Призрак 2003 года легализует Конституцию Тимошенко и Януковича

Стрічка новин наповнюється прізвищами ньюсмейкерів, які переконують в необхідності цього об'єднання та скасування прямих виборів президента: Герман, Уколов, Табачник, Кравчук, Іван Кириленко... Останньому взагалі не звикати. Перед тим, як стати лідером фракції БЮТ, Іван Григорович був віце-прем'єром з питань села в уряді Януковича. А ще перед тим — керівником штабу Литвина. А ще перед тим — заступником Павла Лазаренка і політичним вчителем Юлії Тимошенко.

До процесу долучилася вже сама прем'єр. Вона відкрила засідання уряду в середу агітацією за “об'єднанні всіх політичних сил парламенту”.

Тобто БЮТ і Партія регіонів кинулися надолужувати втрачене — формувати суспільну думку про те, що широка коаліція — єдиний порятунок України. Крім того, за допомогою Григорія Немирі прем'єр розгорнула роз'яснювальну роботу з європейськими партнерами.

Сам по собі перерозподіл влади на користь уряду не викличе особливих протестів у Європі.

Недемократичним в очах Заходу є інше — наділення президента, обраного у Верховній Раді, нехарактерними для парламентських республік повноваженнями. Висновок про неприпустимість цього зробила Венеціанська комісія ще в 2003 році.

Інше застереження Заходу в тому, що перенесення виборів президента до парламенту в переддень всенародних виборів виглядає як спроба збереження влади. Так само, як це робилося наприкінці повноважень минулого президента, коли попередні еліти намагалися зменшити вплив наступника Леоніда Кучми.

Про це вже заявила Ханне Северінсен — екс-доповідач Ради Європи по Україні, яку Юлія Тимошенко взяла в радники для покращення свого іміджу.

Можливо, перехід на вибори президента в парламенті виглядав би більш природним, якби ці повноваження отримала нова Верховна Рада, а нинішня — достроково або вчасно — завершила б своє життя.

Обрання президента в нинішній Верховній Раді — це обрання президента з минулого, зразка вересня 2007 року. У нинішньому парламенті зафіксовані суспільні настрої станом на той момент. Чисельність фракцій, які можуть отримати право вибору президента, не відображають нинішні політичні уподобання.

Коли в 2007 обирався чинний парламент, то виборці не делегували йому право визначати, хто буде обіймати крісло президента.

Більше того, впродовж тих виборчих перегонів Тимошенко використовувала окрему “фішку” — вона пропонувала провести референдум, щоб визначити, якою буде форма державного устрою. Але сьогодні прем'єр воліє про це не згадувати. Так само як і про те, що свої 31% на виборах БЮТ заробив за рахунок категоричної обіцянки не об'єднуватися з Януковичем.

Закріплення за парламентом виборів президента є найбільш дражливим кроком серед пересічних громадян. Хоча такий формат має право на життя — 5 стаття Конституція передбачає, що “єдиним джерелом влади в Україні є народ”, який здійснює владу не лише безпосередньо, але й через органи державної влади. Тобто в принципі делегування парламенту права обирати президента не суперечить Конституції. Але робитися це повинно чесно.

Окрім переносу виборів президента до парламенту, набагато більш недемократичною ініціативою є пролонгація повноважень нинішньої Верховної Ради до 2014 року.

І ця пропозиція — не лише плата депутатам за їхню лояльність при створенні ширки. Частина нашоукраїнців й самі усвідомлюють, що з їхніми рейтингами вони не потраплять до нового парламенту. Тому продовження каденції на два роки буде своєрідним хабаром.

Окрім того, пролонгація — це також механізм взаємних гарантій Тимошенко і Януковича. Робиться це для того, щоб у подальшому парламентські вибори та обрання президента депутатами відбувалися майже одно моментно, що ліквідовує часовий простір для самостійного маневру Тимошенко чи Януковича.

Насправді самочинне продовження власних повноважень є практикою диктаторських та авторитарних режимів. І навіть тут Віктору Медведчуку як ідеологу нової Конституції варто звернути увагу на Росію, де вирішили продовжити термін каденції президента з чотирьох до семи років не з нинішнього, а з наступного терміну.

Але, як повідомляють учасники переговорного процесу, Конституційний суд майже приречений схвалити обидві суперечливі новації — і про вибори президента парламентом, і про подовження каденції нинішньої Верховної Ради.

“Українській правді” став відомий сценарій легітимізації нової редакції Конституції.

В нагоді тут стане досвід подій п'ятирічної давнини, коли Леонід Кучма добував свій другий термін, а Віктор Медведчук керував цим процесом.

Про це мало хто пам'ятає, але у 2003 Конституційний суд уже давав позитивний висновок щодо цих двох ідей.

Тоді, у розпал політреформи, було подано декілька законопроектів змін до Конституції. Окрім основного, який мав реєстраційний номер 4105 і який зрештою був проголосований під час помаранчевої революції, існував також резервний законопроект №4180.

У цьому проекті змін до Конституції, внесеному депутатами тодішньої більшості Гавришем, Богатирьовою, Задорожнім тощо, передбачалося зробити саме те, що зараз запланували Тимошенко з Януковичем: перенести вибори президента до парламенту та продовжити термін каденції Верховної Ради.

І щоб мобілізувати своїх виборців, у 2003 році “Наша Україна” навіть організувала наметову кампанію протесту проти переносу виборів до парламенту.

Хоча той законопроект не був схвалений, але він пройшов експертизу в КС, який дав зелене світло цим пропозиціям.

“Положення законопроекту про обрання Верховною Радою президента Конституційний суд України визнав таким, що не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина та не спрямоване на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України”, — сказано у рішенні від 10 грудня 2003 року.

Так само КС не мав застережень щодо продовження на рік депутатських повноважень — проект Гавриша-Богатирьової-Задорожнього передбачав, що вибори мали відбутися не в плановий 2006-ий, а через рік.

“Чергові вибори народних депутатів України пропонується провести у 2007-му році, тобто передбачається продовження строку повноважень парламенту нинішнього скликання на один рік. Конституційний cуд України вважає, що такі зміни до Основного Закону не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина”, — сказано в рішенні КС.

Єдине застереження у тодішньому рішенні КС було висловлено в одному абзаці — що таким чином створюється прецедент, “який у подальшому може призвести до втрати парламентом України ознак його як виборного представницького органу”.

Загалом очікувати чогось іншого від того складу Конституційного суду було тяжко, оскільки він також дозволив балотуватися Леоніду Кучмі на третій термін.

Незгоду з цим прикладом авторитаризму — наданню парламенту права власноруч продовжувати свою каденцію — висловили лише двоє суддів Конституційного суду: Володимир Шаповал і Володимир Вознюк.

“Конституція України передбачає можливість продовження повноважень парламенту України лише під час дії воєнного чи надзвичайного стану (стаття 83). Продовження повноважень парламенту є ігноруванням волевиявлення виборців — громадян України — та порушує основоположний принцип Конституції України, за яким єдиним джерелом влади в Україні є народ”, — написав у окремій думці суддя КС Володимир Вознюк

Цікаво, що зараз Степан Гавриш, який тоді вносив зміни до Конституції, працює першим заступником секретаря Радбезу в президента Ющенка.

Його не бентежить той факт, що п'ять років тому він передав гольову передачу сучасним Януковичу і Тимошенко.

“Тоді був режим жорсткого правління Леоніда Кучми, і ми шукали способи розосередити повноваження президента. Для пошуку компромісу був поданий той законопроект... Але з часом стало зрозуміло, що для існування парламентської моделі необхідні демократичні інструменти, яких в Україні немає, починаючи з закритих виборчих списків”, — зазначив Гавриш.

Але насправді рішення КС від 10 грудня 2003 року відіграватиме вирішальну роль у подіях року 2009, якщо Тимошенко і Янукович все ж наважаться на конституційні зміни.

Маючи позитивний висновок щодо законопроекту Гавриша-Богатирьової-Задорожнього, Конституційний суд приречений винести такий же вердикт і щодо пропозицій Тимошенко та Януковича.

Бо очевидно, що КС не може ухвалювати протилежні рішення щодо одного і того ж предмету. Навпаки, у своїй діяльності суд постійно посилається на свої ж попередні рішення.

Примітно, що до робочої групи, яка готує Конституцію Тимошенко-Януковича, входить й Олександр Задорожній. Він точно не міг забути про висновок КС від 2003 року, який зараз відкриє дорогу позитивному вердикту в КС.

Хоча насправді в Конституційному суді й так існує достатня кількість робочих конячок, запряжених Тимошенко і Януковичем.

Минулого місяця КС скасував прямі вибори президента 25 жовтня. Тоді вважалося, що це рішення є демонстрацією здорового глузду з боку Конституційного суду.

Насправді ж то була ознака зближення двох лідерів, які заглибилися в переговори про “ширку” і вирішили виграти час.

Сергей ЛЕЩЕНКО