Не думаю, що на Донбасі якийсь сепаратизм — Денис Казанський

На Донбасі, перш ніж почалася російська окупація, відбулося розмивання української держави — влада належала місцевим олігархам, які діяли там відповідно до власних законів. В цих умовах з’явився нелегальний вугільний бізнес — копанки, про які розповідав днями празькій аудиторії журналіст із Донбасу Денис Казанський. Під час презентації своєї книжки “Чорна лихоманка” у Бібліотеці імені Вацлава Гавела він пояснював процес підриву української державності на Донбасі та проводив паралель із Поліссям, де нещодавно виник ще один нелегальний промисел — видобування бурштину, який також свідчить про слабкість державних інститутів в Україні. Навіть зараз, на тлі війни, торгівля вугіллям із людьми, яких Київ називає “терористами”, триває, з обопільною вигодою для бізнесменів.

— Копанки з’явилися після реструктуризації вугільної галузі наприкінці 1990-х років.

— Наскільки вони важливі для економіки регіону?

— Видобуток вугілля — це основна галузь: яка їм дозволяє існувати. Бо це той товар, на який є попит. Багато тих заводів, які там були, зупинилися, не працюють. А вугілля і Україна готова купувати, і Росія купує. Більшість вугілля, як і раніше, видобувається на шахтах, а близько 10% видобувалося у цих нелегальних шахтах. Зараз, звісно, статистики немає, але вони працюють.

— Українські урядовці говорили, що вони не можуть посилати на Донбас соціальні виплати, бо не можуть забезпечити безпеку. А посилати гроші за вугілля, виявляється, безпечно?

— Думаю, що там все йде за схемою “товар-гроші”, тобто вугілля заходить, вони перераховують гроші. Якщо б ми не отримували вугілля, перестали б туди йти гроші. Ця ситуація вигідна для обох сторін.

— Наскільки вона легальна з точки зору українського законодавства?

— Важко сказати, бо досі вся ця ситуація, ця війна неврегульована в законодавстві. Формально, і то, і то — територія України. Тож чому по території України не може проходити українське вугілля?! Але ж люди, які його видобувають, з точки зору закону, є злочинцями. І як це все привести до ладу? Треба прийняти якусь законодавчу базу, яка б чітко давала відповідь на ці питання, але поки її нема.

— Перед тим, як відбулася збройна агресія на цю територію, там відбулося розмивання держави ось такими речами, які Ви описуєте у своїй книжці “Чорна лихоманка”, і зараз подібне розмивання держави відбувається на Поліссі. Наскільки небезпечним Ви бачите цей процес?

— Я не думаю, що там є якийсь сепаратизм. Тим більше якісь антиукраїнські настрої. Такого немає. Там суто економічні причини. Люди хочуть заробляти, для них це — великий заробіток, і вони цим займатимуться, незалежно від того, чи їм будуть дозволяти, чи забороняти.

На Донбасі була дещо інша ситуація. Там вся влада була в руках місцевих кланів. І коли ці клани асоціювали себе з Україною, там була Україна. А коли вони вирішили, що хочуть відокремлення, почалося відокремлення. Так, є певний відсоток населення, який бере участь у цьому. Так, є люди, які беруть в цьому участь, але це 30-40 тисяч людей воює, а населення — 4 мільйони, то це навіть не один відсоток. Більшість населення є просто заручники цієї ситуації.

Марія ЩУР