Згідно із статтею 111 іранської Конституції, в разі смерті аятоли Алі Хаменеї його повноваження перебере на себе рада, що складається з голів виконавчої, законодавчої, судової влади та представника Ради опікунів. Нагадаю, що по смерті засновника Ісламської республіки аятоли Рухолли Мусаві Хомейні, якого з легкої руки його прихильників називали навіть імамом, новим рахбаром став тодішній президент Алі Хаменеї.
Примітно, що на момент голосування за нового верховного лідера в тодішній раді, утвореній після смерті Хомейні, були навіть ідеї щодо створення колективного органу замість обрання нового керівника країни. Тоді цю ідею було відкинуто, оскільки вона суперечила фундаментальному принципу “велаят-е факіх” — домінуванню шиїтського керівництва в державному управлінні. Звісно, Пезешкіан, згідно з цим принципом, не зможе претендувати на посаду рахбара, але його вплив за певних розкладів може змінити сам її характер.
Ця трохи заплутана й доволі нелогічна політична система Ісламської республіки, яка передбачає існування двох інститутів, покликаних здійснювати верховну владу в країні, сама собою породжує політичне напруження. В принципі, певне напруження в системі — явище позитивне, але воно ж час від часу призводить до криз і перенапруження.
Причина існування цих двох інституцій — у самій природі революції 1979 року, коли, крім консервативного шиїтського духівництва, на боці Хомейні була ціла когорта так званих світських ісламістів. Серед останніх ідея будівництва в Ірані клерикальної республіки, середньовічної теократії була непопулярною. По суті протистояння між цими крилами широкої хомейністської партії й визначило появу феномену іранських реформаторів, які час від часу навіть обіймали посаду президента.
Перемога реформатора в цей доволі складний для Ірану час геополітичної турбулентності ставить руба питання про іранське майбуття та подальшу долю країни.
Але спочатку поговорімо про сам феномен Пезешкіана.
Почнемо з того, що його пропустила Рада опікунів — орган із 12 священнослужителів та юристів, який прискіпливо перевіряє кожного кандидата. Він став першим за багато років поміркованим політиком, який пройшов крізь це сито. Подейкують, таке рішення не в останню чергу залежало від самого верховного лідера, а міркування були банальні — створення політичної інтриги та збільшення відсотка виборців, які прийшли на дільниці: попередні вибори президента були безальтернативними з найменшою в історії Ірану явкою.
Якщо в Тегерані справді керувалися цими мотивами, то вони виправдалися. В другому турі явка була майже 50%. Хоча в першому турі, коли боролися шість кандидатів, явка була ще нижчою, ніж на минулих виборах, коли президентом обрали Ебрахіма Раїсі, — 40%. Звідки взялися ці 10%? Хто вони? Це якраз виборці, які були розчаровані правлінням консерватора Раїсі й бойкотом виборів демонстрували своє незадоволення. Це серйозний сигнал для консервативної керівної групи.
Масуд Пезешкіан — не новачок у політиці. Він був заступником, а потім і міністром охорони здоров’я в уряді реформатора Мохаммада Хатамі, неодноразово обирався депутатом парламенту, а в 2016—2020 роках був першим віцеспікером. Водночас не можна сказати, що на початку своєї політичної кампанії він був дуже розкрученим політиком. Він має азербайджано-курдське походження, і саме в азербайджанських провінціях Ірану його обрання викликало цілу хвилю позитивних емоцій.
У цьому контексті згадали навіть про попередню шахську династію тюрського походження Каджарів, мовляв, за сотню років після її повалення азербайджанець знову прийшов до влади. Характерно, що за Пезешкіана впевнено голосували провінції, де більшість або значну частину становлять етнічні меншини. Це, звісно, не означає, що за нього не голосували перси, таких було чимало, але його суперник ультраконсерватор Саїд Джалілі отримав більшість голосів у перських провінціях.
Саїд ДЖАЛІЛІ
EPA-EFE/STR
Щодо Саїда Джалілі, то його політична кар’єра не виглядає блискучою. Всі вибори, в яких Джалілі брав участь, він програв. Його вплив і вага пов’язані з тривалим перебуванням у офісі рахбара. Якщо орієнтуватися на дебати, що відбулися між двома кандидатами, то він просував ідею стабільності та консерватизму.
Єдиною “свіжою” думкою, як на мене, було твердження Джалілі, що США, які вийшли з ядерної угоди, мають бути за це покарані. Ну й, звісно, він принаймні раз згадав Росію, запропонувавши скористатися моментом санкцій і забезпечити РФ овочами та фруктами. Джалілі постійно робив відсилки до урядів реформаторів, натякаючи на їхній неуспіх, особливо в контексті підписаної урядом Хасана Рухані ядерної угоди 2015 року й намагаючись прив’язати свого опонента до наслідків виходу США з цієї угоди 2018 року.
Пезешкіан нічого не казав про Росію. Але відомо, що він виступає за ретельну перевірку підготовленої з цією країною угоди. Чутки про те, що така угода готується, ширяться протягом останніх двох років. Це непоганий для нас сигнал.
Також Пезешкіан багато говорив про необхідність відновлення переговорів із Заходом, зняття санкцій, повагу до культурних прав національних меншин, повагу до жінок, особливо в контексті антихіджабних протестів 2022 року. Відповідно ревізії може бути піддана поліція моралі. Загалом він багато говорив про невиконані обіцянки консерваторів, про високу інфляцію, ренту та неправдивість, якою просякнуте іранське суспільство.
Час від часу, читаючи стенограму дебатів, я ловив себе на думці, що перечитую підручник з історії Ірану, де схожі заяви вже лунали в другій половині 70-х років. Тільки учасники помінялися місцями. Тепер колишні ісламські революціонери критикують теперішній ісламський уряд за зростання цін та спробу влади перекласти відповідальність за це на дрібних торговців. Як тоді, так і зараз фіксується разюча дистанція між багатим містом і бідним селом.
До речі, опозиційно налаштовані жіночі рухи слова Пезешкіана про можливе послаблення правил носіння хіджабів сприйняли з великою недовірою. Згадали йому й вимогу суворо дотримуватися ісламського дрес-коду в медичному університеті, де він викладав у роки буремної революційної юності, будучи ортодоксальним ісламістом. Але люди можуть змінюватися, хіба не так?
Отже, про деякі висновки та прогнози.
Іранська політична система — все ще доволі міцна конструкція й має люфт для маневрів. Те, що вдалося за такий короткий час організувати й провести вибори, свідчить про дієві державні інститути. Кризу легітимності подолати не вдасться, але й твердження, що ісламський режим доживає останні роки, зараз виглядають перебільшеними. Це серйозний удар по опозиційних групах за кордоном.
У найближчі місяці Пезешкіан, вочевидь, матиме кредит довіри як усередині Ірану, так і за кордоном. Принаймні до нього придивлятимуться. Наївних людей у світі політики мало, та якщо припустити, що Алі Хаменеї розглядає нового президента як інструмент поновлення діалогу із Заходом, то шанси на початок конструктивних перемовин зростатимуть.
Безглуздо очікувати швидких змін. Якщо говорити про виконання обіцянок, які дадуть чіткий сигнал назовні, то треба здійснити зміни в органах влади. А це непросто. Можна почати зі зняття обмежень з Інтернету та вирішення проблем із носінням хіджабу. Для цього мають бути ухвалені відповідні рішення Вищої ради національної безпеки (ВРНБ), у якій президент головуватиме. Ну й, звісно, потрібно переконати в доцільності цього самого рахбара. Принаймні чутки про майбутні зміни у складі ВРНБ вже циркулюють.
Подейкують про можливість призначення на посаду віцепрезидента жінки — голови реформістського фронту Азар Мансурі. Колишній опонент Пезешкіана на виборах — Мустафа Пур Мохаммаді — може обійняти посаду міністра внутрішніх справ. Він уже заявив, що скасує розпорядження колишнього міністра Ахмада Вахіді щодо хіджабів.
Чи буде це так, чи ні, та варто розуміти, що всі можливі кандидати на посади є вихідцями з ісламістського політичного середовища й не прагнуть радикальних змін у суспільстві. Хоча це було справедливо й для СРСР, де лише всередині партії могли визріти необхідні сили, здатні зламати систему попри початкове бажання її покращити.
В міжнародній політиці, особливо у відносинах зі США, вочевидь, буде взято паузу до виборів у листопаді, але дипломатичні канали з Вашингтоном залишаться відкритими.
Мало що зміниться у відносинах з Ізраїлем. Точніше, нічого не зміниться, а в разі початку війни з Ліваном ситуація може лише погіршитися. Як поведеться новий президент, сказати важко. Занадто багато охочих звинуватити його у зраді шиїтських братів, отже, він може бути навіть войовничішим. На дебатах Пезешкіан багато говорив про важливість співпраці з Китаєм, тож цей напрям, найімовірніше, активно розвиватиметься. Також пріоритетом нового президента стане приєднання до конвенції FATF, яка 2020 року занесла Іран до “чорного списку” країн міжнародної групи з протидії відмиванню грошей.
Та остаточне слово в затвердженні кандидатур майбутніх міністрів — закордонних справ, оборони, розвідки, внутрішніх справ і навіть культури — належить верховному лідеру. Це й буде головною підставою для подальших міркувань.
Ігор СЕМИВОЛОС, експерт Центру близькосхідних досліджень AMES, співзасновник Української миротворчої школи
