Ющенко: Допустити ревізію суверенітету Грузії — допустити ревізію територіальної цілісності України

Ключові позиції, на яких наполягає Віктор Ющенко, це те, що загрозу територіальній цілісності Грузії Україна повинна розглядати як можливу загрозу власній територіальної цілісності. Теза друга — Ющенко пропонує президентові Росії Медведєву терміново готувати угоду про можливість використання Чорноморського Флоту у військових цілях.

Ми дійсно пережили можливо найжахливіші 10 днів у нашій новітній історії. Чому вони жахливі? І чому у нашій історії? Тому що, очевидно, вперше за 17 років війна виникла між країнами, які колись формували Радянський Союз.

Це перша війна міждержавна в рамках тих країн, які входили до складу колишнього Радянського Союзу. І це надзвичайно складний симптом. Він повинен з нашої сторони, на мій погляд, формувати надзвичайно прискіпливе відношення. Чому це виникло? Які уроки ми повинні взяти як держава, як громадяни?

Безумовно, це безпрецедентна ситуація, і тому Україна не може бути байдужою до цього. Або суспільство не повинно бути пасивним і залишитися без уроків. І тому на мій погляд, головне — з того, що трапилося, зробити кілька висновків. Висновок перший, який стосується не тільки України, а й будь-якої держави регіону чи навіть не тільки регіону. Цей висновок полягає в тому, що жодна національна модель безпеки, оборони не може дати самодостатньої відповіді на національний суверенітет. Нема такої моделі, яка була б самодостатньою для формування виключно власної національної позиції.

Те, що відбулося в Грузії — якраз яскравий приклад того, як легко можна бойові дії, порушення територіальної цілісності, суверенітету принести в сьогоднішніх умовах фактично на будь-яку територію, якщо за нею не стоїть система, механізми колективних гарантій. Іншими словами: без гарантій будь-яка територія може опинитися під такого роду діями, де, власне кажучи, під знаком питання будуть поставленні найсвятіші речі для нації — її незалежність.

Я не веду мову зараз, проти кого ми повинні виступати — я навпаки хочу підкреслити — за що ми повинні боротися. І це вже друге питання. Воно полягає в тому, що забезпечення гідного національного суверенітету, цілісність нашого кордону можна забезпечити тільки одним способом — дрейфуванням України до системи колективної безпеки. Тільки система колективної безпеки випише, в тому числі для України, найвищі міжнародні гарантії, які можливо б стали на заваді будь-яким діям, в тому числі і такого порядку, які виникли 7-8 серпня на території спочатку Південної Осетії, а потім і інших територій Грузії.

Наступна позиція. Коли ведеться дискусія — якщо ми між конфліктуючими сторонами пробуємо зробити аналіз, сформулювати дефініції, хто як виступає у цій ситуації або іншими словами, сформулювати своє відношення до сторін конфлікту, я б на першу позицію ставив тезу: в цьому конфлікті найголовніше, щоб Україна виступила за принцип територіальної цілісності і суверенітету. Незалежно від того, про яку частину аналізу йдеться — чи про початок агресії, чи про кінець, чи про врегулювання цього конфлікту.

Давайте згадаємо, що з другої світової війни Європа вийшла по суті — якщо ми говоримо про правовий аспект — у 1975 році, коли прийняла Гельсінський акт, який дав основи, підвалини визнанню ключових для національної безпеки критеріїв — це визнання національних суверенітетів і територіальної цілісності країн Європи (бо це документ, який сформулювався в контексті європейської безпекової політики). Новини Життя

А ще більш ширший документ — Організації об'єднаних націй, статутний документ. Так от — основним висновком після завершення Другої світової війни — правовим, фундаментальним — був якраз акт, підписаний у Гельсінкі, і його мета була одна — віднині закріпити як основу безпекової політики територіальну цілісність країн Європи.

І тому аспект номер один — це територіальна цілісність будь-якої країни. Якщо вона ставиться кимось під сумнів, значить ми на початку глибоких серйозних військових дій.

Тому коли ми говоримо прикладно відносно конфлікту в Грузії, Україна повинна виступати за територіальну цілісність і державний суверенітет Грузії. Це питання повинно бути поза сумнівом у нашій полеміці, у нашій дискусії. Загроза територіальному суверенітету будь-кому — це є загроза нашому територіальному суверенітету. Допущення будь-якої ревізії суверенітету і територіальної цілісності будь-якої країни Європи — це значить допустити ревізію територіальної цілісності України.

Тому тут я хочу підкреслити: наша сторона — повинно бути чітке дотримання принципів Гельсінських угод, направлених на утвердження територіальної цілісності будь-якої європейської країни. І та країна, яка постраждала, повинна отримати від України в даному питанні політику консолідації, єдності і підтримки.

Тому ми добре розуміємо, що питання формування територіальної цілісності Грузії не було легким. Це і Абхазія і Аджарія, і Південна Осетія, це і конфлікти на державному рівні на початку 90-х років, зокрема 1992 року, коли, власне кажучи, були підведені ці досить складні позиції в основи державного суверенітету Грузії.

Але до сьогоднішнього дня всі країни, в тому числі і Європи, і світу, виходили з формули територіальної єдності, цілісності Грузії. І в цьому була основа політики миру і безпеки. Переконаний, що це та основа національної політики, на якій повинна стояти Україна. Ми за територіальну цілісність Грузії, ми за суверенітет цієї країни, тому що ми за територіальну цілісність України, за суверенітет України.

Я розумію, що і серед журналістів, і серед громадян України багато дискусій відносно того, як солідарно повинна поступати по відношенню до Грузії, зокрема Південної Осетії, Україна і українська громадськість. Я б цю відповідь сформував таким одним прикладом: в 40-х роках один з німецьких священників, філософів написав твір, присвячений власне трагедії Другої світової війни. Якщо переказати його основний сюжет, він є таким: “коли прийшли брати комуністів, я мовчав — тому що я не був комуністом.

Проходить час — прийшли брати євреїв, я знову мовчав, бо я не єврей. Коли прийшов час брати католиків, і на моїх очах їх брали, я мовчав, бо я протестант. Коли ж прийшли брати мене — мене вже ніхто не захистив. Тому цим я хотів сказати, що українська нація повинна бути чутлива — чутлива до принципів демократії, свобод.

Якщо ми хочемо дійсно бути в Європі, ми повинні захищати ці принципи — свободу слова, демократію, територіальну цілісність і суверенітет. Підкреслюю — будь-кого. Тому що це йдеться про наш суверенітет, не про чийсь. Я ніяк не можу підтримати логіку деяких політиків чи можливо навіть певної частити людей — “Та давайте ми будемо не визначені, в категоріях не визначені”. На мій погляд, це найнебезпечніша пропозиція.

Наступне. Висновки, які треба робити — це якнайшвидше формування плану врегулювання конфлікту. Цей план формується у надзвичайно складних умовах, і Україна, як країна демократії, повинна мати надзвичайно активну позицію, щоб цей комплексний план якнайшвидше був сформований.

9 серпня Україна сформулювала своє бачення по даному питанню, висловила дипломатичними каналами перед країнами ЄС. Цим ми хотіли сказати, що ми можемо бути тою стороною, яка активно візьме участь у демократичному врегулюванні цього конфлікту.

Безумовно, позиція номер один — це припинення вогню.

Позиція номер два — це виведення військ до зон їх дислокації, які були станом на перше серпня.

Позиція номер три — це гуманітарна допомога.

Позиція номер чотири, на якій наголошує Україна: план повинен враховувати пункт, яким визнається територіальна цілісність Грузії.

Це на мій погляд, один з ключових компонентів цього плану. Щоб у жодному документі не ставилися під сумнів суверенітет і цілісність Грузії.

Пункт номер п'ять: це питання, які на наш погляд, повинні стосуватися миротворчого контингенту. Миротворча місія на тристоронній основі, яка працювала до цього, як і 5 серпня МЗС України відзначало, є малоефективною. Миротворець, який почав стріляти у мирне населення, не заслуговує на довіру. Тому ми виступаємо за інтернаціоналізацію міжнародного миротворчого корпусу. І безумовно, під відповідним міжнародним мандатом Україна готова також направити певну кількість миротворців для цієї миротворчої операції.

Наступне. На мій погляд, надзвичайно є важливі і чутливі висновки для України в тому, що у цих подіях брали участь війська, які дислокуються на території України. Я веду мову про чорноморський флот РФ. ЧФ РФ займає більше 18-ти тисяч га землі (до речі, український флот займає лише дещо більше 600 га). На базі ЧФ РФ дислокується більше 30 військових кораблів, близько 80 літаків, гелікоптерів — іншими словами, ми говоримо про надзвичайно сильне угрупування.

І ситуація, яка виникла у Грузії, коли частина кораблів цього флоту брала участь у блокуванні морської акваторії, показала, як дуже легко, без згоди і бажання України, вона може бути втягнута — в пасивному розумінні цього слова — в будь-який міжнародний конфлікт. Я не думаю, що це питання, яке не цікавить українців чи українську владу.

Тому я направив офіційними каналами Президенту Росії негайну пропозицію щодо початку переговорного процесу і формування відповідної угоди, яка б врегулювала наші відносини у виникненні військових дій, подібних до тих, свідками яких ми стали на початку серпня, і як захистити у даному випадку національні інтереси України. Іншими словами — нам треба сформувати більш чіткі регламенти, які б забезпечували національну безпеку України у подібних ситуаціях.

Наступна теза, яка можливо є продовженням попередньої. РНБО кілька днів тому прийняла рішення про встановлення двох режимів для війська, техніки, які дислокуються на території України — ЧФ РФ. Одна позиція регулює особливості перетину територіальних вод і державного кордону України — які повинні бути проведені процедури відповідними компетентними національними органами для того, щоб зробити відповідний правовий крок, як того вимагає законодавство.

І другий порядок стосується процедури переміщення техніки, особового складу, війська РФ, яке дислокується на території України, по території України.

Можливо для того, щоб всі ми чіткіше розуміли, про що йдеться (хоча ці документи вивішені на сайті, з ними можна познайомитися) — суть процедури, яка існує сьогодні — це право російських військових підрозділів вільно пересуватися територією України. Вони можуть виходити через заявочний режим після того, як вони вийшли на маршрут або перед цим відповідним компетентним органам України — і таким чином забезпечують своє переміщення.

Безумовно, це не є адекватний режим, який би відповідав національним інтересам України.

Українська сторона наполягає на тому, що ми повинні забезпечити дозвільний режим переміщення військових підрозділів територією України — іноземних військових підрозділів. Саме на це направлений цей документ, який передбачає, що за 10 днів командування ЧФ повинно інформувати українську сторону про маршрут переміщення, сили, які будуть брати участь у цьому переміщенні, інші характеристики, що відносяться до військової, безпекової компетенції.

Цим порядком ми встановлюємо режим, коли таке переміщення повинно відбуватися виключно у денний час і інші вимоги до маршруту та пересування.

Хотів би сказати, що такого роду вимоги існують у кожній країні, де дислокуються іноземні війська. І тому це не є крок якоїсь некоректності до когось. Йдеться не про відношення до когось. Йдеться про відношення до національної безпекової політики.

Український народ, українська влада повинна мати повне уявлення про всі військові процеси, які можуть відбуватися на національній території. Це є одна з основ нашої національної безпеки. Тому не треба на ці речі дивитися з неадекватних позицій. Я просив би і журналістів, і суспільство з розумінням ставитися до дій української влади з цього приводу.