Quo vadis, Україно?

Згортання — за всіма напрямками. Знову влада бореться з громадянським суспільством: переслідуються учасники податкового Майдану, опозиція за гратами, людям забороняють вільно збиратися на заходи за участю Президента. А нам тим часом розповідають про такі необхідні реформи... Так, звичайно, країна потребує реформ, але всі вони відбуваються за зручним владі сценарієм та в її ж інтересах. Ні про який діалог та партнерство держави й суспільства не йдеться, у нас знову домінує голос влади, а не громадян.

Скандали з опозиційними ЗМІ (5 каналом, ТВі, “Газетою по-київськи”), перешкоджання журналістській діяльності з боку представників влади, судові утиски опозиції та громадських організацій — усе це свідчить про те, що активним громадянам, незалежним ЗМІ та опозиції намагаються закрити рота.

Демократія й досі не закріпилася в Україні. Політика держави, всі ключові важелі впливу на політичний курс, право приймати стратегічні рішення знаходяться в руках вузького кола осіб — високих чиновників та олігархів. Натомість більшість українців відсторонені від політичного процесу. Наші можливості впливати на політику держави за останні два роки ще більше зменшилися. Місцеві вибори показали, що за відсутності інших інструментів контролю за владою у суспільства хочуть відібрати й останнє — вільні та чесні вибори як право обирати найкращих. Влада, мабуть, вважає, що у нас і так забагато прав та можливостей, і наша свобода дуже заважає “ефективно” керувати державою. Інакше для чого проводилася концентрація повноважень, змінювалася Конституція, форматувалася “під себе” судова система?

Насправді у суспільства й без того занадто мало можливостей впливати на політику. І мало свідомості для того, щоб зрозуміти — жодний можновладець не здатний взяти на себе повну відповідальність за країну. Не захоче. Не зможе. Не потягне. Україна — велика держава в глобальному світі. Ми не можемо залежати від волі, вузьколобого бачення окремих тимчасових політиків.

Інакше ми продовжимо падати й далі. Хоча, куди вже далі?...

За індексом економічної свободи у 2010 році Україна впала на 146 місце, фактично скотившись до показника 1999 року. Найбільш провальними у державній роботі є напрями інвестицій, регуляторної та фінансової політики, корупції, захисту права власності, монетарної політики.

За показниками Індексу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, у 2010 році ми опинилися на 82 місці зі 133 країн. За показниками Індексу сприйняття корупції ми на 146 місці. Поряд з нами Росія, Кенія, Зімбабве, Еквадор, Камерун та Сієра-Леоне... Продовжувати?

Проте маємо перше місце в Європі та Центральній Азії за поширенням ВІЛ серед дорослого населення. Щорічні показники захворюваності на ВІЛ з 2001-го по 2010 рік в Україні зросли більш ніж удвічі (доповідь UNAIDS про Всесвітню епідемію СНІДу, 2010 р.). Друге у світі за величиною боргу перед МВФ (12,66 млрд. дол. у серпні 2010 р.). Четверте серед країн із найгіршою економікою за версією Forbes.

У 2001-му році на частку України припадало 7,3% населення Європи й 1% населення Землі. Нас було 49,5 мільйонів. Станом на 2011 рік ми втратили майже 4 мільйони — нас залишилося 45 мільйонів... За темпами вимирання населення Україна перебуває серед світових лідерів — згідно з даними офіційного сайту ЦРУ, гірше, ніж у нас, справи йдуть тільки на Північних Маріанських Островах, Островах Кука, у Сен-П'єр і Мікелон.

Маємо також 131-ше місце в рейтингу свободи слова організації “Репортери без кордонів” — за рік спустилися на 42 позиції. А за рейтингом свобод у країнах світу, який підготувала організація “Freedom House”, Україна втратила свої позиції, перемістившись із категорії “вільних” у категорію “частково вільних”.

Поки українці обиратимуть між демократією та авторитаризмом, між свободою та бажанням мати “сильну руку” при владі, вони матимуть найгірші умови життя. Між нашою участю в суспільному та політичному житті України та якістю нашого з вами особистого життя — пряма залежність. Бо чим менше в країні свободи та демократії, тим менше у неї шансів стати економічно успішною державою.

День незалежності — головне свято громадян. Саме у цей день всі ми мали б відзначати здобутки своєї країни, її ствердження на шляху до загальновизнаних світових правил і процедур, становлення демократії. Як ви гадаєте, чи є нам що святкувати з розмахом?!

І все ж таки сьогодні свято. Щиро вітаю вас усіх. Вірю, що ми — достойна нація, цивілізоване суспільство. Ми обов'язково знайдемо свій шлях, змінимо себе та свою країну.

Віталій КЛИЧКО