Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

По Фрейду. Який страх змушує Качинського погрожувати Україні

[08:15 03 февраля 2017 года ] [ Деловая столица, 2 февраля 2017 ]

Польща використала справу недопущення мера Перемишля в Україну як привід для заяв про перезавантаження відносин між двома державами

“Звичайний депутат” польського Сейму Ярослав Качинський поставив відносини своєї держави із Україною під питання, допоки не вирішиться справа із засудженням владою на печерських пагорбах злочинів УПА, котрі сталися в 1943 р. на Волині. Про це він сказав у інтерв'ю телебаченню Ряшева у суботу 28 січня, коли у цьому місті завершувався ювілейний Х Форум Європа-Україна, організовуваний у різних польських містах варшавським Східним інститутом.

Я взяв у лапки “звичайний депутат”, оскільки окрім мандата члена нижньої палати польського парламенту Качинський не займає у Польщі жодної посади, але контролює всю повноту влади — від президента і прем'єр-міністра до Конституційного суду. Тому дійсно Польща є також наразі для пана Ярослава “своєю” країною. До слова, на український Форум Качинський не заглянув, як теж вочевидь його рішенням було не дозволити їхати туди спікерам обох палат і представникам МЗС, хоча всі вони таки приїхали до Ряшева “у інших справах”.

Звідки така неприязнь та різкі заяви? На перший погляд, це відповідь на недопущення 17 січня в Україну мера прикордонного міста Перемишля Роберта Хоми, яке сталося через рішення СБУ визнати Хому небажаним в Україні цілих п'ять років. Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський сказав, що він шокований таким рішенням, а Качинський у згаданому інтерв'ю назвав його “нефортунним” (несприятливим) для України.

Вочевидь, варшавські високі уми більше перейнялися долею Хоми, ніж він сам — принаймні розпачливих зойків від нього чути не було. Чи уявляємо ми, щоб міністр Клімкін був “шокований” подібним імовірним рішенням про мера — не дай Боже звісно — Дрогобича чи Володимира-Волинського? Або лідер чи лідерка правлячої партії розповідали про те, що від польського погляду на історію вони будуватимуть цілу (в тому числі економічну) політику України? Віриться важко. Окрім того, як писав польський спецкор ДС Ігор Ісаєв, у перемиського мера не було аж таких добрих стосунків із правлячою партією (його навіть виключили з ПіС в 2007 р.). Інша справа, що в своєму “удільному князівстві” він почувався більш ніж впевнено. А тепер після рішення СБУ та принизливого його скасування через 1,5 тижні і поготів — ореол борця за польську “рацію стану” (державний інтерес) йому лише додасть прихильників.

Тому за різкими заявами Качинського стояло щось інше ніж захист Хоми — цей скандал став лише зручним для цього приводом, і заявити про це ще й у день проведення Форуму Європа-Україна було для Качинського чудовим ходом: Підкарпаття, центром якого є Ряшів, є одним із найбільш право-орієнтованих, консервативних і прокатолицьких регіонів Польщі, тут історична пам'ять про конфлікт із українцями набагато сильніша ніж у сусідніх Люблінському чи Малопольському воєводствах. Тому ці заяви — передусім голос до власного наближеного до нього крайнього правого електорату.

По-друге, скоріше за все фактичний керівник країни, якого поляки називають просто “презес” (від “президент партії”, голова), втомився грати роль доброго поліцейського у власній партії в питаннях історичних розрахунків з Україною: історичні “яструби” на кшталт Міхала Дворчека тільки й чекають моменту, коли “Акела схибить” — цього їм Ярослав Качинський, поведений на пункті підкилимних змов проти нього, дозволити не міг.

Як говорив у грудні 2016-го в інтерв'ю “Газеті виборчій” колишній євродепутат і близький співпрацівник президента Леха Качинського Павел Коваль, в українському питанні Ярослав у своїй партії опинився в меншості. І питання це передусім історичне — менш публічна і реальніша діяльність влади ПіС на українському напрямку — полегшення можливостей для трудової еміграції з України, котра як повітря потрібна Польщі. Але в історичних питаннях Ярослав тепер мов скеля — “ми будемо захищати інтереси Польщі, бо це її інтереси”. І дарма український історик Леонід Зашкільняк на Форумі намагався переконати, що для нього і для багатьох українців польсько-українське порозуміння на історичному ґрунті наступило ще в 2003-му: для ПіС історія — це ключовий елемент здобування прихильності електорату, тож витягуватиметься воно на світ божий скільки буде треба. А оскільки українська сторона навряд чи зречеться Бандери, Шухевича і УПА, то й вічно: допоки звісно сам ПіС не потрапить до історії.

Качинський та його співпартійці проігнорували Форум, а дарма. Там би вони почули чимало цікавих, хоч і неприємних для себе речей (добре принаймні те, що були присутні обидва діючі посли, Ян Пєкло і Андрій Дещиця, і вони — хочеться сподіватися — ці речі донесуть). І про те що польські ЗМІ замість користати із українських джерел про Україну користають з російських (а медіаполе у країні над Віслою зараз дуже поділене, і над його правою стороною та суспільними медіа домінують прихильники ПіС). І думку відомого чеського публіциста Давіда Свободи про те, що Сейм Польщі, приймаючи ухвалу про геноцид поляків на Волині, зіграв польською картою (”політики не мають права втручатися в історію”) — це в ситуації, коли уряд Польщі заговорив про необхідність “експорту історичної правди”. І про те, що Україна переймає польський досвід у тих реформах — приміром, досягнення у децентралізації. Що підтримка України якраз консолідує народ, а не роз'єднує (колишній прем'єр Литви Андріус Кубіліус). Що у державному інтересі Польщі у пропонованому Анджеєм Дудою Міжмор'ї без України ніяк не обійтись (італійський аналітик Маттео Каццулані). Що Україна, вочевидь на відміну від західної сусідки, це “країна тотального плюралізму” (ректор німецько-польського Університету Вядріна Александер Вьолль).

Тому якщо Ярослав Качинський вважає, що від розмови із Петром Порошенком впаде мур під назвою придуманою у Польщі “українська історична політика на основі вихваляння ОУН і УПА”, то він дуже помиляється. По-перше, не впаде, бо наша історична політика, принаймні там де вона відчутна, базується не лише на ОУН і УПА, як би того Качинському не хотілося. Окрім УПА є спадщина Київської Русі, Козацької держави і УНР, а також процес декомунізації. По-друге подібного роду заяви більше схилятимуть українців до вивчення історії (тут Качинський солідарний з Кремлем, котрий уже істерією навколо “бандерівців-майданівців” підігрів інтерес до відповідних сторінок історії). По-третє, у ситуації емоційного напруження, котре і так у Польщі високе, підливати олії в вогонь діло нехитре, але гасити його доведеться тому ж Качинському — проте у це він поки що по наївності своїй і впевненості у власну непомильність не вірить.

Роман КАБАЧИЙ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.