсіонерів, котрих багато, і котрим обіцяно солодкий “приз” — влада розглядає як свій електоральний ресурс. А “нових” — ні, не розглядає. І має рацію.

Бо ж ті, кому несподівано підвищують пенсійний вік і стаж, навряд забезпечать лояльність чинній владі. Тому вигідніше просто розміняти їхні інтереси на політичні дивіденди.

Схема суто передвиборча, у ній не так прямо перерозподіляються гроші від однієї верстви до іншої, бо залучається ще й допомога МВФ.

Але схема чітка, зрозуміла й обіцяє бути ефективною в досягненні одноразової виборчої мети.

Парадоксально, що до покоління, обраного заплатити за пенсійну реформу, належить і більшість теперішніх олігархів, і політичної та бюрократичної еліти. Йому ж належить як головна відповідальність, так і честь творення держави Україна 20 років тому. У його лавах — ветерани помаранчевої революції. І — “противсіхи”. І найпослідовніший у своїх переконаннях трудовий клас синьо-білих індустріальних регіонів...

Може, однолітки із влади просто хочуть продовжити своєму поколінню активне життя, підштовхнути його до чергового творчого підйому на ниві пошуку додаткових джерел економічного зростання? З огляду на всі інші реформи, включно з податковою й судовою — так. Але лише за формулою: “Що нас не вбиває, то робить сильніше”.

При цьому розмови опозиції про “пенсійний майдан” виявляються порожніми.

І не тому, що нема кому виводити людей, оскільки, мовляв, Тимошенко й Луценко прив'язані до своїх судових процесів. А тому, що справжньої альтернативи урядовому пенсійному проекту немає.

Отже, реформа приречена на успіх? Якби ж...

Пенсійна система — це щось більше ніж навіть суспільний договір про правила здійснення влади. Це — угода між поколіннями про взаємодопомогу — між тими, хто має енергію, “час і натхнення”, і тими, хто має досвід успіхів і помилок.

Там, де, власне, і з'явилася загальна пенсійна система, вона має не лише значення морального “цивілізаційного” маркера у вигляді повернення боргу дітей батькам, а цілу низку прагматичних, як і сама цивілізація, функцій.

Це й один із видів фінансового накопичення, і стимул до праці й кар'єрного зростання. Це підґрунтя цілої економіки та ринку споживання товарів та послуг для літніх людей.

Бо хто, як не літні люди, стимулюють розвиток медицини, з наукою продовження життя та фармацією? Хто, як не вони, формують попит на індустрію туризму зі всім спектром транспортних, готельних, розважальних послуг? Хто, як не вони, тримає на собі телевізійну індустрію, починаючи з мильних опер і завершуючи всіма шоу? Хто, врешті, найкраще платить за комунальні послуги?

Тому, здавалося б, перехід від радянської пенсійної системи, де утримання літніх людей було виключно формою морального обов'язку у вигляді “пошани”, а не матеріальних гарантій повноцінного життя, до пенсії як частини реального, а не віртуального, сектору ринкових соціально-економічних відносин — мав би спрямовуватись на розширення цього ринку.

Натомість запроваджувана нині пенсійна реформа і декларується, і дійсно виглядає лише як частина програми жорсткої економії. Інакше МВФ зовсім не цікавився б нею. Але — що справедливо підкреслює опозиція, і що МВФ не цікавить — економії незбалансованої й непродуктивної.

Як із гармати по горобцях.

Перше — через “чорні діри” всієї фінансової системи України, які обмежують наповнення спільної пенсійної скарбниці й суперечать принципу економії як такому.

Друге — через “чорні дірочки” пільг та преференцій, що розхитують саме пенсійну модель.

Заспокійливі розмови про те, що максимальні пенсії в арифметичному вимірі становлять незначну частку всього обсягу пенсійних виплат — беззмістовні. Як і скарги на їхню абстрактну соціальну несправедливість.

Проблема в тому, що в Україні максимальні пенсії за незначними винятками є привілеєм високопосадовців різних гілок влади. Як і сама система нарахування зарплатні з надбавками, преміями, пільгами тощо. Ще й із неспівмірним з іншими відсотком бази пенсійних виплат.

Ця модель консервує кастовий і корупційний характер влади як бізнесу.

Відповідно, навіть коригування арифметичного співвідношення між максимальними та мінімальними розмірами пенсій, запропоноване реформою, не змінює цього ключового принципу.

Але, на відміну від того ж принципу в загальному економічному й навіть політичному житті, де, врешті, справедливість рано чи пізно може наздогнати й олігарха, і президента — пенсійні преференції “колишніх” залишаються довічно. І вже цим одним викривляють як конкурентні стимули розвитку ринку праці й здобуття кар'єри, так і перерозподіл коштів безпосередньо в “підводному човні” пенсійної системи.

Особливо небезпечно це, коли дехто всевладний намагається вистрибнути з того “човна”, розхитавши його, але прихопивши із собою “касу”.

Непристойна вовтузня навколо питання про максимальні пенсії свідчить про ті ж навички “еліти”, що й у будь-яких схемах прихватизації та подальшого вичавлювання соків із джерела доходів.

Жодного наміру розвивати систему загалом, аби підвищувати пенсійні доходи всіх учасників, а заразом і свої власні, у цій боротьбі за збереження привілейованих пенсій — немає. А є нове й нове відтворення недовіри інвесторів, замкнене коло боргів і подальшої деградації економіки.

Натомість проблема максимальних пенсій відіграє важливу технологічну роль у передвиборчих маніпуляціях. Але вже не лише з електоратом, а й із кандидатами.

Зокрема, уже закріпленими для “аксакалів” через КС надвисокими пенсіями можна “відкупитися” від них, щоб більше не претендували на гарантовані мажоритарні округи й прохідні частини списків.

І це — найпростіше.

Важче протягти закон через друге читання, коли голосування залежить від таких “попутників” ПР, як Народна партія Литвина, група колишніх нашоукраїнців, група “Реформи заради майбутнього” та позафракційні.

Усі вони — потенційні мажоритарники, для яких голосування за непопулярний пенсійний закон, і в ньому за несправедливі пропорції між максимальними й мінімальними пенсіями — фінал політичної кар'єри. Їх треба й можна заохотити лише гарантіями нарізки мажоритарних округів разом із відповідними ресурсами.

І це також було б не суттєвим для влади, якби не ризик остаточного й завчасного розриву з комуністами, для яких пенсійна реформа — лише привід, а причина — втрата чисто пропорційної виборчої моделі. У разі розриву регіоналів із комуністами, під загрозою опиняється парламентська більшість, а на виборах — традиційні електоральні регіони.

Дивишся — для нейтралізації комуністів треба знову “випускати” на стратегічний простір Тимошенко…

Чи не про це замислився Мін'юст, загальмувавши спрямування до Венеціанської комісії проекту нового виборчого закону, від моделі котрого “дивним” чином залежить і голосування щодо пенсійної реформи?

І чи така вже вдала для влади електоральна схема закладена в самому пенсійному законі?

Останнє.

Пенсійна система — річ жорстка, має бути ухвалена раз і на довгий термін. На відміну від Податкового кодексу та виборчого законодавства, повсякчасне втручання в неї за принципом “купи козу — продай козу” просто неможливе. І погрози опозиції після своєї перемоги скасувати нову систему — блеф.

Тому все вирішується саме зараз.

Або не вирішується?.. Якщо це ще не останній передвиборчий “аргумент” влади?

Ірина ПОГОРЄЛОВА
 

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.