Закордонні вклади — крах країни

Уряд підготував проект закону щодо скасування заборони на відкриття українцями банківських рахунків за кордоном. Асоціація українських банків різко проти. Мовляв, валюта втече за кордон, що негативно вплине на вітчизняну економіку.

На чиєму боці правда? Суто теоретично існування такої заборони для вкладників країни, яка вважає себе частиною міжнародного співтовариства, нелогічне. Люди та компанії повинні мати право вільно розпоряджатися своїми коштами. Тим більше, що Україна не забороняє нерезидентам відкривати рахунки в українських банках.

Скасування обмеження встановило би рівновагу у взаємних правах резидентів і нерезидентів. Те, що це одна з рис вільного міждержавного пересування людей, товарів, послуг і грошей у світі глобальної економіки, сумнівів немає.

Одночасно це відповідає логіці необмеженого економічного — і не тільки — лібералізму, який виник ще на початку 20 сторіччя і призвів до світової кризи 1929-1933 років — Великої депресії. Необмежений лібералізм спричинив і нинішню кризу. Саме тому глава АУБ Олександр Сугоняко так різко критикує ініціативу Кабміну.

Постає питання: хто насправді стоїть за ініціативою Кабміну, яку озвучив прем'єр Микола Азаров, і чому ця ініціатива виникла саме зараз. Питання не риторичні, бо великі валютні кошти фізичних та юридичних осіб власників великого капіталу, попри інструкцію НБУ, уже давно знаходяться в іноземних банках.

Більш того, у закордонних банках лежать валютні кошти резидентів України, які працюють за кордоном або туди постійно їздять. Оскільки чисельність таких осіб постійно зростає, то можна припустити, що зростають і суми їх вкладів.

Щодо багатих резидентів України, то їх рахунки як юридичних осіб зазвичай записані на підставні компанії, як фізичних осіб — на власні прізвища чи прізвища родичів. З юридичної точки зору, їх дії незаконні, з моральної — аморальні.

Скасування заборони НБУ щодо відкриття рахунків резидентів України за кордоном одразу робить їх законними та моральними. Зрозуміло, що за ініціативою Кабміну стоїть потужний капітал Партії регіонів та їх політичних супротивників з БЮТ. Звичайно, з політичних мотивів останні будуть відмежовуватися від цього.

Однак чому така ініціатива виникла саме зараз? Для розуміння цього треба згадати, що більшість інвестицій в Україну надходить з Кіпру, який є офшорною зоною. Розуміючи, що на Кіпрі “відмиваються” “брудні” гроші, вищі економічні органи ЄС тиснуть на цю країну. Кіпр повільно перекриває можливості “фінансових пралень”.

Від цього залежить входження Кіпру до ЄС. Звідси виникає необхідність легалізувати розміщення коштів потужних резидентів України за кордоном. У цьому зацікавлені і багаті урядовці, які давно мають за кордоном підставні компанії і банківські рахунки.

На це накладається політична та економічна нестабільність в Україні, яка настільки висока, що будь-яка людина хотіла би мати банківські рахунки за кордоном.

Чого ж тоді так хвилюється Сугоняко? Він прекрасно розуміє, що з підвищенням градуса нестабільності у державі прийняття цього закону призведе повного розвалу банківської системи України через втечу коштів за кордон.

Тим більше, що банківська система і нині переживає гостру кризу у трикутнику уряд — реальний сектор економіки — банки. І це попри зростання сум вкладів населення.

Що станеться, якщо цей закон буде прийнятий? Гроші українських банків потечуть за кордон у комерційні банки, звідки повернуться до великих вітчизняних установ. Більшість останніх, як відомо, мають іноземні інвестиції. Однак така пропозиція буде базуватися на значно більших, ніж за кордоном, ставках кредитування.

Зрозуміло, зиск від цієї пропозиції будуть мати закордонні банки, серед власників яких є багаті резиденти України. Таким чином, вимивання значних сум валюти за кордон принесе зиск іноземним банкам та деяким українським олігархам і завдасть непоправної шкоди банківській системі України та її економіці.

Таку багатоходову операцію можуть провертати лише потужні вітчизняні та іноземні фінансово-олігархічні групи, здатні переконати у цьому український уряд. Чи, може, його керманичі теж будуть мати свою частку зиску?

На цьому тлі виникає наступне питання: чому мовчать найпотужніші банки України, більшість яких має іноземні інвестиції? Чи не тому, що вони теж зацікавлені у реалізації цього проекту? Це не безпідставна підозра, бо наразі навіть великі установи потерпають від значних збитків і не проти покрити їх за рахунок інших.

Цими іншими є малі банки і держава, керівники якої не розуміють, що прийняття “валютного” закону може привести Україну до фінансового і соціального дефолту.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ, кандидат економічних наук