Коли сідаєш з шулером у “Дурня” грати…

І той, у кого “шістки” та “сімки”, знає: це не тому, що так карта лягла, а тому, що по інший бік грального столу — вправний шулер… Тасуючи колоду, партія влади подбала про “тузи” і козирі для себе: і виборчий закон прописала “як треба”, і “потрібних” (читайте — впливових і знаних у регіонах) людей “переконала”, що, хоч і мають право відмовитися від співпраці, але краще їм цим правом не користуватися. Додайте сюди ж адмінресурс, владну монополію у виборчих комісіях, кишеньковість судів — і питання, на що може розраховувати опозиція, звучить як риторичне. Чи є прийоми проти владного лома? Про це “Високий Замок” розпитував експертів.

“Перше, що треба визнати як самій опозиції, так і тим, хто її підтримує, — це те, що швидких перемог не буде, — каже політтехнолог Олег Медведєв. — Як би кому не хотілося, прокинувшись одного ранку, побачити, що влада змінилася, що Януковича вже немає, так швидко цього не станеться. Це, як мінімум, до 2015 року. І то — якщо Партія регіонів не реалізує своїх намірів продовжити термін повноважень президента до 2017-го”. Опозиції треба бути готовою до того, що доведеться пережити ще не одну поразку. Але це не привід скласти руки і мовчки чекати кращих для себе часів, переконаний Олег Медведєв. Нинішні місцеві вибори, за словами експерта, — серйозний рубіж для опозиції. “Вони будуть складні, брудні, з фальсифікаціями. Але це не означає, що не треба боротися. Ми трохи розбалувані демократичними виборами останніх років. Тепер доведеться згадати часи, коли вибори в Україні навіть поруч з демократичними не стояли. Але попри все опозиція відстоювала свої принципи і домагалася результату”, — каже Олег Медведєв. Проте, додає, одних лише потуг опозиції для результату замало. Без підтримки тилу на фронті не повоюєш.

— Турбує те, що після президентських виборів опозиція і суспільство ще не достатньо порозумілися. Причини різні. Одна з них — претензії (як обґрунтовані, так і необґрунтовані), які накопичилися до представників нинішньої опозиції за час їхнього перебування у владі. Інша — намагання людей знайти винних у тому, що дива, на яке вони сподівалися, не сталося. Хтось винить у цьому владу, хтось — опозиціонерів, — пояснює експерт.

Місцеві вибори — можливість для опозиції повернути довіру тих, хто почав розчаровуватися, вважає керівник політичних програм Українського незалежного Центру політичних досліджень Світлана Конончук.

— Не треба високих матерій. Люди чекають іншого: розуміння завдань і проблем, з якими вони стикаються у повсякденному житті, і спроможності політиків вирішити ці проблеми. Тут для опозиції важливе вміння не лише переконувати, а й аналізувати свої дії і визнавати помилки. Інакше сподіватися на те, що люди знову повірять і довіряться, важко.

— По-моєму, основні опозиційні сили забули про те, що виборча кампанія — це не лише битва за місця у комісіях, формування списків, з’ясування стосунків, хто кому палиці у колеса вставляє, а насамперед — робота з виборцями...

— Звинувачення влади у постійних утисках — теж свого роду тактика для мобілізації виборців. Але цього недостатньо. Важливим є діалог з виборцями. Це те, що дає можливість не лише втримати свій електорат, а й залучити додаткові голоси на свою підтримку. Як би не старалися партії забезпечити собі представництво у виборчих комісіях, скільки б не перестраховувалися при підрахунку голосів, донести свої позиції до людей не менш важливо. Чим більше людей почує і підтримає, тим надійнішою є страховка від фальсифікацій. Можна сфальсифікувати кілька відсотків, а викривити вибір мільйонів можна хіба що повальними фальсифікаціями.

Нинішня виборча кампанія покаже, чи спромоглася опозиція врахувати кадрові й організаційні помилки минулих виборів, каже Світлана Конончук. Показовим буде не лише добір кандидатів, а й робота членів комісій, спостерігачів, вміння оперативно і грамотно організувати судові оскарження.

Зважаючи на бурхливу діяльність “регіоналів” з “вербування” у свої лави “перших хлопців у регіонах”, опозиції залишається усе вужчий “кандидатський” вибір. Особливо у мажоритарних округах.

— Опозиція завжди мала проблеми з підбором кадрів для мажоритарних округів, — каже Олег Медведєв. — Питання не лише у тому, щоб знайти відповідного кандидата, а й у тому, як переконати виборців голосувати за нього. Люди хочуть обрати собі депутата, який, вирішуючи проблему, зможе зайти до мера, а якщо треба, то й на прийом до прем’єра чи навіть президента поїхати. Чи буде вхожим у високі владні кабінети мажоритарник-опозиціонер? Відповідь очевидна. Тому, доки діяла змішана система виборів, навіть у Західній Україні було багато прикладів, коли там, де 70-80 відсотків виборців були за Ющенка чи Тимошенко, у мажоритарних округах перемагали стовідсоткові “кучмісти”. Дехто, ведучи виборчу кампанію, так і казав людям: “Подобається вам Ющенко чи Тимошенко, будь ласка — голосуйте за їхні списки. А я кандидат по вашому мажоритарному округу. Ви ж розумієте, що, якщо виберете не мене, а когось від Ющенка чи Тимошенко, він не піде у кабінет до прем’єра чи президента і не виб’є гроші на вирішення ваших проблем”. І така аргументація знаходила відгук у людей. Вони голосували за мажоритарників-“кучмістів”, хоча ідеологічно були запеклими “нашоукраїнцями” чи “бютівцями”. Тому це об’єктивно, що опозиція робить ставку на роботу не стільки з мажоритарними округами, скільки зі своїми партійними списками. Шукає яскравих людей, яскраві кандидатури. Але можливості для вибору у неї, звичайно, вужчі, ніж у партії влади. Якщо Партія регіонів примушує когось приєднуватися до її лав, то це вибір людини — погоджуватися чи ні. Хтось змушений погодитися. А дехто падає раніше, ніж починають стріляти, здається у полон ще до того, як почує команду “хенде хох”.

— Чи допомогло б опозиції узгодження кандидатур у мажоритарних округах?

— Ідея хороша. Але чи можливо її реалізувати, коли ти знаєш, що така-то політична сила, яка називає себе опозиційною, фінансується одним представником Партії регіонів, а така-то — іншим? Не хочу називати поіменно, бо не маю доказів. Але коли у тебе немає сумнівів, що той, хто пропонує тобі співпрацю на рівні комісій чи округів, — маріонетка, нитки якої ведуть у кабінети Партії регіонів, то робиш висновок, що краще не мати з ним ніяких справ, а покладатися лише на себе. Бо угоду про координацію підпишуть з тобою, а координуватися будуть з Банковою чи з кабінетом одного з віце-прем’єрів.

Інна ПУКІШ-ЮНКО