Чи готова Україна до ЄС?

ЄС вчинив розумно, висунувши умовою отримання кредиту реформування Україною свого газового сектора, – пише Томас Валасек у The Wall Street Journal Europe.

Позика за посередництва Брюсселя може заохотити Київ навести лад у своєму корумпованому газовому секторі.

Європейський Союз щойно допоміг сформувати консорціум з міжнародних банків, щоб відкрити Києву кредитну лінію на 3,6 мільярда доларів для закупівлі російського газу. Ідея в тому, щоб запобігти повторенню кризи січня 2009-го, коли Москва перервала поставки в Україну, після того як Київ не зміг оплатити рахунки за газ. Оскільки через Україну транспортується 80% російського газу в решту Європи, то в результаті переривання поставок багато країн ЄС так само мусили мерзнути. Україна тяжко постраждала в економічній кризі й крім оплати російського газу має безліч інших проблем. Якщо Україна погодиться на умови позики, гроші можуть відвернути близьку кризу й спонукати такі нагальні реформи. З другого боку, фонди «європеїзують» наступний газовий конфлікт, і буде небезпека підриву відносин між ЄС та Україною.

Гроші від Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського інвестиційного банку дозволять Україні продовжувати заповнювати свої газосховища. Хоча технічно газ належатиме Україні, уряди країн ЄС – які й організували позику на купівлю цього газу – очікуватимуть від України неперервних поставок. Якщо криза загостриться знову і Київ викачає «європейський» газ для власних потреб, уряди країн ЄС розлютяться і шанси країни на членство в ЄС підтануть. Тож кредит на газ може стати найважливішим тестом на готовність України до ЄС, позаяк Брюссель сподіватиметься, що вона дотримається своїх договірних зобов’язань із постачання газу в Європу. Це буде цілковитим контрастом до кризи в січні 2009 року, коли ЄС поводився як «стурбована третя сторона». Тоді він вважав, що перебої в поставках газу є комерційною та політичною суперечкою між Україною та Росією, й у ролі посередника допоміг укласти між ними угоду.

Росія це врахує, адже вона зовсім не хоче, щоб Україна приєднувалася до ЄС. Перекривши газ Україні, Москва, отже, може поставити Київ перед складним вибором: або використати закачаний газ для здійснення поставок в Європу та постраждати економічно, або забезпечити вітчизняну індустрію за рахунок споживачів ЄС і пожертвувати своїми надіями на вступ у блок.
Щастя для Києва – Росія зараз більш ніж будь-коли зацікавлена уникнути чергової сварки. «Газпром», головний російський виробник газу, втратив під час січневої кризи понад мільярд доларів, і відтоді його фінансовий стан погіршувався, переважно через низькі ціни на газ внаслідок світової фінансової кризи. Це також пояснює, чому в останні місяці Москва є більш конструктивним гравцем. Вона повністю перерахувала наперед річну плату за транзит газу Україною й не виставляє санкцій (хоча й має право) за те, що Київ купує менше газу, ніж визначено у контракті.

Проте російські енергетичні маневри – то лише частина проблем Києва. Газ для України є тим самим, чим був кокаїн для Колумбії: він зробив корупціонерами ціле покоління політиків, які розбагатіли, збираючи, мов вершки, прибутки з газової торгівлі. Вкрадено мільярди через тіньових посередників, що завідують продажем газу в Україну, і ще більше грошей зникає через чорну торгівлю, де зиск дає різниця в ціні при продажі газу на українському ринку. Трейдери купують газ, призначений очевидно для незаможних громадян за нижчими, субсидованими тарифами, а потім продають значно дорожче, наприклад, металургійним компаніям. Москва, звісно, з радістю співпрацює з українськими політиками з метою розподілу «навару». ЄС дедалі частіше задається питанням, чи Україна в принципі може бути надійною транзитною країною, байдуже що там робить Росія.

Щоб розвіяти страхи ЄС щодо постачання газу, Україна надала європейським спостерігачам широкий доступ до своїх газових об‘єктів. Та цього буде недостатньо. Україна повинна реформувати газовий сектор і покінчити у такий спосіб із корупцією й дорогими дотаціями на газ для населення, що розорюють країну. Як не зможе – то від неї вимагатимуть, щоб дозволила ще більший контроль Європи над її газовою системою. Офіційні особи ЄС натякають на можливість формування спільного консорціуму між ЄС та Україною: європейські газові компанії заохочуватимуть купити частку в «Нафтогазі», нафтогазовому монополістові країни.

Утім, участь Європи у спільному газовому консорціумі не буде ідеальним рішенням. Уряди країн ЄС, традиційно близьких до Москви, як-от Німеччина та Італія, захочуть уникнути неприємностей з Росією та ймовірно наполягатимуть на її прийнятті в консорціум. Але це буде все одно що запустити лисицю в курник. Росія мало зважає на український суверенітет й однозначно спробує використати свій контроль над газовою системою країни, щоб підірвати намагання України наблизитися до ЄС.

Україні значно краще й надалі самостійно керувати своїми газопроводами. З цього погляду, тиск ЄС на Україну, аби вона реформувала газове законодавство з метою боротьби з корупцією та зменшення споживання газу, буде конструктивнішим варіантом, ніж безпосереднє ангажування Євросоюзу. Остання кредитна пропозиція є кроком у правильному напрямку; вона вимагає від України провести реформи, перш ніж отримати доступ до грошей.

У минулому Київ, ясна річ, не спромігся виконати подібні обіцянки про реформи. Цього разу все по-іншому. Україна потребує грошей, щоб газ і далі постачався. Крім того, донедавна українським лідерам так-сяк вдавалося переконувати, що з реформами, які підвищать внутрішні ціни на газ, слід зачекати, доки економіка трохи одужає й доки відбудуться президентські вибори, призначені на січень 2010-го. Але Світовий банк готовий витратити частину свого кредиту (500 мільйонів доларів) на пом’якшення соціальних наслідків підняття цін на газ. Тож ці застанови більше не актуальні.

Український уряд почав піднімати ціни на газ для населення, хоча певні пільги лишаються. Після виборів більше не буде виправдань для відкладення подальших реформ. Щоб залишитися платоспроможною та по-справжньому автономною, Україна повинна споживати менше газу й навести лад в своїй системі газової торгівлі. Оскільки невдовзі Європа може «заволодіти» частиною газових резервів України, то невдача з реформами призведе до добрячого диспуту між Києвом і Брюсселем під час наступної газової колотнечі й потопить плани України на членство в ЄС. Сподіваймося, що домовлені в Євросоюзі позики допоможуть налаштувати Київ на серйозний лад.

Томас ВАЛАСЕК,

директор із зовнішньої політики та оборони Центру європейських реформ