Недоперемога

Повернення регіоналів можливе — на цій думці сходяться як активісти, так і політики з різних таборів. Вони зазначають, що свою роль тут відіграли й небажання Києва змінювати стару систему відносин влади з громадянами, й схеми, які діяли ще за часів донецьких, й економічні проблеми, й коротка лава “запасних”, яких у президента просто-таки не вистачає, аби закрити всі кадрові дірки на місцях. Утім, як наголошують місцеві, попри бажання повернутися до влади, регіонали отримають менше голосів, ніж кілька років тому.

Хто “директор” Дніпропетровщини?

Дніпропетровськ та область ніколи не були простим регіоном. Тут великі заводи перемежовуються із фермерськими господарствами, а електоральні вподобання можуть кардинально різнитися. Так, наголошують місцеві політики, схід Дніпропетровщини більше подібний до традиційного Донбасу з підтримкою Партії регіонів, північ — до Полтави, ближчі до Запоріжжя території за політичними симпатіями радше нагадують Південь України, а західна частина зазвичай голосує так само, як той-таки Кіровоград. Однак, зазначають активісти, жодних сумнівів щодо “головного” в області не виникає. Незважаючи на присутність усіх крупних олігархів України, а подекуди й Росії, найбільше контролю тут має Ігор Коломойський. Щоправда, додають вони, до створення добровольчих батальйонів, які стали певною мірою силовою підтримкою, реалізувати такі амбіції було доволі складно.

Водночас, скаржаться місцеві, попри великі можливості, Коломойський не змінив системи, що існувала в часи регіоналів. Не так не зміг, як не захотів. Чиновники від ПР у більшості випадків лишилися на своїх місцях. Із помітних постмайданівських кадрів у місті до певного часу працював Вадим Шибанов, проте його через суд посунули колишні функціонери режиму. Корупційні схеми, які діяли кілька років тому, наголошують бізнесмени, функціонують досі. Хабарі за “спокійне життя” вони подекуди змушені платити, як і раніше, і контролюючим інстанціям, і комунальникам, і правоохоронній системі. Ситуація після зміни голови обладміністрації не змінилася. Валентин Резніченко, призначений у квітні, також не переламав її.

Громадянське суспільство у регіоні, попри намагання, протиставити системі нічого не може. За словами активістів, наразі в соціумі немає запиту на жодні зміни. Активісти констатують: поки що в області не сформувалася група людей, здатна успішно конкурувати із системою. Більшість особистостей, що могли б прийти на зміну старим кадрам, поглинули внутрішні проблеми, що відсувають політику на задній план.

Основній масі співрозмовників важко було оцінити, наскільки регіон контролює президент. Вони сходяться на одному: всі кадри часів Партії регіонів на місцях не посуне навіть корпорація ROSHEN. Ключові постатей, які можна було швидко замінити, Порошенко замінив. Зокрема, того ж таки голову ОДА. А вже посади на рівень нижчі належать до парафії обласного голови. Влада вийшла із цієї ситуації, зауважують активісти, доволі просто, запровадивши інститут радників. Їх наділили негласними повноваженнями, і таким чином ці люди можуть впливати на процеси в області. Подекуди навіть успішно. Із позитивних зрушень активісти відзначають запровадження практики електронних закупівель через систему “Прозоро”. У самому обласному центрі міськрада тричі провалила голосування щодо цієї ініціативи, тоді як область від 21 вересня повністю перейшла на цю розробку. Зацікавився нею і бізнес. Так, зауважують активісти, на останній семінар, присвячений роботі з “Прозоро”, замість 100 представників компаній прийшло 450. Двічі довелося змінювати залу для конференцій, аби вмістити всіх охочих.

Вибори з присмаком реваншизму

Попри певний міф про раптову патріотизацію Дніпропетровщини, на місцевих виборах тут перше місце, за даними останньої соціології, впевнено здобувають колишні регіонали. Опозиційний блок, за попередніми даними, може набрати близько 25% голосів. Окрім “опозиціонерів” до міськради можуть зайти Блок Петра Порошенка, УКРОП, “Громадська сила” та “Відродження”. Остання політсила складається з регіоналів та комуністів, а сам проект приписують Коломойському. На прохідній межі також “Самопоміч” та “Батьківщина”. А битва за крісло мера очікувано відбуватиметься між Борисом Філатовим та Олександром Вілкулом.

В області, як і в Дніпропетровську, упевнену перемогу здобувають колишні біло-сині. Причин такої ситуації кілька. Перша, і на цьому наголошували майже всі активісти, — загальні економічні проблеми в країні. Більшість населення згадує часи “стабільності” й не проти в них повернутися. На тлі економічних негараздів колишній обласний голова Олександр Вілкул порівняно з тими ж таки Резніченком та Філатовим в очах більшості виграє. Адже за його каденції “був порядок” і “щось та будувалося в області”. Водночас не забуваймо, що власниками великих підприємств, які забезпечують роботою тисячі людей, були й залишаються регіонали. Відтак менталітет не дає громадянам змоги голосувати проти свого роботодавця. У цьому плані Коломойському може бути простіше в Нікополі (там розміщений завод феросплавів), однак загальна картина до болю нагадує постпомаранчеві часи реваншу Януковича.

Активісти зазначають, що такий рейтинг “опозиціонери” здобули відносно малими затратами. Електоральні настрої в регіоні такі, що за умови вичікувальної позиції та вчасної критики влади відсоток симпатиків починає рости. Як приклад, вони наводять низку регіонів, де “Батьківщина” завдяки вчасному піару на темі комунальних тарифів почала збирати голоси.

А якщо оцінювати область за електоральними симпатіями, то вона займає нішу якраз між Сходом та Заходом України. Регіонали тут дістають укупі з “Відродженням” близько 30% голосів, проте не 70%, як колись на Донбасі. Водночас на Дніпропетровщині повільно, але все-таки падає підтримка ПР і КПУ. Порівняно з минулими місцевими виборами вона зменшилась удвічі.

Не обійшлось і без дивних казусів. Так, нещодавно в Дніпропетровську кандидатом у мери зареєструвався такий собі Віктор Марченко, екс-комуніст, очільник ГО “Союз радянських офіцерів”. Нагадаємо, цю людину пов’язують із “Украинским выбором” Медведчука, а у 2014‑му вона підіймала триколор у Дніпропетровську. Місцеві активісти обурені: відвертий сепаратист іде на вибори. Водночас політики припускають, що Марченко балотується за мовчазної згоди ОДА, аби забрати частину проросійського електорату у Вілкула.

Відсутність конкуренції

На Запоріжжі, на відміну від Дніпропетровщини, ситуація більш прогнозована. За відсутності більш-менш впливових бізнесових еліт майже весь вільний простір у регіоні займає Рінат Ахметов, який перебрався сюди після початку війни на Донбасі. Свого часу один із головних олігархів України мало не знищив ринок нерухомості, орендувавши найбільші офісні центри.

Місцеві громадські активісти характеризують регіон “як феодальне царство”, де є представники бізнесу, що подеколи конкурують між собою. Так, у регіоні присутні В’ячеслав Богуслаєв (класичний “червоний директор”), брати Кальцеви (Володимир та Сергій), Євген Черняк. Проте вони не можуть тягатися з Ахметовим.

Утім, можна стверджувати, що таке розмежування інтересів свого часу відіграло не останню роль у боротьбі із загрозою під назвою “Запорізька народна республіка”. У часи Януковича і К°, коли регіон контролював Євген Анісімов, місцеві бізнесмени, зокрема намагаючись захистити власний бізнес, створили такий собі медіа-холдинг, що боровся зі ставлеником донецьких у Запоріжжі. У хід ішли замовні матеріали, спрямовані проти останнього, а медіа-сфера фактично була розбита на два табори, один із яких контролював Черняк, а другий, звісно, Анісімов. Така сама історія була і з місцевими активістами: кожен мав “пригодованих” людей, які збиралися на акції та протести. Щойно почався Майдан у Києві, не підконтрольні “регіоналам” ЗМІ та активісти під гасла повалення влади Януковича підігнали й свої: звільнення мера Олександра Сіна та голови ОДА Олександра Пеклушенка (яких безпосередньо пов’язували з постаттю Анісімова). Завдяки протиборству в медійній сфері ідеї “русского міра” не знайшли достатньої кількості симпатиків, а самі функціонери часів Партії регіонів вирішили піти на співпрацю з новою владою.

Водночас активісти скаржаться, що, попри зміну влади, майже всі чиновники часів “смотрящєго” залишилися на своїх місцях. Анісімова оголосили в розшук, одначе, подейкують, він не припиняє контролювати регіон через своїх людей. Наразі місцевий політикум, як зазначають активісти, орієнтується на Опозиційний блок. Члени ПР зберігають за собою посади в райадміністраціях, щó з огляду на сильні проросійські настрої в районах, наближених до Донбасу, може становити певну небезпеку. Тим часом, зауважують представники місцевого політикуму, тут, як і в Дніпропетровську, Порошенко не має власного кадрового резерву, що забезпечив би контрольованість області.

Схеми “співпраці” з бізнесом, які існували кілька років тому, залишаються. Місцева влада не потикається їх ліквідувати. Бізнес досі намагаються обкласти поборами. Починається з найменшого. Скажімо, для торгівлі на стихійному ринку дрібні підприємці-нелегали виплачують хабарі МВС, дільничим міліціонерам та контролюючим органам. Загалом цифра коливається в межах 500 грн. І звинувачувати “смотрящіх”, на думку активістів, не можна. Тут працює система, зручна нинішнім очільникам міста і області.

Щодо справ Майдану теж небагато руху вперед. Так, свого часу був засуджений Віктор Межейко. За розгін протестувальників він як виконавець дістав п’ять років із відтермінуванням на рік. Пеклушенко, якого також звинувачували в розгоні Майдану, керівництві тітушками, застрелився. Втім, така версія у громадськості викликає багато сумнівів.

Будуючи “маленький Донецьк”

У політичних настроях жителі регіону не оригінальні. Як і населення сусідньої Дніпропетровщини, на майбутніх місцевих виборах вони збираються віддати перевагу Опозиційному блокові. Попри показний патріотизм. Адже Запоріжжя можна розглядати як базовий для ПР регіон, оскільки більшість місцевих заводів перебуває у власності донецьких. А поки що в області лідируючі позиції в політиці, за словами активістів, зберігають представники БПП. До їхніх лав навіть вступив Григорій Самардак, який змінив на посаді голови ОДА Резніченка, переведеного до Дніпропетровська. Майбутня міськрада може мати ось який вигляд: Опозиційний блок, БПП, “Самопоміч”, на межі — “Батьківщина”. Замість “Відродження” туди проходить група регіоналів із проекту “Наш край” (створення цієї партії приписують політтехнологам із Банкової).

Щодо мера ситуація цікавіша. Ахметов, переконують місцеві політики, намагається створити в Запоріжжі свій “маленький Донецьк”. Для цього, за їхніми словами, він за підтримки “опозиціонерів” висунув у мери головного інженера Запоріжсталі Володимира Буряка. Людину відносно без негативного минулого. Кампанію кандидат в очільники міста розпочав жваво й наразі активно обробляє потенційних виборців. Із останнього: висуванець “опозиціонерів” улаштував для працівників тутешніх заводів Ахметова “Дискотеку 80-х”, на яку для ностальгуючих привезли цілих Bоney М, Savage і Eruption. Не обійшлось і без роздачі агітаційних матеріалів. Подейкують, цей захід обійшовся донецькому олігарху в невелику суму — 5 млн грн.

Водночас конкурувати з Буряком намагається кандидат БПП Микола Фролов, ректор Запорізького національного університету. Активісти відзначають його доволі мляву й кострубату передвиборчу кампанію. Втім, подейкують, він має підтримку Богуслаєва, бо ж той конкурує з Ахметовим. Окрім згаданих кандидатів на мерське крісло має плани підтримуваний партією “Наш край” Кальцев-старший. Вибори він, щоправда, навряд чи виграє, проте частину електорату Буряка на себе відтягне. Мітив на очільника Запоріжжя й Ігор Пожидаєв, колишній даішник. Навіть організував довгострокову іміджеву кампанію, але перед виборами зник.

А загалом, як зазначають активісти, у більшості місцевих немає запиту на зміни, тоді як суспільство після Революції гідності в регіоні породило більше фриків, ніж особистостей, здатних впливати на процеси. Утім, привід для стриманого оптимізму є: як і на Дніпропетровщині, на Запоріжжі колишні представники влади повільно втрачають підтримку населення. Чи пришвидшаться ці темпи, покаже час.

Станіслав КОЗЛЮК