Відтіснити росіян

Конфронтація між Росією та Туреччиною, формальним приводом для початку якої став збитий російський літак, набирає обертів. Вона розгортається на тлі підготовки Кремля до торговельної війни з Україною від початку 2016 року, відкриваючи додаткові як політичні, так і економічні можливості для нашої держави.

Сприятлива конфронтація

Інформаційний простір постійно пожвавлюють повідомлення про чергові прояви “холодної вій­ни” між двома країнами. Туреччина вислала російських пропагандистів, звинуватила Росію в “етнічних чистках” у Сирії проти арабів-сунітів і туркменського населення. Росія, своєю чергою, закидає Анкарі порушення суверенітету та вторгнення до Іраку, співпрацю з терористами “ІДІЛ” у закупівлі нафти. Врешті, 13 грудня російський сторожовий корабель “Сметливый” відкрив попереджувальний вогонь зі стрілецької зброї по турецьких рибалках в Егейському морі, після чого в Міноборони РФ викликали турецького військового аташе й попередили про “можливі згубні наслідки нерозважливих дій офіційної Анкари щодо російського військового контингенту, який виконує завдання з боротьби з міжнародним тероризмом у Сирії”.

Уже традиційно Москва відразу перенесла політичне невдоволення в площину згортання економічних контактів. Як і Україна кілька років тому, Туреччина отримала сигнал, що торговельно-економічні відносини з Росією не можуть бути стабільними й надійними, адже в Кремлі традиційно розглядають їх виключно як інструмент, підпорядкований політичній доцільності.

Турецькі вантажівки затримують на російському кордоні, розірвано контракти з турецькими будівельниками, введено ембарго на постачання однієї з основних товарних груп експорту Туреччини до РФ: фруктів та овочів, а також інших продовольчих товарів. Частина трейдерів на російському ринку зерна призупинили підписання контрактів із Туреччиною на постачання пшениці, а в самій Туреччині почали її продаж із резервного фонду. А втім, це тимчасовий захід, і в разі подальшої конфронтації з Росією треба буде шукати альтернативні джерела постачання.

Сигнали згортання співпраці помітні й у машинобудівній галузі, зокрема автомобільній промисловості. Так, нещодавно віце-губернатор Санкт-Петербурга Сєрґєй Мовчан навіть був змушений звернутися до Федеральної митної служби РФ із проханням розблокувати ввезення з Туреччини комплектуючих. З ними після початку конфлікту між країнами спостерігаються значні затримки, що б’ють по автоскладальному сектору російської північної столиці. Попри те що формальних обмежень на їх постачання наразі немає, Мінпромторгівлі РФ під приводом “хеджування ризиків” уже порадило автоконцернам відмовитися від турецьких компонентів для авто та знайти їм заміну.

Енергетична співпраця, яка донедавна була основним фактором відносин між двома країнами, також заморожена. Поточні поставки блакитного палива, нафтопродуктів та вугілля поки що тривають, однак будівництво АЕС і реалізація “Турецького потоку” для розширення обсягів поставок газу до Туреччини й подальшого транзиту в ЄС зупинені. Тим часом недалекоглядне ігнорування Анкарою геополітичних загроз із боку Москви в останні десятиліття призвело до значної залежності Туреччини від поставок російських енергоносіїв. Ця залежність полягає у великих обсягах імпорту з РФ вугілля та нафтопродуктів. Однак головне те, що Росія стала основним постачальником газу, а Туреччина для неї — другим після Німеччини його споживачем.

Донедавна поставки динамічно зростали й були для Газпрому головним компенсатором втрати колись найбільшого українського ринку. Натомість після початку нинішньої конфронтації уряди Туреччини та Азербайджану домовилися про пришвидшення реалізації спільного проекту трансанатолійського трубопроводу (TANAP). Він має забезпечити транспортування 16 млрд м³ газу, з яких 6 млрд м³ раніше планувалося залишати в Туреччині, а решту постачати далі в ЄС. Після переговорів у Баку турецький прем’єр Ахмет Давутоглу заявив, що країни домовилися завершити проект раніше від запланованого терміну: у середи­ні 2018 року. У результаті одним із бонусів для України стала відмова Москви повністю припиняти транзит газу нашою ГТС бодай до країн Південно-Східної Європи та Італії.

2 грудня Давутоглу, виступаючи перед представниками турецького бізнесу, сказав, що Анкара розробила й готова запровадити компенсаційні заходи у відповідь на оголошені Росією економічні санкції. А міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу в інтерв’ю турецькому телеканалу NTV попередив: “Росія після збиття літака використовує будь-яку можливість (нашкодити Туреччині. — Авт.). Але наше терпіння не безмежне. Ми маємо можливість адекватно відповісти”.
Причому слід зауважити, що потенційно РФ зазнає непропорційно більших втрат, якщо її експорт до Туреччини потрапить під загрозу. По-перше, турецькі поставки до РФ значно скромніші, ніж російські до Туреччини. На останню припадає 5,7% російського експорту, а от частка Росії в турецькому збуті становить лише 2,5%. В абсолютних цифрах розрив ще більший, і в річному вимірі Туреччина імпортує з РФ товарів приблизно на $15 млрд більше, ніж постачає туди своїх товарів.

Україна vs Росія

Для України ж важливіше, що в результаті торговельної війни вона може ще більше наростити торговельно-економічну співпрацю з Туреччиною, насамперед експорт низки товарів. Тим часом остання вже сьогодні є одним із найбільших покупців наших товарів і за інтенсивністю торговельних контактів переважає Росію. Маючи майже вдвічі менше порівняно з РФ населення, вона завозить українських товарів лише в 1,7—1,8 раза менше. Так, за даними Держстату, наші поставки на турецький ринок за 11 місяців 2015 року становили $2,5 млрд (7,25%), на російсь­кий — $4,38 млрд (12,7%). А в перспективі, якщо РФ втягнеться одночасно в торговельну війну і з Україною, і з Туреччиною, обсяг українського збуту до Туреччини навіть в абсолютних цифрах перевищить продаж на російський ринок.

Читайте також: Цар проти султана

Україна також є важливим ринком для Туреччини. Попри те що в нас майже в 3,6 раза менше населення та вп’ятеро менші загальні обсяги імпорту (за 10 місяців 2015 року $30,18 млрд проти $150,4 млрд у Росії), за даними Турстату, протягом 10 місяців 2015-го збут турецьких товарів до РФ був лише втричі більшим, ніж до України ($3,06 млрд проти $0,91 млрд). За поставками одягу ($203,9 млн) наша країна переважає Росію ($136,9 млн), як і за поставками текстильних тканин ($76,9 млн проти $136,9 млн) та трикотажу ($83 млн проти $179,2 млн) у розрахунку на одного мешканця. І торговельна війна Росії проти Туреччини, якщо затягнеться, ймовірно, лише увиразнить цей факт.

Морем від Одеси до Стамбула ближче, ніж із Києва чи Харкова до Москви. Ближче до Стамбула чи Анкари й із промислового серця України — Подніпров’я. Потенціал низки сегментів турецького ринку, де спостерігаються значні обсяги імпорту та можливості нарощення українського експорту, досі лишається фактично невикористаним. Ідеться насамперед про продукцію харчової промисловості, сільського господарства, а також деякі види споживчих промислових товарів. Зі збутом яких до Росії після припинення режиму преференцій чи й уведення нових обмежень із боку Москви цілком можуть виникнути проблеми.

Чимало ніш на турецькому ринку вже зараз достатньо місткі й можуть стати реальною альтернативою збуту для наших виробників, які з 1 січня ризикують потрапити під продовольче ембарго й постраждати внаслідок припинення застосування Росією Угоди про вільну торгівлю в СНД, як погрожують у Москві (див. більше: На порозі торгівельної війни?, №38/2015). Посприяти цьому цілком здатне й укладання довгостраждальної угоди про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною. Переговори з цього приводу були фактично заблоковані у 2013 році, але останні події пришвидшили їх. Особ­ливий посол МЗС Туреччини з питань Кавказу, Центральної Азії, Росії та Східної Європи Шефік Алтай заявив, що Туреччина сподівається підписати з Україною зазначену угоду в найближчі місяці.

Перспективні ніші

У разі подальшого розгортання торговельної вій­­ни між Росією та Туреччиною українські постачальники могли б забрати в росіян чимало. Україна та Росія на світовому ринку є традиційними конкурентами за більшістю товарів, які експортують до Туреччини.

За 10 місяців 2015 року, за даними Турстату, Україна поступається Росії за поставками на турецький ринок залізної руди ($94,1 млн проти $109,1 млн), чавуну ($112,8 млн проти $149,2 млн) на тлі різкого обвалу їх виробництва в Україні навіть на підконтрольних територіях, а також напівфабрикатів із заліза або нелегованої сталі ($573 млн проти $754,7 млн), плоского прокату із заліза або нелегованої сталі ($241,4 млн проти $671,2 млн). І випереджає Росію лише за феросплавами ($139,5 млн проти $37,1 млн).

Водночас за цей самий час Україна продала до Туреччини пшениці (крім м’якої) лише на $53,1 млн (тоді як Росія — $581,5 млн), ячменю — на $11,8 млн (Росія — $6,1 млн), кукурудзи — на $7 млн (Росія — $158,3 млн). Помітно поступаємося ми їй і за поставками туди соняшникової олії ($149,5 млн проти $627,5 млн), лише незначно переважаємо за експортом макухи ($90,6 млн проти $74,6 млн) й абсолютно переважаємо за збутом на турецький ринок азотних добрив ($195 млн), однак РФ досі зберігає на ньому чималу частку ($91,7 млн).

Як бачимо, лише заміщення російських поставок продукції таких традиційних для України експортоорієнтованих галузей, як гірничо-металургійний комплекс, зернові, олійно-жирова промисловість та виробництво азотних добрив, дало б Україні додаткових $3,1 млрд експорту за 10 місяців, або понад $3,7 млрд за рік, що значно перевищило б увесь нинішній український експорт до Туреччини. Тобто може йтися про більш як подвоєння наших поставок.

Тепер погляньмо на потенціал Туреччини в контексті переорієнтації українських постачальників із російського ринку, а також загалом нарощування експорту галузями, які постраждали через закриття російського ринку від початку 2011 року.

РФ залишається основним споживачем для українських експортерів яловичини та телятини, паперово-картонної продукції, пластмаси й полімерних матеріалів, керамічних виробів, низки інших споживчих промтоварів, як-от побутова хімія. Значна залежність від російського ринку також у вітчизняних експортерів меблів. Туреччина за низкою цих товарних груп є містким альтернативним ринком, який наразі лишається майже неосвоєним українськими постачальниками.

Передусім ідеться про яловичину, українські виробники якої (як і виробники свинини) найбільше постраждають від імовірного російського продуктового ембарго. Наш експорт цієї продукції до РФ за 10 місяців 2015 року становив $50,5 млн. А Туреччина за той самий час імпортувала її на $72,7 млн. Ідеться також про значні обсяги турецького імпорту побутової хімії, зокрема мила та поверхово-активних речовин, меблів, керамічної продукції, паперу та картону, пакувальної тари з них, скловиробів, тощо. Їх сукупні обсяги в рази, а то й на порядок перевищують нинішні поставки відповідної продукції на російський ринок. Але водночас українські виробники у більшості випадків зовсім не використовують можливостей турецького ринку (див. “Потенціал для компенсації втрат на російському ринку”).

Туреччина також імпортує значні обсяги шоколадних та кондитерських виробів із цукру ($256,2 млн). Зокрема, какао-пасти було ввезено на $70,9 млн, цукру — на $54,6 млн, шоколаду та інших виробів із какао — на $72 млн. А крім того, масла та спредів — на $53,35 млн, сирів — на $26,6 млн, кисломолочної продукції та морозива— на $9,7 млн. При цьому Україна за той самий час продала з молочної продукції до Туреччини лише на $2,06 млн масла. На відміну від виробників із Росії наша країна досі відсутня на турецькому ринку карамелі, шоколадних виробів і кондитерських виробів із цукру, крохмалю.

Обсяги імпорту до Туреччини названих товарів досить значні, щоб спрямувати туди більшу чи меншу частину продукції, яка ризикує втратити доступ до російського ринку у зв’язку з уведенням продовольчого ембарго та погіршенням умов ввезення унаслідок припинення застосування Росією щодо цієї продукції Угоди про вільну торгівлю в СНД.

Є потенціал також для збільшення постачання до Туреччини продукції машинобудівної промисловості. Імпорт Туреччини в цьому сегменті дуже значний, і російські постачальники часто завозять туди в рази більше відповідної продукції, ніж українські, при цьому не маючи якихось принципових переваг. Натомість наші поставки зовсім незначні. Утім, і вони становлять по кількадесят мільйонів гривень за рік за низкою товарних груп. Зокрема, Україна постачає до Туреччини на понад $1 млн кожного виду товарів: підшипників, прокатних станів, електрокомутаційної апаратури, приладів для розмічення, вимірювання та креслення, кабелів, медичного обладнання та ортопедичних пристосувань, комплектуючих до автотранспортних засобів тощо.

Олександр КРАМАР