Російські енергетики готуються до приходу в Україну?

Російський бізнес почувається в Україні дедалі комфортніше, — інколи навіть більш комфортно, ніж у себе на батьківщині.

Гострі суперечки між Кремлем і приватними російськими компаніями підштовхують олігархів сусідньої країни до просування на “вільний” український ринок. Утім, росіяни можуть принесуть до України не тільки інвестиції, а й досвід “доїння” інфраструктури та державного бюджету.

За даними Держкомстату, загальний обсяг прямих інвестицій у вітчизняну економіку з Росії 2009 року склав 1,8 мільярда доларів. А за два місяці 2010 року, незважаючи на глобальну кризу, російські інвестиції сягнули уже 2,7 мільярда доларів.

Російський капітал приходить в Україну переважно у вигляді компаній з “пропискою” на Віргінських островах або на Кіпрі. Незрозуміло, яка частина коштів належить російським олігархам, але їх обсяг просто вражає: Кіпр 2009 року інвестував в економіку України 8,5 мільярда доларів, Віргінські острови — 1,4 мільярда доларів.

Економічна експансія

Експансія російського капіталу в Україну почалася у середині 1990-х років. На першому етапі цей процес здебільшого був безсистемним, але впродовж останніх п'яти років простежуються доволі чіткі акцентовані вектори російського проникнення.

Змінилася й тактика інвесторів. Якщо раніше росіяни намагалися купувати цілі галузі, то нині йде “полювання” на стратегічні об'єкти української промисловості. Насамперед російських інвесторів приваблюють транзитні можливості України — електроенергетика, транспортування нафти та газу.

Крім того, останнім часом помітно зросла зацікавленість в українській банківській сфері. Зміцнили свої позиції російські Альфа-Банк та ВТБ-Банк. Українська “донька” Сбєрбанку різко збільшила свій статутний капітал — на 1,47 мільярда доларів або на 175%, а Внєшекономбанк придбав кризовий Промінвестбанк.

Фінансові установи з російським капіталом відзначаються неабиякою щедрістю при роздачі кредитів, чим користуються вітчизняні підприємства. Проте невиконання взятих на себе зобов'язань нерідко призводить до втрати боржником своїх активів.

Не менш важливий напрямок — фінансування великих угод купівлі-продажу в інтересах російського бізнесу. Яскравим прикладом такої стратегії є перехід під контроль “Євразу” Індустріального союзу Донбасу за посередництва ВТБ.

Україна, безумовно, потребує іноземних інвестицій, проте не всі вони корисні для вітчизняної економіки. Російський капітал з-поміж інших виділяється високою політичною складовою: він працює синхронно з урядом РФ і підтримується тамтешніми чиновниками. Це дозволяє російським компаніям тиснути на український уряд. Прикладом може слугувати демарш російських нафтових компаній, які навесні 2005 року залишили половину України без бензину.

Готовність до жорсткої конфронтації з українським урядом дозволяє росіянам діяти в Україні безконтрольно. Навпаки, російські інвестори самі прагнуть контролювати ключові галузі української економіки.

Перший пішов

Вслід за монополізацією нафтової галузі — два з трьох працюючих в Україні нафтопереробних заводів належать російським власникам — російські інвестори поступово розширюють свої позиції в інших стратегічних царинах.

Найпривабливішою наразі виглядає українська енергетика, насамперед, генерація, підприємства якої — ледь не останні неприватизовані великі об'єкти.

Хоча приватизація енергетичних компаній ще не планується, розмір бюджетного дефіциту на 2010 рік, згідно з проектом фінплану від Юлії Тимошенко, сягає 86 мільярдів гривень, що спонукатиме уряд до масштабної приватизації.

Цілком можливо, що для покриття дефіциту уряду доведеться виставити на продаж не тільки Одеський припортовий завод та “Укртелеком”, але й енергетичні компанії.

У російських урядових і бізнесових колах уже обговорюється стратегія участі у приватизації української енергетики. Так, нещодавно стало відомо про бажання окремих власників російських енергокомпаній розширити свою діяльність в Україні.

Росіяни виглядають добре підготовленими до такого розвитку подій. Із 25 вітчизняних обленерго 16 перебувають під контролем російських компаній — переважно активи належать росіянам Олександру Бабакову та Костянтину Григоришину. У шести з 16 обленерго росіяни володіють 70-100 відсотками акцій.

Давно присутній в Україні “Лукойл” успішно взяв участь у великій російській енергетичній приватизації. Входження у цей бізнес в Україні цілком вписується у стратегію розвитку найбільшої недержавної нафтової компанії Росії.

Ще один претендент на українські енергетичні активи — корпорація “Комплексні енергетичні системи”. “КЕС-холдинг” — потужний гравець на російському ринку, який володіє кількома оптовими (ОГК) і територіальними (ТГК) генеруючими компаніями.

Російський капітал і раніше вільно та успішно працював в Україні — за всі роки незалежності жодне підприємство, яке належить росіянам, не піддавалося реприватизації. Тепер же, із зміною влади, стосунки лише теплішатимуть.

Наразі Україна безсила протидіяти експансії російського капіталу, і енергетики це стосується чи не найбільше. На жаль, українцям не вдалося реформувати цю стратегічну галузь, що, як показує приклад Росії, становить неабияку небезпеку.

Молоді та “енергійні”

У 2008 році у РФ завершилася реформа електроенергетики, що тривала п'ять років.

Російську енергетичну монополію РАО “ЄЕС” було розділено на 24 компанії. На основі електростанцій РАО сформували шість ОГК, до яких увійшли станції, що генерують лише електричну енергію, та 14 ТГК на основі теплоцентралей, що виробляють електроенергію і тепло.

Частка РАО “ЄЕС” у цих компаніях була запропонована приватним інвесторам, і з цього моменту теплова генерація у Росії майже повністю перейшла у приватні руки. Під контролем держави залишаються атомна та гідроенергетика, магістральні електромережі та компанія, що керує енергосистемою країни.

Так російська енергетика була розподілена між приватними та державними корпораціями. Тепер групі Потаніна-Прохорова належать ОГК-3 та ТГК-4, групі “Синтез” Леоніда Лебедєва — ТГК-2, “Лукойлу” — ТГК-8.

“Газпром” отримав ОГК-2, ОГК-6, ТГК-1 та ТГК-3. “Сибірська вугільно-енергетична компанія” — ТГК-12 та ТГК-13. “Комплексні енергетичні системи” — ТГК-5, 6, 7, 9 та міноритарні частки у ОГК-2 та ОГК-4.

Кілька компаній придбали іноземці: 76% ОГК-4 отримала німецька EON, 25% ОГК-5 дісталося італійській Enel, а фінський концерн Fortum заволодів ТГК-10.

Вважалося, що після завершення реформи енергокомпанії почнуть конкурувати між собою, залучаючи у галузь інвестиції. Однак все закінчилося скандалом.

Виступаючи на нараді з реформування сектора, російський прем'єр Путін нагадав новим власникам про інвестиційні зобов'язання, які вони взяли на себе під час приватизації. Частина цих зобов'язань була забезпечена коштами додаткової емісії акцій, тобто грішми самих інвесторів, які взамін отримали пакети акцій компаній.

Загальний обсяг коштів, залучених в генерацію у процесі приватизації, склав 450 мільярдів рублів або 15 мільярдів доларів. Однак, згідно з заявою прем'єра, щонайменше 2,2 мільярда доларів власники витратили на поточну діяльність та придбання непрофільних активів, а не на виконання зобов'язань.

Серед порушників Путін виділив компанії Прохорова, Потаніна, “Синтез” та “КЕС-холдинг”, застерігши їх щодо можливих ускладнень з прокуратурою. “Всі необхідні правові підстави для цього у держави є”, — наголосив прем'єр.

Має претензії до “КЕС-холдинга” і чільник російського Міненерго Сергій Шматко. Нещодавно міністр назвав холдинг “одним з проблемних інвесторів, який не виконує свої інвестиційні зобов'язання”. За його даними, із загальної суми зобов'язань компанії у 165 мільярдів рублів досі залучено лише 12 мільярдів рублів.

Звинувачення російських урядовців не такі вже й безпідставні. Річ у тім, що більшість активів приватних енергетичних компаній розміщено за межами РФ, що не сприяє зростанню економіки північного сусіда. Будь-які фінансові операції відбуваються за кордоном і не приносять у бюджет Росії жодних доходів.

Російські енергетичні компанії з приватним капіталом, як правило, мають партнерів — зареєстровані в офшорах компанії, на рахунках яких, зрештою, й осідають прибутки. Так, наприклад, лише “КЕС-холдинг” на чолі з дипломованим фінансистом Михайлом Слободіним має 28 партнерських компаній з реєстрацією на Кіпрі.

Виходить, навіть така потужна державна машина, яку має Росія, не може впоратися з енергетичними комбінаторами. Чого ж тоді чекати Україні, де енергетика не врегульована, а чиновники за хабарі готові віддати будь-що і будь-кому?

Поки Україна шукає відповіді на це питання, досвідчені “білі комірці”, набивши руку на російських теренах, уже готові десантуватися в Україну.

Андрій КРИВИЦЬКИЙ