Чи стане сланцевий газ новим бізнесом Юрія Бойка?

“Економічна правда” вирішила з'ясувати, що насправді стоїть за цими проектами.

Обсяги видобутку власного природного газу в Україні становлять близько 20 млрд куб м, а обсяги річного споживання — близько 50 млрд куб м (52 млрд кубів в 2011 році). Різниця між видобутком і споживанням становить приблизно 30 млрд куб м. Цю різницю Україна компенсує за рахунок імпорту російського газу.

При цьому вартість тисячі кубометрів українського газу, 90% якого видобувається дочками НАК “Нафтогаз України”, коливається в межах 350-458 грн за тис куб м (для кожної компанії своя ціна), а російського — 416 доларів (3,31 тис грн) за тис куб м.

Тобто, існує розрив у ціні майже у вісім разів. Це головна передумова існування корупції у газовій сфері.

Як відомо, ціни на природний газ українського видобутку регулюються законодавством — паливо, згідно із законом про держбюджет, повинне направлятися для задоволення потреб населення. Але скільки реально споживає населення, ніхто не знає, тому що керівники “Нафтогазу” тримають інформацію про газовий баланс компанії в таємниці.

Це не випадково. За нашими даними, газовики завищують обсяги споживання населенням. А дешевий вітчизняний вони реально продають промисловості як дорогий імпортний. Різниця складає істотні суми, завдяки яким, напевно, заробляють паливники на всіх рівнях, в тому числі, і в НАК “Нафтогаз”. Напевно, міністру енергетики Юрію Бойко відомо про цей вид бізнесу, але він нічого не робить, щоб змінити стан речей. Отже, розумно буде припустити, що це і його бізнес також.

З тих же причин “Нафтогаз” роками опирається спробам встановити так звані “лічильники” вздовж головних газових магістралей. Керівники компанії відмовлялись це зробити навіть коли закордонні уряди пропонували встановити їх на безоплатній основі. Чому? Не виключено, що “лічильники” викрили б дуже цікаві моменти. Наприклад, що газу заходить менше, ніж позначено в обліку. Чи що якась область споживає 5 млрд кубометрів газу, тоді як потужність розподільчих мереж складає лише 3 млрд кубометрів.

Єдиний спосіб зупинити такий мільярдний тіньовий бізнес — це зробити єдину ціну на газ, а — облік прозорим. Але доки існують “ножиці цін”, ситуація буде лише погіршуватись.

Проте існує природна перешкода такому бізнесу. Традиційних джерел дешевого газу у нас вже немає. Паливо, що залишалося від часів СРСР та контролюється структурами “Нафтогазу”, стрімко вичерпується. Різко збільшити видобуток власного газу Україна не в силах через виснаженість родовищ, недосконале законодавство (в тому числі і податкове) та мізерну кількість інвестицій, оскільки 90% газу в країні видобувається держкомпаніями, які працюють за дивними корупційними механізмами.

Отже, зараз керівники паливної галузі (зокрема, Бойко) зацікавлені, щоб під їх контроль потрапляли усі проекти, що спрямовані на збільшення видобутку газу в Україні. В тому числі проекти з видобутку сланцевого газу.

Звичайно, було б ідеальним, якщо його видобуток вели б наскрізь “діряві” структури “Нафтогазу”, а не приватні компанії. Але саме з є проблеми. Не виключено, що паливники будуть домовлятися з міжнародними корпораціями.

Але і це не єдина проблема. Здається, що “Нафтогаз” залишиться осторонь від сланцевих грошей. Конкуренцію Бойкові складають не менш впливові Микола Злочевський та Едуард Ставицький.

Чому НАК за сланець?

Після 2009 року стало модним казати, що Україні “кісткою в горлі” стоїть питання, як знайти дешеву альтернативу російському газу.

За останні декілька років такою альтернативою модно вважати газ, видобутий з нетрадиційних джерел (сланцевий газ, газ центрально-басейнового типу, метан вугільних пластів тощо). Такий газ хоча і має вищу собівартість, але є єдиною альтернативою звичайному газу. На імпорті вже не заробиш, там панують росіяни.

Сланцевий газ став найбільш популярним прикладом завдяки тому, що за рахунок нього величезна економіка США позбулася газової залежності від інших держав. Ця країна за одне десятиліття з найбільшого імпортера газу перетворилася на його експортера завдяки декільком невеликим газовим компаніям, які розробили технологію гідророзриву і вилучення газу із пластів сланцю. Україна не є власником найбільших у світі родовищ сланцевого газу, але щось у нас є.

За оцінками інформаційного управління з енергетики США, сумарні запаси нетрадиційного газу в Україні становлять 42 трлн куб м. В свою чергу компанія Mackenzie вважає, що технології видобутку нетрадиційного газу, які зараз існують, дозволять видобути в Україні 5 трлн куб м, що теж непогано.

Поки що в Україні немає точних даних із запасів газу з нетрадиційних джерел, які доступні для видобутку. Пов'язано це, в першу чергу, з відсутністю інвестицій та технологічних рішень, оскільки в нашій країні такі роботи майже не проводились.

Потрібні технології є де взяти. Найбільше в цій сфері просунулись, зрозуміло, США. Цю ж технологію почали застосовувати в Європі, зокрема в Польщі, і її також хочуть застосувати в Україні. Чи буде метод гідророзриву в Україні ефективним, достеменно невідомо через інші геологічні умови. Не виключено, що ми можемо стикнутися зі значними ризиками.

Може, тому українська влада вирішила не вкладати значних коштів в наукову базу, а піти шляхом залучення іноземних корпорацій. Мовляв, вони прийдуть зі своїми технологіями та знаннями і зроблять всю “брудну” роботу. Можливо, це рішення прийняли також через те, що “Нафтогаз” не має необхідного обсягу легальних коштів для вкладень у розвідку.

Поки що в Україні готуються декілька ділянок з запасами нетрадиційного газу. Бажаючих їх розробляти більше ніж достатньо, і не завжди це проекти, які контролюватиме Бойко.

Зокрема, видобуток сланцевого газу в найближчій перспективі планується розпочати на площі в Придніпровській западині, яка охоплює території Дніпропетровської, Полтавської та Донецької областей. Цією площею цікавиться компанія ExxonMobil.

Також сланцевий газ шукатимуть на площі, яка охоплює Харківську, Сумську, Полтавську та Чернігівську області. Зараз там роботи веде

Державна служба геології та надр України, які очолює дуже впливовий “надровик” Едуард Ставицький. Не виключено, що свій інтерес має міністр екології Микола Злочевський, якого пов'язують з багатьма бізнесами з відобутку нафти та газу (сам він цей зв'язок спростовує).

Родовища сланцевого газу на Західній Україні планує розробляти і австрійська RAG спільно з італійською Sorgenia та ТОВ “Геологічне бюро “Львів” (Дмитрівська, Прибужанська, Звенигородська площі).

RAG, яка займається активними пошуками сланцевого газу в Польщі і завершила буріння на трьох ділянках, оцінює собівартість цього палива на рівні $300 за тис куб м.

Сланець не є єдиним видом нетрадиційного газу. Окрім нього, в Україні відкрито декілька площ із запасами метану з вугільних пластів у Донецькій і Луганській областях — так званий Великий Донбас. На даному етапі на цій ділянці йде підготовка до геологорозвідки. За оцінками Державної служби геології та надр, запаси газу на площі становлять близько 2 трлн куб м газу.

Держгеонадра запевняє, що дозволи на видобуток газу та консалтинговий супровід інвестор може отримати у “єдиному вікні” відомства. Ефективність роботи цього вікна поки що оцінити важко, адже процес лише розпочався.

За нашою інформацією, Бойко намагається просувати видобуток сланцевого газу через Держагентство з управління інвестиціями та нацпроектами. Адже, за словами голови відомства Владислава Каськіва, проект із видобутку газу з нетрадиційних джерел претендує на статус національного.

“Є міжнародна компанія з дуже великим іменем, яка цю ідею запропонувала. Можу навіть натякнути — вона має штаб-квартиру в Лондоні. Вона запропонувала цікаву ідею управління процесами по сланцевому газу. Це теж модель державно-приватного партнерства, яка дуже близька до загальної форми адміністрування національних проектів”, — сказав Каськів в інтерв'ю “ЕП”.

Згідно з цією ідеєю, продовжив він, всі перспективні ділянки ідентифікують, буде створено їх реєстр. “Потім створюється державний агент, роль якого не розробляти ці проекти, а забезпечити старт-ап (запуск проекту — ЕП)”, — підкреслив Каськів.

Далі проводиться конкурс для приватних компаній. “Для цього партнерства можуть обиратися різні формули. Наприклад, спільна акціонерна участь, концесія, угода про розподіл продукції”, — підкреслив він.

Роль приватних компаній, судячи з усього, — бути джерелом грошей та технологій, а державної компанії — отримувати необхідні дозволи. Є ще один момент, який вже стосується розподілу реальних прибутків.

Уряд не хоче дозволити приватним компаніям добувати газ та самим вирішувати, кому і за яку ціну його продавати.

Чому держава не хоче обмежити себе лише такими важелями впливу, як експортне мито? Може, чиновники бажають отримувати мільярди на продажі газу за тіньовими схемами?

Хто такі “СПК-Геосервіс”?

Як не шкода, Україна не має власних грошей, і все ж таки шукає партнерів для видобутку газу з нетрадиційних джерел. Зараз такий процес вже запущений на двох найбільших площах.

Зокрема, Держслужба геології та надр 23 лютого оголосила відповідні конкурси на укладення угод з розподілу вуглеводнів (СРП — спільний розподіл продукції), видобутих на Юзівській (Донецька та Харківська області) та Олеській (Львівська область) площах.

Заявки від зацікавлених компаній приймаються до 23 квітня.

За оцінками першого заступника голови Держгеонадра Любомира Гончарука, перспективні запаси традиційного та нетрадиційного газу на Олеській площі становлять приблизно 3 трлн куб м газу, на Юзівській — 4 трлн куб м.

Дозволи з видобутку на обох площах діятимуть протягом 50 років. З них 43-44 роки — це період чистого бізнесу.

Зокрема, промисловий видобуток газу на Юзівській та Олеській площах у Мінекології, яке очолює Микола Злочевський, очікують в 2018-2019 роках, тобто через 6-7 років після початку геологорозвідувальних робіт.

Згідно з умовами конкурсу, переможець зобов'язаний інвестувати не менше 1,6 млрд грн в розробку Юзівської площі і 1,3 млрд грн в Олеської площі.

Якщо розвідка пройде успішно і сторони перейдуть до видобутку, держава зобов'язана буде відшкодувати іноземному інвестору половину коштів, які той витратив на розвідку. В протилежному випадку переможець візьме на себе всі витрати.

Якщо ж інвестор вирішить перейти до промислового видобутку на Олеській площі, то обсяг інвестицій повинен становити не менш як 25 млрд грн, у Юзівську — не менше 30 млрд.

Умови договору СРП для інвестора такі, що йому відійде частка продукції як компенсація витрат на видобуток (компенсаційна продукція). У випадку з Олеською та Юзівською площами інвестори можуть отримати до 70% видобутої продукції в якості компенсації.

З тих обсягів, що лишаться, держава отримає не менше 15% з Олеської площі і 16,5% з Юзівської (в законі про СРП це називається прибуткова продукція), решту отримає інвестор.

Очікується, що в конкурсі візьмуть такі гіганти нафто- та газопромислу, як ТНК-ВР, Shell, та Exxon Mobil.

Також ймовірними претендентами у Держгеонадра вважають Chevron, Eni та українську “Укрнафту”.

А ось і інтрига.

Переможець конкурсів стане партнером з СП, які створені НАК “Надра України” (90% у капіталі СП) та маловідомою компанією”СПК-Геосервіс” (10%).

Ми вже не питаємо, як таке можливо. Це не цікавить навіть секретаря РНБО Андрія Клюєва. Нас цікавить інше — чия це структура: Злочевського чи Бойка?

Нагадаємо, 20 лютого “СПК-Геосервіс” перемогла в конкурсах з вибору партнера НАК “Надра України” для створення спільних підприємств, які представлятимуть державу у розробці Юзівської та Олеської площ.

Цю компанію в 2008 році заснували директор з наукових проектів Сергій Стовба, головний геолог Ігор Пападюк і його заступник Оксана Хрящевська. До 2008 року засновники компанії працювали в науково-дослідному інституті “Науканафтогаз” НАК “Нафтогаз України”. Це натяк на те, що версія з Бойком все ж таки більш вірогідна.

Відомо, що “СПК-Геосервіс” займається консалтингом в проведенні геологічної розвідки в Україні, Єгипті та ОАЕ. А ось про досвід компанії у видобутку газу з нетрадиційних джерел нічого не відомо.

“СПК-Геосервіс” зобов'язана на 100% профінансувати новостворене СП з НАК “Надра Україна”. Сума фінансування не розголошується.

У разі підписання договору СРП українське СП (”Надра України” і “СПК-Геосервіс”) та іноземний інвестор будуть брати участь в проекті 50% на 50%, а от видобутий газ ділитимуть вже за іншими пропорціями.

Юзівська та Олеська площі — це дві найбільші ділянки, які виставляються на конкурси. Як підкреслив секретар Міжвідомчої комісії з організації укладення та виконання договору СРП Володимир Ігнащенко, дозволи на інші ділянки виставлятимуться на аукціони або на конкурси з одним учасником.

Сланець — це бомба для екології

Як би там не було, але видобуток в промислових масштабах для України — досить далека перспектива. Поки що ж, окрім переговорів з інвесторами, владі варто подумати і про екологію. Пласти сланцевого газу залягають глибше, ніж запаси води, і при гідророзриві пласта хімікати, які використовуються для цього розриву, потрапляють у воду.

Противники цього методу також вважають, що він викликає землетруси.

Деякі країни вже заборонили видобуток сланцевого газу на свої території. Зокрема, Болгарія стала другою після Франції країною ЄС, що заборонила гідророзрив. Країна відкликала ліцензію на видобуток сланцевого газу у компанії Chevron. Запаси сланцевого газу у Болгарії становлять до 1 трлн куб м.

У США в деяких районах де бурили сланцевий газ перетворили воду в певну суміш хімічних елементів, тепер цю воду можна підпалити.

При добуванні сланцевого газу буріння здійснюється спочатку вниз, а потім горизонтально крізь пласти.
В результаті гідророзриву сланцю газ змішується з водою та іншими хімічними речовинами. Все це відбувається на великій глибині і під високим тиском.

Певні занепокоєння вже виникають і в Україні.

На початку лютого Львівська облрада звернулася до Мінекології з проханням скерувати на Львівщину спеціалістів для організації широкого громадського обговорення перспективи видобутку сланцевого газу на Олеській площі, що охоплює 8 районів області.

За словами голови комісії з питань екології Львівської облради Ірини Сех, не можна з впевненістю стверджувати, що така технологія є безпечною, а під час процесу видобутку сланцевого газу є потенційна небезпека міні-землетрусів та повеней.

“Забруднення питних та ґрунтових вод, токсичність сумішей для гідроудару, проблема утилізації та повеней, надто дороге устаткування і ще додати густонаселеність цих районів — це, на мою думку, “коктейль Молотова”, який може вибухнути щомиті і поставити Львівську область на грані екологічної катастрофи”, — підкреслила Сех.