Термін ультиматуму, який висунули пікетувальники телеканалові Сергія Льовочкіна, сплинув. Проте ні наметів, ні тим більше розлючених паліїв під будівлями “Інтера” немає. І це при тому, що жодної з вимог учасників акції протесту керівництво цього медіа не виконало. Більш того, там гучно заявили: змінювати редакційну політику не збираються. Так само як і звільняти російського політтехнолога Ігоря Шувалова. Мовляв, ось такі ми безстрашні.
Сьогодні ж з'явилося повідомлення, що звільнився Єгор Бенкендорф, який протягом трьох років очолював правління “Інтера”. В соцмережах на це відреагували миттєво: щури побігли з тонучого судна. Утім рано радіти. Бенкендорфа вважали ледь не єдиним адекватним менеджером на телеканалі. Він пішов (а може й вигнали), інші ж залишилися.
Внутрішні пертурбації на цьому телеканалі мало цікаві суспільству. Цікавіше, чому протестувальники, які погрожували повернутися під будівлю “Інтера” у випадку невиконання їхніх вимог, більше не хочуть жахати журналістів Льовочкіна. Щодо цього існує кілька версій.
Версія перша: пікети були організовані самим “Інтером” з так би мовити соціологічною метою. Це дало можливість, по-перше, залучити до лав своїх прихильників низку західних голосів, які не надто розуміються на українських реаліях, але завжди готові стати на захист свободи слова. Що, власне, ми й побачили.
По-друге, вивчити реакцію українського суспільства. Як політично активного, серед якого переважають опоненти “ватних” ЗМІ, так і своєї аудиторії. Якщо на “Інтері” кажуть, що змінювати редакційну політику не хочуть, це може означати лише одне — глядачів у них не зменшилося. А, можливо, навіть збільшилося, бо народ любить, коли його годують чимось гаряченьким.
По-третє, проаналізувати реакцію політикуму. Парламент відреагував на події під “Інтером” адекватно — у першому читанні було прийнято зміни до законодавства, які розширюють можливості Нацради для впливу на ЗМІ, подібні до “Інтера”. Проте, це було лише перше читання, депутати прагнули показати виборцям, що вони — патріоти. І не факт, що така ж одностайність буде й надалі.
Версія друга: пікети таки організовували опоненти “Інтера”. І зараз вони взяли паузу, щоб подивитися на внутрішні процеси на телеканалі. Якщо нічого не зміниться, мітинг можна організувати швидко. В такому випадку ми ще можемо побачити шини під будівлею медіа-ресурсу Льовочкіна і Фірташа.
Версія третя: акції протесту вже непотрібні, тому що свою справу вони зробили. Бенкендорф пішов першим, далі “на лижі” стануть й інші. В соцмережах активно обговорюється тема: “Інтеру” у нинішньому його вигляді скоро прийде кінець. Без радикальних акцій. Нинішні власники каналу, звичайно, чіплятимуться за нього якомога довше, але, стверджують всезнайки з Facebook, питання вже вирішене.
Остання версія поки виглядає неймовірною. Особливо з огляду на те, що Льовочкін з Фірташем випливали при всіх владах. Їхні медіа-ресурси добре знають, на кого можна піднімати лапу, а на кого — ні. Але зараз це може не спрацювати. Окрім можливого поновлення розслідування “справи Плужникова”, існує й інший засіб впливу на власників каналу — екстрадиція Дмитра Фірташа з Австрії до США.
Після серпневого рішення Конституційного суду Австрії, який відмовився розглядати позов “віденського в'язня” щодо заборони його екстрадиції до Штатів, перед працедавцем журналістів “Інтера” реально намалювався багаторічних тюремний термін. А навіщо Фірташу фінансувати телеканал в Україні, якщо в американській в'язниці новин, підготовлених під керівництвом Шувалова, він не побачить...
Юрій ВАСИЛЬЧЕНКО
