Заручники сподівань. Від чого залежатиме українська економіка у 2020-му

На початку 2019-го всі остерігалися подвійних виборів. Не було певності, як країна, зокрема її економіка, їх переживе. І хоч результати перегонів каменя на камені не залишили від усіх прогнозів, але на економіку це не вплинуло негативно. Ба більше, скидається на те, що чимало інвесторів та економічних агентів пройнялися тією ж ейфорією, якою керувалися українці, вибираючи нового президента.

На початку аграрного сезону більшість аналітиків прогнозувала, що цьогорічний врожай не зможе перевершити історичний рекорд, установлений у 2018 році. Але статистика за 10 місяців показує зростання індексу сільськогосподарської продукції на 3,3%. Тобто 2019-го український агробізнес спрацював не гірше, ніж попереднього року. Це добряче підтримало показники експорту та платіжного балансу, а з ними й фінансову стабільність у країні.

У 2018-му гостро бракувало державних запозичень, внутрішніх і зовнішніх. Разом із недобором доходів бюджету це створювало вкрай похмурі перспективи виконання фінансового плану держави на початку 2019-го. Але в підсумку за неповний рік іноземні інвестори вклали в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) понад 100 млрд грн. Це відповіло на всі питання щодо бюджету, а також стимулювало зниження відсоткових ставок в економіці та подорожчання гривні.

Нарешті, останні місяці 2018-го виявилися вкрай важкими для країн, що розвиваються, адже ті були змушені безпорадно спостерігати за відпливом капіталу, знецінюючи свої валюти, зазнаючи втрат на фондових ринках і в підсумку вдаючись до жорсткої монетарної політики. Усе це вилилося в похмурі перспективи 2019 року. Але й вони не справдилися. Бо Федеральна резервна система США зрозуміла, що перегнула палицю з жорсткою монетарною політикою та, розвернувши її на 180 градусів, почала знижувати облікову ставку й збільшувати свій баланс. Ринки, що розвиваються, зітхнули з полегшенням, а всі негативні прогнози, зокрема падіння цін на сировинні товари, не справдилися. Зустрічні вітри глобальних фінансових ринків оминули й Україну.

У підсумку 2020-й економіка України зустрічає на коні. Долар неочікувано дешевий. Темпи зростання ВВП непогані, бо другий квартал поспіль перевищують 4%. Інфляція низька й впритул наблизилася до довгострокової цілі НБУ 5%. Відсоткові ставки стрімко падають унаслідок різкого покращення сприйняття ризиків економічними агентами як усередині країни, так і за кордоном. Здавалося б, усе чудово й ми входимо в період досі не бачених позитивних економічних результатів…

Але не варто впадати в ейфорію. Бо економіка — це інертна система, яка не може кардинально змінитися за кілька місяців, навіть якщо проводити найамбітніший перелік реформ із усіх можливих. Нинішня економічна ситуація зумовлена передусім психологічним фактором. Це водночас і добра, і погана новина. Добра тому, що суспільство мобілізоване й готове до змін. Відкрилося величезне вікно можливостей, яке потрібно використати на благо країни. А погана тому, що нинішні економічні показники — це здебільшого наслідок тих не зовсім раціональних авансів, які Україна отримала після зміни влади від своїх громадян та іноземців. Якщо аванси не відпрацювати, то зовсім скоро настане розчарування, що потягне за собою кризові економічні процеси.

2020 рік повинен показати, чи виправдає нова влада отримані аванси, чи вдасться їй уникнути масового розчарування серед тих, хто в неї повірив. Усе залежить від державної політики. Щоб вона була успішною, потрібні дві ключові передумови: політичний баланс у широкому розумінні та якісні кадри. На сьогодні жодної з них немає. Про відсутність балансу можна судити з того, як окремі олігархи перебирають контроль над державними активами та наскільки гостро суспільство й опозиційні політики реагують на запровадження ринку землі. На нестачу якісних кадрів вказують численні свідчення очевидців того, як зі зміною влади на державну службу приходять нові люди.

Можна захоплюватися тим, наскільки правильні реформи для економіки України пропонує нова влада. Її пропозиції звучать красиво. Але в більшості з них зовсім не забезпечені ресурсні тили. Тож виникають величезні сумніви щодо того, чи відповідатиме державна політика у 2020-му потребам нинішнього історичного моменту. На це можна сподіватися, але неможливо розраховувати.

Ситуацію ускладнюватимуть деякі проблеми, успадковані з 2019 року. Дорога гривня суттєво вдарила по багатьох виробниках, особливо тих, які працюють на експорт. З’являються сигнали про зменшення інвестицій у цілих галузях, у яких за нинішніх рівнів валютного курсу та зарплат доходи стали меншими, ніж витрати. Якщо ця тенденція триватиме, вона може трансформуватися в значне зниження темпу приросту ВВП вже у 2020-му.

Україна опинилася в руслі глобальної тенденції стагнації промисловості: за три квартали 2019 року обсяг промвиробництва в нас не змінився, а місячні показники вказують на постійне падіння починаючи з червня. Індустрія займає занадто велику частку в структурі економіки України. І якщо в розвинутих економіках сфера послуг здатна витягнути загальні темпи зростання, то в нашій — ні. Дешева гривня могла б пом’якшити ці процеси, але ми її не маємо.

Нарешті, поки що не зовсім зрозуміло, що у 2020-му може змусити нерезидентів купувати гривневий держборг у темпі попереднього року. За рік відсоткові ставки зменшилися майже на третину, а гривня подорожчала. Привабливість державних облігацій України помітно впала. Єдине, що може підтримати її, — суттєве підвищення кредитного рейтингу в поєднанні з апетитом міжнародних інвесторів до ризику, притаманного країнам, що розвиваються. А рейтинг зростатиме тільки в результаті послідовних масштабних реформ. Як свідчить досвід наших західних сусідів, це потребує часу.

Картину доповнить економічна ситуація на міжнародних ринках. Відповідаючи на торговельні війни та сповільнення глобального економічного зростання, провідні центробанки світу стали пом’якшувати грошово-кредитну політику. Завдяки цьому активи й валюти країн, що розвиваються, припинили падіння й навіть дещо зросли. Однак їхні економіки й далі уповільнюються, бо монетарне стимулювання не пішло в реальний сектор, а здебільшого вилилося у встановлення нових рекордів на ринках акцій. Тому нині у Федеральній резервній системі домінує думка, що потрібно зробити паузу в зниженні облікової ставки. Це означає, що не варто чекати підмоги від політики найбільших держав і центробанків світу.

Схоже на те, що у 2020-му доведеться покладатися на самих себе та власну державну економічну політику. Біда в тому, що ще ніколи в історії незалежної України сподівання бізнесу та економіки на державу й політику себе не виправдовували. Бо наша держава не звикла працювати на економіку, а радше схильна брати її в заручники для отримання викупу. Як буде цього разу?

Любомир ШАВАЛЮК