Податковий кодекс: як зруйнувати економіку

Малий бізнес — це соціально-економічний фундамент, без якого не може стало розвиватися будь-яка інноваційно-орієнтована держава.

Малий бізнес багато в чому визначає темпи економічного зростання, структуру і якість внутрішнього валового продукту.

Основна його функція, яка є надзвичайно важливою, — соціальна: створення робочих місць, професійне навчання.

Роль малого бізнесу зросла у 1980-х роках. За даними ООН, у цьому секторі працює 50% трудового населення, а самі фірми виробляють 30-60% національного продукту.

Надзвичайно важлива роль малого підприємництва у згладжуванні коливань економічної кон'юнктури. За його посередництва відбувається збалансування попиту та пропозиції, особливо в умовах кризових ситуацій.

Суттєва роль малих та середніх фірм у впровадженні інновацій. Найголовніше ж завдання — формування стійкого прошарку середнього класу у вигляді власників бізнесу та головних менеджерів. Це фактично формування інтелектуальної еліти нації та основа для формування фінансової еліти.

У цьому як ніхто має бути зацікавлена держава — Верховна рада, президент, Кабмін, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Насправді ж — не зацікавлений ніхто. Люди, приходячи до влади, стають бізнесменами від влади, створюють перепони для підприємців заради власного збагачення.

Що більше перепон, то більше грошей. Так чиновник штучно стримує обіг і перерозподіл матеріальних ресурсів, що мало би бути основою реального зростання економіки. Це і є ідеологія національної економічної політики владної верхівки вже двадцять років, до того ж будь-якого забарвлення. Вічно так тривати не може.

Економічний поступ країни неможливий без створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу. Однак останнім часом в Україні склалося доволі неоднозначне ставлення до підприємців. Новий Податковий кодекс взагалі відірваний від реалій життя. Навіть Росія і Білорусь тут попереду України.

Тимчасом у Німеччині, де номінальний внутрішній валовий продукт становить 3 235 мільярдів доларів — в Україні він удесятеро менший, 99,7% суб'єктів господарювання належить до малого та середнього бізнесу і лише 0,3% — до великого.

У Німеччині критерієм віднесення підприємств до тієї чи тієї категорії є кількість працівників. За прийнятою у ЄС шкалою, великий бізнес — це більш ніж 250 осіб, найдрібніші — до дев'яти осіб, малі — 10-19 осіб, середні — 20-249 осіб. Найбільше у Німеччині підприємств, де працює 10-19 осіб — приблизно 35%.

Іншим критерієм є фінансові параметри.

Найдрібніші підприємства обмежені річним обсягом доходу 1 мільйон євро, у гривні це 10 мільйонів. Тимчасом в Україні в останній редакції Податкового кодексу це обмеження становить лише 600 тисяч гривень, а після переговорів першого віце-прем'єра Андрія Клюєва з підприємцями зросло до 800 тисяч гривень.

Середній бізнес у Німеччині може отримувати річний дохід 50 мільйонів євро.

Малі підприємства у цій країні забезпечують роботою 70% працездатного населення. Тобто там далеко не індустріальні гіганти є піонерами у створенні робочих місць, а тим більше — працедавцями у забезпеченні першого робочого місця.

Понад 85% молоді починає свою трудову кар'єру або у невеликих компаніях, або засновуючи власну справу, де набувають перший професійний досвід.

Дрібні, малі і середні фірми, особливо новостворені, отримують інституційну, технологічну і фінансову підтримку. Малі підприємці об'єднані у ремісничі палати, а більші належать до торгово-промислових палат. Вони беруть участь у формуванні бюджетів і підготовці законопроектів, які регулюють роботу бізнесу.

Частка малого і середнього бізнесу у Німеччині становить 38% від загального виробництва. Частка у загальному обсязі ВВП — 40,7%.

Малий і середній бізнес — це не лише сфера послуг. Домінує він і в переробній галузі — 98,5%, в енергопостачанні і водопостачанні — 98,4%, у будівництві — 99,5%. Ось у чому запорука конкурентоспроможності на зовнішніх ринках великих німецьких компаній.

Значний вплив на швидкий розвиток малого і середнього бізнесу мав перехід від фордівської моделі організації виробництва до гнучких систем. У 1970-1980-х роках країна відмовилася від масового виробництва стандартизованої продукції на користь дрібносерійного випуску диверсифікованих товарів, орієнтованих на мінливий попит.

Значно зросла роль малого підприємництва у процесі матеріального виробництва, де господарські зв'язки почали засновуватися на умовах субконтрактації. Такий спосіб організації виробництва найбільш оптимальний: економічні відносини між кінцевим виробником і постачальниками комплектуючих здійснюються на засадах кооперації.

Наприклад, концерн “Фольксваген” має понад 2,5 тисячі постачальників, основна частина яких — невеликі підприємства. Кінцева продукція цього бренда є лише видимою верхівкою піраміди, основу якої становить малий та середній бізнес. Як тут не згадати український досвід кооперації на західних теренах у минулому столітті?

Отже, у цивілізованих країнах завдання малого бізнесу — створення робочих місць, а великого — формування ВВП. Звідси — наповнення бюджету і пенсійного фонду. Ось дорожня карта для уряду України у всіх його починаннях та податкових новаціях.

Розрахунки організації “Експерт-група” показали: створення робочого місця в Україні у великому бізнесі коштує близько 300 тисяч гривень, у малому — 20 тисяч гривень.

Однак нова податкова система формується таким чином, що малий і середній бізнес не лише не зазнає розвою, а навпаки — зникне. На ринок праці вийде 5 мільйонів безробітних. Що їм робити? Де взяти 1 трильйон гривень — обсяг ВВП України — на створення робочих місць? І що буде з економікою держави?

Податковий кодекс відповіді на ці питання, на жаль, не дає.

Андріян ФІТЮК, Назар МАЗУР, Роман СОЛОМОМОНЮК