Білі жертви боротьби з чорним експортом

Навесні, після виходу нашого тексту про те, як експортери продають зерно за безцінь, та ще й не повертають грошей у країну, відбулася цікава розмова між одним членом уряду та одним небайдужим експертом. Останній буквально у руки посадовцю вклав інструментарій, необхідний для наведення ладу в експортній сфері. Той навіть не подякував. Ні, каже, ви що, ми експортерів чіпати не можемо...

Коли обсяг неповерненої в Україну валютної виручки сягнув 8 млрд дол. (або 20% наявних у нас зараз валютних резервів), впевненості у стабільній фінансовій підтримці партнерів поменшало, а проблем у зовнішній торгівлі — побільшало, з'ясувалося, що експортерів не просто можна, а треба чіпати, причому за всі місця одразу.

Першими галас здійняли бізнес-асоціації — буцімто Кабінет міністрів планує посилити контроль саме над діяльністю експортерів агросировини. Судячи з подробиць, це вже точно не чутки.

По-перше, в уряді хочуть брати агроекпортерів на облік у Державному аграрному реєстрі. Причому лише тих, хто працював до 23 лютого 2022-го і не має боргів із повернення валютної виручки. По-друге, прив'язати до повернення валютної виручки відшкодування ПДВ і можливість закриття рахунків. По-третє, скоротити строк повернення валютної виручки із 180 до 90 днів.

Звісно ж, жодна із цих пропозицій — не з інструментарію, який навесні пропонували згаданому урядовцю. Тож жодна із них не вирішить проблем ані з валютною виручкою, ані з “чорним” зернотрейдингом. А уряд замість тонких налаштувань системи зовнішньої торгівлі вирішив просто гатити по ній кувалдою. Традиційно страждатиме насамперед білий бізнес, бо всі відтінки від сіруватого до чорного в курсі, що п’ятирічну ТОВку без боргів можна навіть на ОLX купити, і коштуватиме вона аж 6—8 тис. грн.

 

Оскільки йдеться про дискреційні обмеження для конкретної галузі, власноруч їх прийняти Нацбанк не може — чекає урядового рішення. Кабмін вагається, бо ще нічого не зробив, а вже отримав на горіхи від усіх можливих бізнес-асоціацій та експертів. І це лише публічний землетрус, за яким уже несеться непублічне цунамі від агролобі, власників і решти небайдужих. Зрештою, не здивуюся, якщо все скінчиться збільшенням строку повернення валюти і публічними вибаченнями.

Чи можна інакше розв’язати проблеми? Цілком. Та для початку треба їх визнати: не лише “чорні” експортери з налом у мішках наша проблема. Дивні ринкові практики є і в роботі впевнених середняків, і у великих білих експортерів, та й у міжнародних трейдерів, які тут працюють. І “дивність” ця — похідна державної політики у зовнішній торгівлі. Точніше, її тотальної відсутності.

Маючи ціле галузеве міністерство, та ще й цілого торгового представника на додачу, все, що робить уряд, реагуючи на регулярні кризи, — чекає, поки саме минеться. Чи то демпінг при експорті зернових, чи то порушення нами умов транзиту через країни Євросоюзу, чи то продаж зерна за готівку, чи то неповернення валютної виручки — якось воно буде.

Оце “якось” ми і маємо.

За підсумками серпня 2023 року, з України на зовнішні ринки було поставлено 1,2 млн тонн пшениці. До п'ятірки найбільших імпортерів традиційно увійшов Єгипет, куди поїхало 17% від загального обсягу зерна, або 204 тис. тонн. Єгипет — один із найбільших покупців пшениці у світі та багаторічний ключовий імпортер нашого зерна, але в серпні (і не лише в серпні) туди не було жодної прямої поставки. Усі ці 204 тис. тонн їхали до Єгипту через посередників, яких щонайменше півтора десятка.

То, може, наші торгові представники і профільні міністерства принаймні задумаються, а як так вийшло, що, маючи величезний ринок у сто мільйонів населення із культом хліба та державною програмою його закупівель, Україна досі не уклала з ним прямих контрактів? Відтак, гроші за це зерно ідуть у Гонконг, Китай, Швейцарію та на Сейшельські Острови. Та й ціни на це зерно ну дуже вже дивні. Бо через Швейцарію пшеницю продавали єгиптянам по 182 дол./тонна за глобальної середньої ціни у 241 дол. Та цей дисконт у 30% не засмучує, коли бачиш, що в цей же час через Китай до Єгипту нашу пшеницю поставляли за ціною 55 дол./тонна.

І це теж запитання до шановних урядовців: чому “Нібулону”, який і є основним єгипетським постачальником, не зручніше працювати за прямими контрактами? Які ж такі умови роботи створено для стратегічно важливої компанії, що вона воліє тримати гроші подалі від України? Чи не хочемо ми вирішити стратегічні проблеми у зовнішній торгівлі, від захисту інвесторів до валютного регулювання, аби не тільки валютну виручку збільшити? Для початку, наприклад, могли б розібратися з цінами, які, власне, обсяги цієї виручки і визначають.

Ось іще кілька показових порівнянь із цих же серпневих продажів до Єгипту (умови поставок однакові, обсяги співставні). Поставка пшениці через Гонконг — ціна 80 дол./тонна, а через Велику Британію — вже 205 дол. Чи, наприклад, поставка кукурудзи до того ж таки Єгипту: знову через Гонконг ціна тонни виходить 70 дол., а через США — 200 дол. І це не якась єгипетська специфіка. Загалом, якщо український експортер везе товар через “пристойну” країну із вимогами, регуляціями та зразковим контролем, то й ціна буде принаймні такою, щоб очі у митників з орбіт не вилазили. Але якщо товар їде через умовні Сейшельські Острови, то меж у дисконту нема, можна і по 70, і по 50.

Так, серпнева середня ціна української кукурудзи, що продавалася через Італію, становила 222 дол./тонна, через Нідерланди — 202 дол., через Швейцарію — 183 дол., а от через той-таки Гонконг — лише 84 дол. за тонну. Зрозуміло, що і обсяги валютної виручки будуть більшими там, де ціна продажу була вищою. То, можливо, потрібно все ж таки навести лад і з цінами, і з юрисдикціями, робота через які дозволяє підозрілий демпінг?

Ще на початку цього року законодавчо було передбачено право уряду запроваджувати так званий режим експортного забезпечення, тобто спецрежим експорту окремих товарів — від конкретних вимог до експортера і аж до розрахунку лімітів, нарахування ПДВ і, власне, обсягів поверненням валютної виручки. Зокрема, закон зобов'язував Кабінет міністрів визначити мінімальні експортні ціни на товари, щодо яких запроваджується цей режим. Наче й знайдено рішення, та за рік режим експортного забезпечення не запрацював.

 

Зате було підготовлено новий законопроєкт №10168, де також з’являється мінімальна експортна ціна (тепер її має визначати Міністерство аграрної політики та продовольства України). Якщо договірна ціна буде меншою за мінімальну, то це відповідно до проєкту є підставою для відмови у митному оформленні поставки. Зауважу ще раз, минув майже рік. І це знову ж таки наразі лише проєкт, доля якого незрозуміла, бо подано його не урядом, а депутатами з податкового комітету парламенту. А останні, до речі, вже заспокоїли бізнес, що без погодження проєкту із гравцями ринку жодних змін не пропонуватимуть. А гравці, як бачимо, мають дуже різні погляди на ситуацію, і ті, що продають зернові із знижкою у 50—60%, впевнена, ще поборються за свої права.

Натомість прийняття анонсованих точкових обмежень повною мірою відчують лише білі експортери. Ті, хто вже й так працює через нормальні юрисдикції, продає за прийнятними цінами і виконує вимоги як внутрішньої, так і зовнішніх юрисдикцій.

Ті ж, які купують за готівку на фірми-одноденки, продають через якісь острови за безцінь, потім самі ж собі перепродають і вже збувають за нормальні гроші, та ще й встигають закритися, не дочекавшись строків повернення валюти в країну, і надалі так працюватимуть. Їм загалом байдуже, яким буде строк повернення валютної виручки, вони і не планували його дотримуватися. А ринок існуючих ТОВок без боргів величезний. Та й контролюючі органи підходи до себе завжди тримають відкритими навстіж.

Звісно, “Нібулон” переживе, він тут усіх переживе. А інші? За останні роки експортний ринок зернових змінився — це не лише глобальні трейдери та місцеві важковаговики, там є і середні компанії з нормальними практиками, і зовсім дрібні, але блискучо білі.

Уряд мав би робити все для того, щоб підтримувати цей абсолютно правильний вектор розвитку сектора, підрощувати локальний бізнес, створюючи для нього здорові, а головне, конкурентні умови роботи. І це не якісь абстракції, це планомірна багатовекторна робота з ринками, на які ми продаємо продукцію, із трейдерами, із великими гравцями, із фінансовим регулятором, із контролюючими органами, нарешті. Але це, погоджуюсь, не вписується у підхід “якось воно буде”. 

Юлiя САМАЄВА, редакторка відділу економіки ZN.UA