Кодекс як втрачений шанс

Новий податковий кодекс зазвичай вважається шансом на початок системних реформ. Тому перша реакція на ініціативу щодо його розробки була, безумовно, позитивною. Однак після ознайомлення з текстом документа, поданого Кабінетом міністрів до Верховної ради, оптимізму значно поменшало.

В Антикризовій програмі “Прагматичний вибір”, яку можна розглядати як економічну платформу політичної партії “Наша Україна”, чітко сформульована соціальна сутність податків: “Податки — це внески, що сплачують громадяни для захисту та реалізації спільних національних інтересів”. Нова редакція кодексу такої впевненості не дає.

Отже, якщо залишити власне податкову конкретику для фахових дискусій, можна побачити такі принципові ідеологічні недоліки нового зібрання податкових правил.

По-перше, проект передбачає розширення повноважень податкових органів, які у стосунках з платниками податків апріорі отримують перевагу. Не думаю, що громадяни України мають такий спільний інтерес. При цьому світовий досвід показує, що для розвитку економіки, яка знаходиться у кризовому стані, необхідне, насамперед, поважне ставлення до платників.

По-друге, нова редакція податкових правил передбачає досить сумнівний, як з точки зору економічної доцільності, так і суспільного сприйняття, розподіл податкових навантажень. Реальний захист та підтримку отримує лише великий бізнес, тоді як навантаження на малий та середній бізнес і населення загалом зростає. Дуже важко побачити у цьому реалізацію спільного національного інтересу.

По-третє, проект кодексу працює на збереження економічної моделі, яка сформувалася за останні роки, коли розвивався тільки бізнес, який має дружні стосунки із владою. Проект насичений лобістськими інтересами.

Якщо у когось із державних керівників є бізнесові інтереси у тій або іншій галузі, то ці галузі, відповідно, і отримали податкові пільги. Звісно, ці керівники теж громадяни України, однак їх інтереси навряд чи збігаються з інтересами всього суспільства.

По-четверте, сама розробка та доопрацювання податкового кодексу викликає багато нарікань. Судячи з інформації, яка надходить з підприємницьких кіл, обговорення цього визначального для бізнесу документа часто-густо нагадувало весілля, на яке забули запросити нареченого.

Отже конструктивного діалогу і компромісу між державою суспільством та бізнесом так і не відбулося. Тому і говорити про захист і реалізацію спільних національних інтересів не доводиться.

І, нарешті, останнє. Після “унікального” рішення Конституційного суду щодо скасування політичної реформи українське суспільство втратило шанс на повноцінну конституційну реформу, яка б могла дати поштовх розвитку державних інституцій і державного управління.

Нині ж суспільство знаходиться перед загрозою втрати шансу на податкову реформу, яка б могла стати стимулом для прискореного розвитку економіки.

За Конституцією, дію якої відновлено, головним у системі суспільних відносин є чиновник. Так само, згідно з проектом податкового кодексу, головним персонажем у системі економічних відносин є податковий інспектор. При цьому обидва абсолютно не відповідають за свої дії або власну бездіяльність.

Маємо сумний підсумок. З одного боку, громадянському суспільству немає місця у тій політичній системі, яка зараз формується. З іншого — конкурентному бізнесу немає місця в тій моделі економіки, запровадження якої передбачене у проекті податкового кодексу.

Юрій ЄХАНУРОВ