Україну витісняють з ринку озброєнь

Опубліковане сайтом WikiLeaks листування американських дипломатів свідчить про стурбованість США активністю України на світовому ринку зброї.

За словами дипломатів, Київ не виконує домовленостей не постачати зброю до країн-ізгоїв. Україна ці звинувачення відкидає, мовляв, все — у межах закону.

Скільки ж залишилося зброї з радянських часів, ніхто не знає. Ймовірно, цієї “зайвої” техніки поки цілком достатньо, щоб демпінгувати на світових ринках.

Ще 20 років тому в Україні перебувала озброєна до зубів 700-тисячна армія. В УРСР працювали заводи з виготовлення патронів і стрілецької зброї, бронетехніки, ракетної та радіолокаційної техніки, військових літаків і кораблів. За роки незалежності кількість військових підприємств скоротилася уп'ятеро.

США — Україна: приборкання норовливого

В умовах відсутності державних закупівель зброярі змушені продавати свою продукцію за кордон. При цьому частка підконтрольної президенту державної компанії “Укрспецекспорт” становить 80%.

“Є документи, які свідчать, що ця компанія експортувала озброєння через офшори, внаслідок чого продукція продавалася за кордон, а виручка потрапляла не у бюджет, а в кишені чиновників”, — заявив депутат-”регіонал” Валерій Коновалюк.

Як свідчать дані WikiLeaks, американські дипломати були впевнені, що на кораблі “Фаїна”, захопленому сомалійськими піратами у 2009 році, перевозили військову техніку не для Кенії, як було заявлено у документах, а для Південного Судану, на який поширюються міжнародні санкції.

“Кенія ніколи на купувала зброю пострадянського виробництва, вона її імпортує у США, Великобританії та Ізраїлю. У кенійської армії нема жодного патрона нашого зразка. Невже керівництву “Укрспецекспорту” це не відомо?” — питав Коновалюк.

За його словами, зброя до африканських країн постачалася за явно демпінговими цінами. Мовляв, новий автомат Калашнікова продавався за 100 доларів при світовій ціні 1 тисяча доларів.

WikiLeaks свідчить, що у листопаді 2009 року помічник держсекретаря США Ванн Ван Діпен висловив незадоволення українським дипломатам щодо продажу Ірану техніки, яка може використовуватися для виготовлення балістичних ракет.

Також представник США дорікав українському МЗС, що у серпні “Укрспецекспорт” відправив до Бірми партію комплектуючих до бронетранспортерів, а також автоматичні гранатомети, танкові кулемети — протитанкові ракети.

Американський дипломат був розлючений тим, що Україна зробила це всупереч обіцянкам не постачати зброю військовій диктатурі Бірми.

Загалом, Україна часто йде на поступки провідним експортерам зброї — США, ЄС та Росії. У 1998 році Київ відмовився від вигідного Бушерського контракту з Іраном, у 2004 році — від поставок зброї Македонії, у 2008 році — від експорту зброї до Грузії.

Відтак ці перспективні високотехнологічні ринки захоплюють інші експортери, а Україна все більше скочується до продажу менш технологічних видів техніки.

Іракський контракт може прогоріти?

В Америки є підстави лютувати, адже два роки тому США вирішили компенсувати Україні втрачені збитки від відмови від експорту у “небажані” для США країни. Іракський контракт 2009 року став найбільшим — 2,4 мільярда доларів.

Про масштабність угоди говорять цифри: всього за роки незалежності українські зброярі експортували товарів на 5,8 мільярда доларів.

За контрактом, протягом трьох років Україна має поставити Іраку 400 одиниць бронетанкової техніки “БТР-4”, 150 нових танків “Оплот”, десять літаків “Ан-32”, два вертольоти “Мі-8T”, а також надавати послуги ремонту та обслуговування літаків. Термін виконання контракту — 3-3,5 року.

Тепер в українських виробників є замовлення на найближчі роки. Щоправда, у них менше стимулів для освоєння нових ринків, зокрема Південно-східної Азії.

Є претензії і до виконання іракського контракту. Угоду підписано 2009 року, тоді як 2010 року Багдад отримає лише 11 бронетранспортерів. Чи зможуть заводи виготовити за 2,5 року понад 450 машин, невідомо.

Так й сам Ірак — країна дуже непередбачувана. Програму модернізації місцевої армії фінансують США, тоді як угода підписана з Іраком. Невідомо, чи залишиться нинішній лад у країні протягом трьох наступних років. Немає гарантії, що програму будуть до кінця фінансувати США, особливо враховуючи неслухняність України.

Нових контрактів нема

Якщо бронетанковий сектор на два-три роки вдалося забезпечити роботою, то авіаційну, аерокосмічну та суднобудівельну галузі — ні. Підприємства або виконують старі угоди, або простоюють.

Світ найбільше купує вітчизняні ракети, газові турбіни для військових кораблів, військові автомобілі, легку бронетехніку, радіолокаційну техніку. Традиційні покупці — Росія — 30% поставок, Китай, Пакистан, Азербайджан, Казахстан, Грузія, Алжир.

За останні роки Україна посварилася з Росією, внаслідок чого та відмовилася від спільних проектів, зокрема, від літаків “Ан-70”. Після війни на Кавказі у 2008 році поставки українських комплектуючих до Росії були заморожені.

Відновити їх вдалося лише у 2010 році, коли відносини Києва і Москви потеплішали. Щоправда, заради цього Києву довелося відмовитися від поставок озброєнь до Грузії, де програми модернізації армії також фінансують США.

Не виправдалися сподівання на укладення великої угоди з Венесуелою. Лідер країни Уго Чавес лише схвально відгукнувся про українські літаки, пообіцявши подумати про можливі контракти.

Незрозумілі перспективи участі України у тендері на постачання паливозаправників для військової авіації США. Американський партнер Києва — компанія U.S.Aerospace — нещодавно зазнав збитків.

Взагалі, усі попередні проекти з технічної співпраці із західними країнами залишилися лише проектами. Сполучені Штати час від часу купують стрілецьку зброю і бронемашини для навчальних цілей. Також Америка орендує літаки “Руслан” для транспортування вантажів в Афганістан.

Однак перспективні ринки В'єтнаму, Бразилії, Ірану, Таїланду, Індії та Китаю наразі недоступні — щодо них тривають переговори.

Головна проблема українського експорту — відсутність державних замовлень. Ніхто у світі не хоче купувати зброю, доки вона не випробувана в країні-виробнику. А з цим виникають проблеми — Україна з року в рік не фінансує проекти модернізації.

Зараз у незавершеному виробництві знаходиться оборонна продукція на 1,2 мільярда гривень, на добудову якої у держави нема грошей. Отож, не виключено, що ця техніка буде списана, і можливо, нелегально продана за кордон.

На ринку посилюється конкуренція

Економічна криза лише посилює занепокоєння багатьох країн щодо власної безпеки. Держави намагаються витрачати все більше грошей на придбання зброї. Військові бюджети багатьох країн збільшилися на 30%.

Поки Україна радіє іракському контракту на 2,4 мільярда доларів, США уклали із Саудівською Аравією угоду на 60 мільярдів доларів. У 2009 році Вашингтон продав їй продукції на 40 мільярдів доларів. Америці не потрібен конкурент на традиційних для неї ринках Латинської Америки, Близького і Далекого Сходу.

Жорстке суперництво точиться з Росією, причому північний сусід постійно плутає економіку з політикою, намагаючись встромити українським зброярам палиці в колеса. Москва змусила Тегеран не купувати в України танки “Т-72”, мовляв, Київ не зможе забезпечити запасними частинами і надати технічний сервіс.

Перед цим Росія припинила постачати в Україну гармати, що змусило вітчизняних зброярів швидко налагоджувати власне виробництво. Позаздрили росіяни і успішному контракту з Пакистаном на постачання 320 танків “Т-80 УД”. Ті ж самі танки виробляє і Росія, раніше вона успішно продавала їх в Індію.

Росіяни відмовилися виробляти для України комплектуючі для цих машин. Росіян непокоїть успіх українського танка “Оплот”, який за характеристиками випереджає російський “Т-90”, а головне — не залежить від поставок російських комплектуючих.

Україні потрібні термінові реформи у структурі ВПК, вважає експерт з військових питань Центру імені Разумкова Микола Сунгуровський.

“Зараз кілька успішних підприємств тримають на собі баласт застарілих збиткових заводів. Слід сконцентруватися на кількох пріоритетних напрямках, затребуваних світовим ринком. Все інше треба приватизувати, причому необов'язково вимагати в інвесторів дотримуватися певного профілю виробництва. Нехай виробляють ту техніку, яка продається на ринку”, — вважає він.

Сергій ЧИГИР