Приводом для невтішних прогнозів стала презентація у Сєверодонецьку видання “Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини”. Звіт підготувала громадська організація “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” у співпраці з іншими організаціями-членами коаліції “Справедливість заради миру на Донбасі”. Під час заходу спікери — автори звіту обговорили із присутніми зв’язок між неефективними реформами вугільної галузі й війною на Донбасі та запропонували можливі варіанти розв’язання поточних проблем.
“Шахтарське населення Донбасу за останні 20 років істотно зубожіло внаслідок непродуманого реформування вугільної галузі та корупції у ній. Цим скористалася сусідня держава, яка скерувала гнів жителів регіону проти їхньої держави, а не проти соціальної й правової несправедливості. Одним з наслідків цього стала війна, яка зробила життя у шахтарських містах ще важчим”, — зауважив один з авторів видання голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив Володимир Щербаченко.
Нині майже 2/3 усіх шахт Луганщини перебувають на тимчасово окупованій території, тож проінспектувати ситуацію з дотриманням права на безпечну працю там неможливо. У шахтарів, які працюють на тій території, фактично немає змоги захистити свої трудові права.
В Україні, за словами дослідників, розглядають енергетичну стратегію до 2030 року, де “питання вугільної галузі консервують”, а наприклад “стратегія ДТЕК щодо управління активами (приватизованими шахтами та електростанціями) закінчується 2033 роком”.
“Нам необхідний перехід до сталого розвитку та ощадливих технологій, — каже експерт з кліматичної та енергетичної політики Національного екологічного центру України Олег Савицький. — Вугілля технічно замістити дуже просто, а знайти роботу людям, які вивільняться, — завдання для всього суспільства”.
Тож найбільш дискусійною темою стала можливість закриття шахт і впровадження механізмів компенсації. За словами дослідників, громадськості варто долучатися до контролю над інженерно-технічними роботами під час закриття шахт та вимагати від держави компенсацій збитків, спричинених неконтрольованим закриттям шахт, адже “якщо залишити проблему напризволяще, то наслідки будуть катастрофічними”.
“Такі обговорення мають бути насамперед у шахтарських містах і селищах. Людям треба відверто говорити, яка їхня перспектива: підприємства закриватимуть, треба шукати вихід із цієї ситуації, і ніхто, крім самих жителів мономіст, вірогідно, про це не думатиме. Якщо люди не будуть активними, буде ще гірше”, — вважає Володимир Щербаченко.
Але, за словами правозахисників, шахтарські мономіста мають перспективи розвитку. У закордонній практиці є позитивні приклади, як шахти ставали туристичними об’єктами. Доведено, що шахтарські міста і селища можуть стати розвиненими індустріальними центрами. Але разом із такими прогресивними реформами держава має продумати ефективну програму перекваліфікації гірників.
