Беріть машину, і їдьмо в “ЛНР”. Мене визволять, а вас — не знаю — Москаль

Між Україною та “ЛНР” немає кордону, тому не може бути мови про контрабанду. “Якщо кордон буде, я сам піднесу руки і піду додому”, — заявив голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль під час зустрічі з журналістами в Сєвєродонецьку, серед яких був кореспондент Радіо Свобода. Москаль також виступив на захист своєї суперечливої травневої заборони на пересування транспорту через Луганську область на непідконтрольну Києву територію Донбасу. Відповідальність за окуповані території має нести окупаційна влада, заявив Москаль і додав, що жодній людині там “нічим не зобов'язаний” та запропонував журналістам поїхати в “ЛНР”.

— Останні два тижні посилюються обстріли в Луганській області. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Хай “козачки” думають. Що, ми стріляємо, чи що? Останній піший пункт на шахті “Родина” залишився відкритим. Там є блокпост, де стоять військові, і далі другий, з прикордонниками. Їх і цей, де сидить афганська рота “Айдару”, постійно обстрілюють. Я сказав, що закриємо і цей останній перехід, якщо так буде далі. Це буде з їхньої провини.

За мінськими домовленостями і за всіма рішеннями РНБО та штабу антитерористичної операції, там має бути пряма дорога на Первомайськ, але вони туди не пропускають. Ця дорога через “Родину” — це така самодіяльність, треба їхати сім кілометрів, щоб туди потрапити. Мені не потрібно, щоб тепер замість “Я — Волноваха” було “Я — Родина”. Це їм потрібен цей пункт.

— Це ж місцеві там ходять, а не бойовики.

— Ну гаразд, то хай вони ставляться до місцевих з повагою. А що, місцеві обстрілюють блокпости?

— Бойовики.

— Якщо там йде пропуск людей, то як вони можуть в цей час обстрілювати блокпости? Люди розбігаються, хто куди, в ліс. Як бойовики не вміють себе поводити, хай живуть в ізоляції. Я не буду брати на себе відповідальності за чиєсь життя.

— У кожному разі, останніми днями багато хто каже, що може бути наступ.

— Я це вже чую, скільки я тут працюю. Вони кричать по своїх всіх каналах та ФМ-станціях, що ми наступаємо, а ми, що вони. З їхнього боку йдуть провокації, як перед Першою світовою війною. Німецькі військові робили провокації, а політрукі завжди казали: товариш Сталін казав, щоб на провокації не піддаватися. Так і ми. Не піддаємося на них, але даємо достойну відповідь.

— Українськи військові казали, що, за даними їхньої розвідки, вони підтягують танки, і навіть “Гради”.

— Що вони могли побачити, як ніхто нічого не відводив, просто йде ротація. Так само, як у нас. Показують нам знімки, що йдуть танки, “Гради”, “Урагани”. Що вони можуть в будь-який час напасти, у цьому немає ніяких сумнівів, бо вони нічого не відвели. Поховали в ангари, за школами, фермами, але все залишилося. Вони не виконали мінських угод. Шановне ОБСЄ мало б не сидіти постійно у ресторані в готелі “Мир”, від ранку до ночі пиво і віскі “жиганить”, а їхати на цю територію.

— Як я розумію, вони працюють на територіях, підконтрольних Києву, а на сепаратистських — ні.

— Вони не хочуть туди їхати. Я їх постійно бачу в готелі, де вони живуть. Хтось до нас прийде в адміністрацію, повезеш на обід, і всі вони там сидять. Я вже кажу офіціантам: “Це англійський клуб, чи що?”

— Вже місяць, коли вашим рішенням перекрили майже всі пункти пропуску. Які результати ви від цього бачите?

— Спокій.

— Який ж спокій, якщо кожного дня обстрілюють передову?

— І до того обстрілювали. А до чого тут перекриття? Ми перекрили факти незаконного переміщення товарів, людей. Під видом мирних жителів йшли диверсійно-розвідувальні групи...

— ...вони як ходили, так і ходять.

— Легально їм легше пройти, ніж нелегально. Один йде через годину, другий через годину, і пізніше третій. Протягом дня ще наступні. А так уночі можна нарватися на міни, розтяжки, дозори чи укріпленні райони і тому подібне. Це небезпечніше. До цього через переходи переміщалися корегувальники — рано приходив, чітко подивився, що де знаходиться, координати записував. Ввечері повернувся, а в ночі все пішло в розноси.

Явно впала активність диверсійно-розвідувальних груп. Ми бачимо, де йдуть зіткнення. До цього найдалі вони доходили за 15 кілометрів до Сєвєродонецька, а так могли приїхати прямо в Сєвєродонецьк і зробити те, що запланують.

Додатково мене вже замучили ці всі публікації, відеознімки, розмови про тотальну корупцію і контрабанду. Про контрабанду не може бути мови, тому що, за українським законодавством, це є переміщання товарів через державний кордон. Між нами та “ЛНР” його нема. Якщо вже він буде, я сам піднесу руки і піду до дому.

Я виконую свою роботу, але так розумію, що не всі хотіли виконувати свою. З ними хай розбирається їхнє керівництво. Те, що відбувалося на блокпостах, морально розкладало грішми Збройні сили, прикордонників та інші збройні формування. Хоч мені всі доказували, що вони не йшли по цих дорогах, де стоять блокпости, тільки їздили об'їзними, ґрунтовими, неконтрольованими. Як таке може бути? У нас всього дві області, і до цього — неповні, задіяні в цьому конфлікті. Йде мобілізація по всій Україні, вже п'ята хвиля. Стільки витрачається людей, і як вийшло так, що лишилися (неконтрольовані дороги — ред..), і вони знають, що дороги не контролюються, що є об'їзні, що є ґрунтові, то чому вони не перекопані, чому не поставлені інженерні споруду, не заміновані? Підірветься один чи два і третій вже не піде.

— Що значить підірветься один-два?

— А як? Є порядок.

— Який порядок? Нема ж прямої заборони постачання туди товарів, є спеціальний режим пропуску.

— Де? Чим? Яким законом?

— Постановою СБУ.

— А що це таке? Має бути законом України. Хай Верховна Рада і Кабмін не “увилюють” від політичної відповідальності і не крутять хвостом, а ухвалять чітке рішення. Як можна, відкриваємо все, як не можна, закриваємо. Якщо можна, то в якій кількості, в якому порядку, і який має бути за цим контроль з боку влади.

Послухайте мене, знайдіть ще одну людину, яка прийшла третій раз працювати головою адміністрації. Я знаю, що я пишу. Є закон “Про військово-цивільні адміністрації”. Я нічого не порушив і не збираюся нічого порушувати. Я маю дві юридичні освіти, заслужений юрист Автономної Республіки Крим. Так що мої рішення можуть бути скасовані президентом України або оскаржені в адміністративно-судовому порядку. Крапка.

— Значить, до того часу, поки не буде рішення Верховної Ради або указу президента...

— Я не поміняю. Верховна Рада має ухвалювати не якісь кумедні закони, якими займається останнім часом. Вона і Кабінет міністрів мають чітко встановити. Верховна Рада визнала “ЛНР” терористичною організацією. Тож, якщо хтось з підприємців щось туди везе, має бути чітко визначене: це є фінансування тероризму чи що це таке? Ми не маємо про це сперечатися. Законодавець має нам чітко показати.

Далі, є “Міжнародна конвенція про захист цивільного населення під час війни”. Будь ласка, в статті 2 можемо прочитати: “Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив”. Даною Високою Договірною Стороною є Україна, яка ратифікувала цю конвенцію 3 липня 1954 року. В статті 55 йдеться: “Окупаційна влада (у конвенції сказано про “окупаційну державу” — ред.) зобов'язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичними матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо”. Звідки мають постачати? З Росії. Все це прописано в міжнародних правових актах. Нічого Україна нікому не зобов'язана.

— Росія ж не визнає, що вона окупувала частину Луганської області. Вона не користується цим актом.

— Там написано, навіть якщо вона окупована всередині країни — повстанцями, сепаратистами, терористами, ватниками. Називайте їх, як хочете, але вона є окупована. Є закон України, що вона окупована. Є закон, що “ЛНР” — це терористична організація. Так що ви хочете? Що в один момент заходить 186 фур, і я, як голова військово-цивільної адміністрації, буду робити вигляд, що я цього не бачу? А де гарантія, що з “ЛНР” ці 186 фур не зайдуть з цілою дивізію бойовиків прямо сюди. І тоді не треба ніяких військових дій. Вони розділяться, і частина поїде на Рубіжне, частина на Лисичанськ, а частина захопить нас всіх тут. Вони знають пароль (мають знати його тільки бійці АТО, щоб проїжджати через блокпости — ред.), ніхто їх не перевіряє.

— Це ж вони не просто так його знають, їх супроводжували військові.

— Вони на кожну поїздку дають телефон, який потім мають викинути. Купити весь блокпост — це дуже дорого, тому платять тільки одній зміні. Тобто вони мають від початку до кінця проїхати під час однієї зміни. Скидають їм пароль, наприклад, “весна”, а відповідь “зима”. На тих блокпостах стоять вже їхні номери машини, все чітко, перевірці не підлягають. Що це таке? Скільки людей похоронили, скільки людей залишилося кілками за те, щоб хтось робив бізнес?

— На цьому боці такі самі жителі мешканці Луганської області, як і тут.

— А в них є керівництво?

— Формально за українським законодавством — це ви.

— Давайте машину і поїдемо туди! (Встає зі столу, підходить до дверей і відчиняє, починає кричати — ред.) Якщо я там керівник, то поїдемо! Я серйозно вам говорю!

— Це не наші громадяни?

— Поїхали туди! Кличте водія!

— Давайте...

— ...Ні, ні! Ви ж не робіть з мене клоуна! Поїхали чи ні?! Мені п***р, мене визволять, але чи вас хтось визволить, не даю гарантії. Якщо ваша редакція буде така впливова, як вся держава Україна. Поїхали чи ні?!

— В нас водій з “Айдару”, і він нас туди не завезе.

— Поїхали, я вас прошу. Не називайте мені цей підрозділ.

— Чому?

— Тому що я не сприймаю його. Чому маю всіх сприймати?

— Можете пояснити ваш конфлікт?

— Я не зобов'язаний вам нічого розказувати.

— “Айдарівці” нам...

— ...значить все. Крапка. Йдемо або ні. Як ні, то до побачення.

— Ми можемо...

— ...тоді до побачення (вертається до столу — ред..) Якщо вважаєте, що я голова адміністрації цілої Луганської області, значить, їдьмо туди! Вова, їдемо в “ЛНР” (кричить до чоловіка в іншій кімнаті — ред.)!

— То ходімо.

— Бери їх, відвези туди (повертається до дверей — ред.) Ви не починайте. Я ж не спустився з небес.

Вони владу вибрали! Вони мене питали?! Верховну Раду мають, прем'єра мають, всіх міністрів мають, Нацбанк мають, поліцію мають! Вони мають всі форми державності. Значить, хай годують, хай забезпечують і хай населення з них питає! Чому населення має з мене питати?! Це окупована територія визнана Верховної Радою України, і вони визнані терористичною організацію! Може, я їм ще буду кашу манну носити. Припиняйте! Зі мною в такому тоні. Закінчуємо розмову.

Я знаю, що я роблю. Мені оцінку дає президент України. Якщо йому не сподобається, то він мене змінить. Що ви хочете? Щоб вони сиділи, мовчали, а ми все туди возили? Товариші, повставайте. Чому ми повстали проти Януковича? Ми б далі його сиділи терпіли. Чому всі вважають, що ми щось кому зобов'язані? Я нікому, жодній людині там нічого не зобов'язаний. Всі лікарні обласні лишилися там. Я мусив будувати тут всі нові. Всі комунальні підприємства лишилися там. Все лишилося там. Адміністрацію починав робити тут від нуля. Чому цього нам не віддають, якщо це наша територія? Чому нам не дають газ провести? Тільки воду переб'ють, вони не дають відремонтувати. Газ переб'ють в Трьохізбенці, і потрібно 28 мільйонів, щоб провести там його. Вони не дають пройти на свою територію. Щоб нас приєднати до єдиної енергетичної системи, не дають. Чому в такому разі ми маємо бути усім зобов'язані, а вони нам — нічим? Коли їм скажеш, що тут живуть такі самі люди, як ви кажете, вони відповідають: “Ні, тут “укри” живуть. Наші всі там живуть”. Якщо ваші там живуть, то беріть і керуйте, поки народ вас не вижене. Там є влада. Вони не знали, на що йдуть?

Ви були в Придністров'ї? Ви чули про те, щоб Кишинів годував Придністров'я, платив пенсії, возив продукти?

— Там народ їздить на другий бік, щось там комбінують. Так само, як тут було.

— А Грузія? Країна, на яку ми сьогодні орієнтуємося, платить пенсії в Осетії і Абхазії. Ви чули про це?

— Вони забезпечували евакуацію людей з Південної Осетії. Там побудовані цілі міста для переселенців. В Україні ми таких не бачили.

— А ви бачили, щоб переселенці жили в наметах?

— Не бачили для них побудованого житла.

— Будуйте. Кладіть гроші, в нас є фонд. Кожного місяця віддавайте свою зарплату на будівництво. В нас немає людей, які живуть на вулиці. Знайдіть, покажіть мені.

— Люди змушені повертатися на території, підконтрольні сепаратистами, бо там в них будинки.

— Це право людини, куди повертатися. У нас 95 відсотків працівників адміністрації — це переселенці, але ніхто не повертається. Я бачу тенденцію до збільшення. У нас майже 200 тисяч переселенців в області. 95 відсотків приїжджає родити сюди, бо тут дають українські свідоцтва про народження, бо тут дають допомогу. Ми попереджали батьків, що віддавайте тут дітей на навчання. Вони відповідали, що ні, бо їм дадуть російські атестати. Не дали, ошукали. Дали з “ЛНР”. Куди їх діти з ними поступлять? Нікуди. Ми казали, щоб давали дітей сюди. Ми будемо їх паспортизувати українськими паспортами. Вони казали: ні, нам дадуть російські. Не дали, дали паспорти “ЛНР”. Я виписав розпорядження, згідно з яким з паспортами “ЛНР” не пропускаємо, бо такої держави немає. Паспорти вилучати і передавати у міграційну службу для знищення.

— Ви кажете, що люди сюди приїжджають, народжують дітей. Як в такому разі закривати пункти пропуску?

— Де їх пропускати? В Станиці Луганській, в якої вони тричі підірвали міст? Чи може в Трьохізбенці, де вони тричі підірвали міст? Я не визначаю пункти пропуску, тільки Рада національної безпеки і оборони та штаб Антитерористичної операції.

— Тобто це виключно зв'язано з посиленням обстрілів?

— Ну, а як я можу? Щоб завтра повбивали людей, і щоб я ходив до кінця життя в церкву та молився на колінах?

— Ми були в Трьохізбенці, і жителі дуже жалілися якраз на це, що не можна проходити, бо в них сім'я залишилися.

— Я їм всім говорю, що треба було думати, і ви їм про це говоріть, що не треба було йти на “референдум”. Вони хотіли відділятися від України — будь ласка. Є відділення по Сіверському Донцю. Вони того домагалися. 100 відсотків населення Трьохізбенки проводило “референдум”.

— Вони майже всі вважають, що голосували за федералізацію.

— Говорять, що хочуть. Вони всі знали, за що йшли. Кажуть, що не ходили б на референдум, якби ми не ходили на Майдан. Повірте, я відстоюю тут державу, а не інтереси жителів Трьохізбенки. Вони нічим не ображені. Абсолютно. Мають реальну допомогу, привозимо пенсії, гуманітарну допомогу, газ тягнемо, світло “угрохали” біля 50 мільйонів, щоб відбудувати все після військових дій. А те, що вони нас ненавидять, це інше.

— Там не зустріли нікого, хто б так казав.

— Ну як.

— Кажуть, що все добре, крім того, що не можна сім'ї побачити.

— Через що переходити? Ви бачили цей міст?

— Раніше по ньому ходили.

— І що? І як я можу дозволити ходити через такий міст? Є гарантія, що всі міни і вибухові речовини, які там є, вже спрацювали?

— Ні, вони там досі є.

— Так всі кажуть, і військові. Сідайте на моє місце і це підпишіть. Я можу звільнити вам своє місце, але візьміть на себе відповідальність.

Павел ПЕНЬОНЖЕК