Без п’яти хвилин ЮКОС

Причина — назріваючий конфлікт між бюрократичними власниками “Татнефті”, що замкнуті на президента РТ Мінтімєра Шаймієва, та російським керівництвом, яке реалізує політику “одержавлення” компаній нафтогазового сектору.

Більше того, конфлікт навколо Кременчука може навіть прискорити конфіскацію “Татнефті” у клану Шаймієва. Адже чим більші фінансові махінації татарстанських нафтовиків будуть виходи назовні, тим глибше у Кремлі замислюватимуться над тим, куди клан Шаймієва витрачає ці тіньові кошти.

Татарстан — не Росія

Намагання вивести конфлікт навколо зміни менеджменту Кременчуцького НПЗ на рівень міждержавного конфлікту були притаманні татарським акціонерам з самого початку. Про це свідчать різкі заяви керівництва Татарстану, яке є фактичним власником “Татнефть”. Та попри мобілізацію лобістських ресурсів, “Татнефті” не вдалося заручитися підтримкою вищого керівництва Росії. На захист татарських акціонерів “Укртатнафти” наважилися виступити лише представники другого та третього ешелону бюрократії та зацікавлені представники серед українських вищих посадовців.

Так, керівництву “Татнефті” вдалося отримати заяви на підтримку від російського Мінпромполітики та МЗС. Характерно, обидві витримані у безперсоніфікованій формі у якості загальної позиції міністерств. Обережно у підтримку “Татнефті” висловилися лише кілька офіційних осіб, зокрема, мастодонт російської політики в Україні — Віктор Чорномирдін. Колишній відомий газовик і теперішній посол РФ має непогані стосунки із власниками російської нафтової компанії, про що свідчить розташування представництва “Татнефті” в Києві у будинку на Набережно-Луговій, що належить одній із структур Чорномирдіна. Більш відверту підтримку дозволив собі лише Андрій Клюєв — відомий лобіст і союзник татарських акціонерів.

Але з боку вищого керівництва РФ — жодного слова в підтримку різких заяв Татарстану щодо України досі не прозвучало. А конфлікт, нагадаємо, триває вже півмісяці.

Судячи із усього, це дуже непокоїть керівництво “Татнефті”. Про бажання заручитися або хоч-би імітувати підтримку Кремля свідчать ПР-потуги татар. Взяти хоча б дивну “новину” одного з українських інформагентств, в якій джерело “в Кремлі” гнівно засуджує Україну за поганий захист татарських інвесторів, але, чомусь, на засадах анонімності. Це ж інформагентство написало і про “крайню стурбованість ситуацією російських експертів”. І хоча думки і заклики експертів займали ледь не дві сторінки друкованого тексту, жодного імені у цьому “повідомленні” також нема.

Враховуючи, що інформагентство дуже відоме і солідне, можна лише уявляти скільки коштували татарам вищеперелічені відхилення від “високих журналістських стандартів”.

На фоні показової непідтримки Кремля, привертає увагу заява президента “Газпромнефті” Олександра Дюкова 29 жовтня. Голова “Газпромнефті” офіційно виголосив наміри постачати нафту на Кременчуцький нафтопереробний завод — тобто на “Укртатнафту” — через українського акціонера заводу НАК “Нафтогаз України”. Іншими словами найдержавніша з усіх державних компаній Росії публічно відмовилася підтримати “Татнефть” у бійці за Кременчук. Ця заява дочірньої компанії “Газпрому” може бути ключем до розуміння позиції Москви не стільки до локального конфлікту навколо українського заводу, скільки до самої нафтової компанії Татарстану.

Собіраніє “нєфтєй”

А як відомо путінська Росія обрала однозначну стратегію щодо одержавлення її сировинного сектору економіку. Впродовж останніх чотирьох років майже всі приватні російські нафтогазові компаній, серед яких “Ітера”, ЮКОС, “Сібнефть”, “Башнефть”, “Русснефть”, а також іноземці як Shell та BP були влиті, або втратили свої активи на користь енергетичних монополій, контрольованих державою — “Роснафті” та “Газпрому”. “Татнефть” залишається мабуть єдиною достатньо крупною компанією, до якої досі не дотяглися руки “путінських” нафтозбиральників. По суті “Татнефть” сьогодні є першою і єдиною у колись довгій черзі “на одержавлення”. Пояснюється це головним чином регіональною політикою Кремля та опорою на панівний у Татарстані клан президента РТ Мінтимера Шаймієва. Втім така позиція була більш характерною для адміністрації Бориса Єльцина, а нинішньому Кремля миліші регіональні лідери на кшталт Рамзана Кадрова.

В 2007 році стали з’являтися ознаки того, що шаймієвський етап “Татнефті” добігає свого кінця. Так, на початку року російською пресою активно поповзли чутки щодо можливого переходу компанії до “Роснефті”. Виникла інтрига щодо невключення Шаймієва до списку “Єдиної Росії” на нинішніх виборах до Держдуми, яка, втім закінчилася щасливо для керівника республіки — в пропрезидентську фракцію наступного складу Думи його все ж прийняли. Та якщо на початку каденції нового керівництва Росії, Москва платила Шаймієву за лояльність невтручанням у його нафтові оборудки, то лояльність нинішнього Кремля до Шаймієва-президента може стати тим “бакшишем”, за який йому доведеться розраховуватися “Татнефтью”.

Реалізація операції по одержавленню “Татнефті” навряд чи викличе особливі труднощі, з якими, наприклад, стикнулися чиновники при захопленню ЮКОСу. Компанія є вотчиною залежного від влади чиновника, будь-які серйозні інституційні інвестори, які можуть перетворитися на промовистих адвокатів нинішньої структури власності та проявляти активність проти російської влади на міжнародних лобістських та ПР-майданчиках, відсутні. Натомість, нинішні татарські власники “Татнефті” доклали багато зусиль, щоб зробити компанію та її діяльність непрозорою.

Зокрема, якість корпоративного управління “Татнефтю” викликає питання у міжнародних рейтингових агентств. Це стало однією із причин відмови рейтингового агентства Standart&Poor в підвищенні її кредитного рейтингу восени 2004 року. “Татнефть” донині практикує сумнівні схеми по реалізації нафтопродуктів та капітальним інвестиціям, що позначається на зниженню показників прибутку компанії. Відомо, що керівництво нафтовим гігантом здійснюється ними за допомогою “помічників” у вигляді офшорів, які покликані коригувати фінансові потоки у потрібному для їх власників напрямку. І компанія із подібним тіньовим фінансовим господарством здатна надати достатньо юридичних важелів для будь-якої судової системи для впливу на її структуру власності, не кажучи вже про залежне російське судочинство.

Конфлікт навколо “Укртатнафти” може надати додаткові аргументи російській владі змінити статус “Татнефті”, оскільки він є похідним від непрозорості компанії. Адже на його вістрі — сіра схема захоплення контролю над “Укртатнафтою”, яке задумувалося та створювалося Україною та Татарстаном на паритетних засадах, але опинилося під контролем татарської сторони внаслідок махінацій через офшорні компанії SEA GRОUP та AmRUZ TRADING.

Шаймієвська структура управління нафтовим бізнесом була повністю калькована про-татарським гендиректором “Укртатнафти” Сергієм Глушко. За його керівництва, Кременчуцький НПЗ обліпили офшорні “присоски”, які завищували ціни на все, що постачалося на “Укртатнафту”, та занижували вартість усього, що продавав їм завод. Схема “татнефтівського” управління нафтовим бізнесом завдяки конфлікту у всій “красі” представлена громадськості обох країн.

Не дивлячись на дистанціювання від конфлікту, навряд чи російську владу вдовольнить перехід Кременчуку під повний контроль “Нафтогазу”. Скоріш за все, Москві буде до вподоби компроміс у вигляді повернення паритету в “Укртатнафті”. А отже “Газпромнефть” висловлює бажання замінити татарстанських колег у якості основного постачальника нафти на підприємство. Чи не для того, щоб майбутня зміна влади у “Татнефті” не резонувала зарубіж перериваннями поставок?

Дмитро СІРКО