День боржника

“Після 23—ї години за українським часом..., — тендітна Прем’єр—міністр Юлія Тимошенко у святковій фіолетовій сукні на тлі широченної стіни великої зали засідань Кабміну виглядала якоюсь тривожно—врочистою. Але інтригуючу новину намагалася виголосити чітко, з паузами диктора Левітана. — Рада директорів Міжнародного валютного фонду ухвалила рішення надати Україні третій транш кредиту “стенд—бай” — на суму 3,3 мільярда доларів”. Аби зібратися у час інформаційного безриб’я у розширеному складі просторого залу, було вирішено присвятити день проблемам інвалідів: до урядового будинку спеціально запросили активістів громадських організацій, що опікуються людьми з обмеженими можливостями. Але прихильна доля подарувала урядовцям нагоду розпочати із справжньої топ—новини.

Не так гроші, як поради

“До кінця тижня цей ресурс увійде у бюджет”, — пообіцяла Юлія Володимирівна. І наголосила: це найефективніші (?!) і найдешевші гроші у світі — близько 4% річних. На ринку, за її словами, такі умови отримати неможливо — річна ставка “для таких держав, як Україна” становить близько 15%. Песимісти чекали цей транш значно пізніше — у кращому випадку, у другій половині серпня. “Але це питання [керівництво МВФ] розглянуло позачергово”, — не втрималася похизуватися власними зв’язками у Європі Леді Ю.

У сумі ми отримали вже 10,9 млрд. доларів — із 16,5 виділених нашій державі фінансовими донорами. Як уряд планує витратити кошти, у кулуарах пояснив в.о. міністра фінансів Ігор Уманський — на фінансування дефіциту державного бюджету. “Головне — це забезпечення наших зовнішніх зобов’язань, — сказав Уманський. — А оскільки ресурс валютний, то це дозволить розв’язати чимало проблем: насамперед структури, які виплачують великі суми (найбільша серед них — “Нафтогаз України”), не виходитимуть зайвий раз на валютний ринок і не викликатимуть там ажіотажного попиту на іноземну валюту. Тож можна сказати, що кредит допоможе Нацбанку підтримувати національну валюту”.

Четвертий транш — близько 2,2 мільярда доларів — Україна має отримати в листопаді. Але чиновники сподіваються, що жадану дату можна наблизити. “Місія Фонду може приїхати до нас вже у вересні”, — висловив сподівання представник Мінфіну. Осіння допомога, до речі, має стати останнім великим вливанням західних грошей у нашу економіку: решта траншів видаватимуть нам порівняно крихітними порціями: по 75 мільйонів. Принаймні так було домовлено раніше.

Оскільки кредит нам видають, це може значити, що головні пункти домовленостей від Україною та МВФ все—таки виконуються. Натякнув про це й Ігор Уманський: мовляв, головне не гроші, а поради аналітиків Фонду щодо структурних реформ. Проте незалежні експерти стверджують: реформи у належних обсягах не виконуються, а Україна “проїдає” міжнародну допомогу — фінансує з грошей “стенд—баю” пенсії, соціальні виплати, актуальні перед виборами газові субсидії тощо. Адже Україна не йде ні першим шляхом, що використовується у ринковій економіці: одночасне зменшення податків і соціальних виплат, ні другим — збільшення податків і виплат, коштом зростання безробіття та рецесії. Натомість ми проводимо соціальну політику, позичаючи для неї гроші за кордоном. Таким чином, економіка не модернізується, а обсяги зовнішніх запозичень катастрофічно зростають — вже нині стримуючи розвиток економіки після кризи.

Щедрість порожньої кишені

Кабмін підготував чергового пряника для свого “локомотива ВВП” — аграрного сектору. Вчора урядовці вирішили спростити процес купівлі зерна з боку Аграрного фонду. “Щонайменше десять довідок скасуємо, — пообіцяла Прем’єрка. — А також ліквідуємо подвійний контроль. Секретаріат Кабміну перевірятиме, як виконуються вимоги селян”.

Такими Юлія Володимирівна вважає механізм купівлі зерна за заставними цінами. Схема виглядає так: Аграрний фонд купує у власника зерно за 60% його нинішньої вартості. Через певний час, коли вартість збіжжя на ринку зросте, селянин може отримати свій урожай назад, повернувши державі отриману суму — і вигідно продати вирощене на вільному ринку. “Спотові контракти (які вимагають негайної повної оплати. — Авт.) не будемо укладати взагалі”, — пообіцяла очільниця Кабміну. Напередодні, як відомо, Юлія Тимошенко провела “гарячу лінію” з аграріями. У проблематику Прем’єр вникла з головою, але на конкретні запитання з того кінця провода, звеселяючи присутніх журналістів, незмінно відповідала: “Міністр АПК з вами зв’яжеться і запропонує допомогу”.

Утім можливості в аграрного міністерства не безмежні. Навіть сама Прем’єрка плутається, визначаючи суму, яку Аграрний фонд може використати на підтримку селян: стверджує, що у бюджеті фонду є 1 мільярд гривень, а на заставну закупівлю уряд використає цілих 3 мільярди. За традицією, не пояснивши, звідки візьмуться два додаткові мільярди. Аналітики ж називають, що для успішної роботи — коли пільговими умовами користуються не обрані, а відсоток господарств, який впливає на функціонування ринку, — Агрофонду треба щонайменше чотири—п’ять мільярдів гривень. Яких у бюджеті, звісно ж, немає. Такі заяви Тимошенко безапеляційно і, на жаль, без аргументів відкидає.

Турбота чи добрі наміри?

...Розгляд проблем інвалідів уряд організував на високому рівні. Щоправда, самі запрошені нагадували: ідею безперешкодного життєвого середовища намагалися реалізувати вже кілька разів. На жаль, безуспішно. Хоча турбота про незахищених і є однією з головних завдань влади. Юлія Тимошенко в усіх бідах людей з обмеженими можливостями, звичайно ж, звинуватила своїх попередників — “нічого не робилося!”, — дипломатично замовчавши власну роль під час першої каденції на цій посаді. Законопроект, за який проголосували вчора, революційним не виглядає. І для пишноти картини Прем’єрка пафосно звела його до абстрактної “Ідеї безбар’єрної України”. Кілька невеликих нововведень: обіцянка безкоштовно лікувати інвалідів—спинальників (про виділення на це додаткових коштів не йшлося), сприяння у перепрофілюванні для потреб маломобільних людей кількох санаторіїв тощо.

“За це я хочу на коліна встати перед вами, Юліє Володимирівно!” — прочитала своє звернення до Прем’єра одна з запрошених. “Це ми маємо стояти на колінах!” — ледь стримала сльозу розчулена Тимошенко. І добре розуміючись на ситуації, рушила до трибуни обіймати гостю: ніжно, довго і пристрасно — під численні клацання фотоапаратів.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ