Все почалося, коли три дні тому вустами заступника генпрокурора було оголошено про відкриття провадження у Вищій раді юстиції щодо суддів Верховного Суду України.
За словами представника Генпрокуратури, не виключено, що за результатами перевірки ВРЮ проти верховних суддів будуть порушені кримінальні справи.
За даними “Української правди”, до ВРЮ звернулися кілька народних депутатів, зокрема регіонал Ірина Бережна та Анжела Лабунська, яка входить до групи Жеваго і нещодавно залишила Блок Тимошенко. Депутати заявляють, що протягом 2009-2010 років кілька десятків суддів-криміналістів ВСУ колегіально виносили незаконні рішення.
Виявляється — і саме це викрили депутати — на спільних засіданнях Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії ВСУ судді змінювали вироки особам, засудженим до довічного позбавлення волі. Вони призначали їм 15 років ув’язнення.
В розпорядженні “Української правди” є депутатське звернення Бережної, у якому вона вказує на конкретні рішення ВСУ і на двох сторінках обґрунтовує їх незаконність.
Аж ніяк не применшуючи трирічного юридичного досвіду приватного нотаріуса Бережної, яка з 2007 року працює народним депутатом від Партії регіонів, варто зауважити одну річ: коли Бережна тільки народилась на світ у 1980 році, багато хто з нинішніх суддів-криміналістів ВСУ уже вершили правосуддя.
“Українська правда” отримала “сумнівні” рішення спільного засідання ВСУ. Вони різняться тільки обставинами фабул — йдеться про умисні вбивства з обтяжуючими обставинами або посягання на життя правоохоронців — обґрунтування ж мають однакове.
Якщо коротко, то позиція Верховного суду зводиться до наступного.
29 грудня 1999 року Конституційний суд визнав неконституційною смертну кару як вид покарання. 22 лютого 2000 року Верховна Рада законом скасувала смертну кару та ввела новий вид покарання — довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності 4 квітня 2000 року.
“Таким чином, за злочини, що були вчинені в період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року, і за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді смертної кари, до введення нового виду покарання — довічного позбавлення волі на підставі закону від 22 лютого 2000 року, засудженим могло бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років”, — зазначено в ухвалах ВСУ.
До речі, по кожній зі справ, що переглядалися ВСУ, свою позицію висловлювала й Генеральна прокуратура в особі заступника генпрокурора. І кожен раз він вважав таку позицію обґрунтованою… Генпрокуратура навіть сама зверталася до Верховного суду із клопотаннями про перегляд судових рішень довічників. Ці документи також є в редакції.
Однак, у середу слово проти цієї позиції уже сформулювала Вища Рада Юстиції, зазначивши, що в рішенні Конституційного Суду щодо смертної кари “фактично, підтверджено помилковість позиції Верховного Суду України при перегляді вироків у вказаний період у порядку виключного провадження”.
Чи законні зазначені рішення ВСУ, чи ні — судити явно не народним депутатам і не членам Вищої Ради Юстиції. І навіть не Європейському суду з прав людини. Останній може тільки визнати їх такими, що порушують чи ні положення Конвенції про захист прав людини, зобов’язавши Україну переглянути ці рішення.
У цьому контексті наведемо лише одну цитату з інтерв’ю, яке кілька днів дала “Українській правді” голова асоціації голів верховних судів країн ЄС, голова Верховного Суду Австрії Ірмгард Грісс: “Між політикою і юстицією не повинно бути жодного зв’язку у тому сенсі, що політика будь-яким чином може впливати на юстицію. Політики не повинні заважати суддям у їхній роботі, повинні поважати судові рішення і не коментувати їх, а також піклуватися про те, щоб у юстиції було достатньо коштів, необхідних для нормальної роботи судової системи”.
Якщо таки мислити категоріями правовими і демократичними, то стає очевидно, що доля ув’язнених — довічно чи на певний строк — цікавить владу менш за все.
Нині її приваблює вільне крісло глави Верховного суду. Нагадаємо, що останній голова ВСУ Василь Онопенко нині, як і всі судді ВСУ, розглядає справи, оскільки строк його перебування на посаді очільника верховних суддів закінчився 29 вересня цього року.
Призначені на 30 вересня вибори голови на Пленумі Верховного суду не відбулися через заборону, накладену суддею Окружного адмінсуду Києва Огурцовим. Тоді владі була необхідна пауза для пошуку власного кандидата на посаду голови ВСУ.
У крісло Онопенка явно “проштовхували” своїх кандидатів Сергій Ківалов та Андрій Портнов — найбільш впливові фігури у вітчизняних юридичних колах. Кандидат Ківалова — Віктор Кривенко та кандидат Портнова — Ігор Самсін (обидва — судді ВСУ), вірогідно, не пройшли кастинг на килимі Віктора Януковича, тому пінг-понг з кандидатурами на очільника ВСУ продовжився.
Після вельми неочікуваного і дуже поспішного обрання парламентом суддею Конституційного Суду Олександра Пасенюка (до останнього — голови Вищого адміністративного Суду), у юридичних колах активно почали говорити про наступну рокіровку: Пасенюк — голова КСУ, а нинішній голова КСУ Анатолій Головін — голова ВСУ.
З огляду на те, що закон тієї ж таки Бережної про розширення повноважень Верховного суду, ухвалений парламентом 20 жовтня 2011 року, досі лежить на підписі у президента, такий хід може бути дуже важливим для влади.
За чутками, що циркулюють у Верховному суді, Головін — пряма кандидатура Віктора Януковича.
І повірити у цю цілком недемократичну тезу можна з однієї простої причини. Головін за своїми даними дуже явно відповідає статусу “любих друзів сім’ї”.
Народжений у 1952 році в місті Макіївка Донецької області, Головін у 1976 році почав працювати у прокуратурі Донецька. У 1979 перейшов до органів державної безпеки, де завершив кар’єру на посаді начальника слідчого управління СБУ. У 2003-2004 роках він був заступником генпрокурора, а у серпні 2006 року призначений Верховною Радою суддею КСУ. Головою Конституційного суду Головін став у липні 2010 року.
Тож тепер у влади, зв’язаної своїм же законом про судоустрій від 7 липня 2010 року, за яким голова Верховного суду обирається пленумом ВСУ, тобто усіма суддями, з’явилась необхідність якомога “красномовніше” переконати суддів у правильному виборі.
Погроза кримінальним переслідуванням — дуже вдалий метод. І дуже часто він спрацьовує.
Нині у Верховному суді працює 47 суддів. З них 21 суддя здійснює кримінальну юрисдикцію. Переконати їх — і більшість голосів на пленумі ВСУ забезпечена. А оскільки кожен із суддів-криміналістів був причетний до рішень 2009-2010 років по довічниках, то...
То тепер можна вважати, що судді ВСУ стануть маріонетками влади?
Можливо. Однак, влада, очевидно, підзабула, що такий фінт уже використовувався. І про його наслідки як раз дуже добре знають судді Верховного суду. У 2002 році за день до виборів нового голови ВСУ генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом дачі хабарів суддям “вишки”.
Тоді, як кажуть старожили ВСУ, генпрокуратура фактично виступила на боці одного з кандидатів на цю посаду — Василя Маляренка, а іншого — Онопенка — у такий спосіб ніби дискредитувала.
У 2002 році переміг Маляренко. А кримінальна справа — була закрита...
То чи дадуть судді ВСУ зробити з себе маріонеток нині?
Питання на часі, адже у четвер вранці судді Верховного суду збираються провести збори за зачиненими дверима, де даватимуть відповідь і на нього.
Олена МІЛЛЕР
Что скажете, Аноним?
[20:31 29 ноября]
[19:12 29 ноября]
[10:13 29 ноября]
19:00 29 ноября
18:50 29 ноября
18:40 29 ноября
18:10 29 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.