Хіджаб-революція жінок в Ірані. Чи похитнеться режим аятоли?

Невдоволення в іранському суспільстві наростало давно. Каталізатором небаченої хвилі народного обурення стала загибель 22-річної дівчини, затриманої поліцією моралі за вільно одягнений хіджаб. Спонтанні протести швидко перетворилися на загальнонаціональний акт непокори режиму, який правив після ісламської революції 1979 року.

Протести унікальні та безпрецедентні, погоджуються експерти — і своєю тривалістю, і складом учасників. Більше не йдеться про окремі верстви суспільства або точкові вимоги. Тепер усі — проти влади.

Очолили протести жінки, їх майже одразу підтримали чоловіки. На вулиці різних міст виходять люди різного достатку та віку, студентки, школярки та навіть нафтовики.

Загибла Махса Аміні була курдкою, але гасла “Жінка, життя, свобода” скандують усі представники іранського багатоетнічного суспільства.

Навіть якщо протести не поховають режим аятоли, вони вже стали для нього найсерйознішим випробуванням за всю 43-річну історію сучасного Ірану, кажуть експерти.

До чого тут хіджаб?

Хіджаб, і особливо примусове його носіння, став своєрідним символом авторитарного режиму аятоли.

Жінки та дівчата по всьому Ірану спалюють на камери хіджаби та стрижуть волосся. Слідом за ними на знак солідарності те саме роблять жінки по всьому світу, від Сирії до Франції (і навіть ті, хто носить хіджаб добровільно).

Нехтування правами іранців почалося з жінок. Перший указ аятоли Хаменеї у 1979 році був спрямований саме проти прав жінок, нагадує франко-іранська соціологиня та викладачка французького університету Science Po Маназ Ширалі.

Фото AFP

Жінки очолюють протести не вперше. У 1979-і та 1980-і роки жінки протестували не раз проти обов'язкового носіння хіджабу.

“Жінок змусили одягти хіджаб, і це сприймається як головний символ утисків їхніх прав. Тому логічно, що перше, проти чого вони повстають — це саме примусовий хіджаб”, — погоджується Маржан Кіпур Грінблатт, засновниця іранської неурядової організації Альянс за права всіх меншин (Alliance for Rights of All Minorities) та експертка Інституту Близького Сходу у Вашингтоні.

Згідно з опитуванням 2020 року, лише 15% відсотків іранців підтримують обов'язковий хіджаб. Близько 80% — проти. “Навіть якщо жінки релігійні, вони проти того, щоб їх примушували”, — каже Маржан Кіпур Грінблатт.

За останній рік, після того, як президентом став Ебрахім Раїсі, особисто схвалений аятолою Алі Хаменеї, поліція моралі посилила запопадливість, а щоб краще відловлювати жінок у неправильно одягнених хіджабах, у Китаї замовили ​​систему розпізнавання облич.

Жінки стоять на початку протестного руху в Ірані. 8 березня 1979 року на вулиці Тегерана вийшли 100 тисяч іранок захищати свої права після оголошеного напередодні новою владою Ірану указу про обов'язкове носіння хіджабу в громадських місцях.

Їхній голос не був почутий, але відтоді боротьба не припинялася.

Фото GETTY IMAGES

“Ми всі Махса Аміні” — скандують протестувальниці у різних країнах. На фото протест у Стамбулі

Іранські жінки пояснюють різницю між протестами 43 роки тому і зараз так.

“Сучасна молодь не схожа на своїх батьків або на інші покоління. Головна відмінність — солідарність між чоловіками та жінками. 43 роки тому іранські жінки були одні. А зараз чоловіки пліч-о-пліч з жінками скандують “Жінка, життя, свобода”. Нове покоління не засвоїло патріархальні цінності колишніх поколінь”, — каже Маназ Ширалі.

Попри спроби перекрити інтернет в Ірані, в мережу потрапляють нові відео, на яких жінки спалюють хіджаби і стрижуть волосся.

“Люди мого віку багато років зазнавали обмеження прав, тиску, залякування та приниження, а моя дочка пішла протестувати”, — сказала ВВС мама 15-річної Ніки Шакарамі.

Ніка — одна з багатьох жертв нової хвилі протестів і репресій, що виникли за нею.

Вона також спалила свій хіджаб на знак протесту. З демонстрації вона встигла зателефонувати тітці — повідомила, що її переслідує поліція. А потім зникла. Через 10 днів сім'я знайшла тіло Ніки у морзі. У поліції заявили, що вона впала з даху будинку, а родичів, як розповіла в інтерв'ю Перській службі ВВС мама Ніки, змусили по телевізору погодитись з офіційною причиною смерті.

За місяць протестів убили, за даними правозахисників, щонайменше 200 людей, переважно у курдських районах. Точна кількість убитих, постраждалих та затриманих невідома.

Але протести, попри їхнє жорстоке придушення, не слабшають.

Влада звинувачує в організації заворушень своїх давніх ворогів — американців та ізраїльтян.

Відступати ніхто не хоче.

Фото GETTY IMAGES

“Жінка, життя, свобода” — головне гасло протестів. Протестувальники в Тулузі вийшли на знак солідарності з іранцями

“Людей не лякає ані в'язниця, ані тортури. Мірою того, як режим посилює тиск і репресії, наростає і гнів”, — описує настрої на вулицях 52-річна учасниця протестів Зілан у розмові з ВВС.

“Режим не йде назустріч протестувальникам. Тому що розуміє: якщо погодитися на одну вимогу, з'являться все нові й нові, а він допустити цього не може, — каже Алекс Ватанка, експерт Інституту Близького Сходу. — У їхніх руках один інструмент — репресії. У кращому випадку це дозволить режиму виграти трохи часу.

“Але всі ці вимоги іранського суспільства вже нікуди не подінуться”.

Нове покоління протестувальників

У протесті на вулицях Ірану немає ані етнічного, ані класового забарвлення, але є вікове. Помітну, а то й основну частину становить молодь — від 15 до 22 років.

Вони народилися за правління аятоли Хаменеї і не знають, що відбувалося у дні ісламської революції. Натомість вони знають, що відбувається у сучасному світі завдяки соцмережам, попри постійні спроби влади обмежити інтернет.

“У них є соцмережі, а в соцмережах усі рівні. Вони слухають ту ж музику, вони дивляться ті ж фільми, що й європейська молодь, вони говорять англійською. Вибух стався звідти, із соцмереж”, — переконана франко-іранська письменниця Сорур Касмай.

Професор Тегеранського університету Садех Зібакалам підтверджує: “Ми їх називаємо “Dahe Hashtadi” — ті, що народилися у 80-х (в іранському календарі 1997-2010 роки відповідають 1375-1389 рокам). Ми завжди були переконані, що загальнонаціональний протест очолять інтелігенція, письменники чи трудяги із незахищених верств населення. А ними виявилися школярки”, — дивується професор в інтерв'ю ВВС. 

Фото SOCIAL MEDIA

Жінки та дівчата — на чолі нової хвилі протестів

У них немає лідера, але є самоорганізованість, вони переписуються в соцмережах і там же домовляються про нові акції. У цьому їхня сила, але й слабкість, констатують експерти. Вони, можливо, не знають чого хочуть, але вони точно знають, чого не хочуть — продовжувати жити у суспільстві, де їхні права обмежують.

Вони ж вигадали нові гасла — замість смерті вони вихваляють життя.

Гасло “Жінка, життя, свобода” — іранською “Зан, Зендегі, Азаді” — з'явилося за часів курдського повстання Абдулли Оджалана, але іранські протестувальники зробили його своїм.

“Більшість гасел в Ірані були завжди навколо смерті — “смерть шаху”, “смерть Америці”, “смерть Хаменеї”, “смерть диктатору”, — розмірковує Мохаммед Алі Кадівар з Бостонського коледжу. — Тепер же на чільне місце протестувальники ставлять життя. Я вперше чую таке гасло в Ірані, і не випадково, напевно, ще й тому, що жінки — головний мотор цієї хвилі невдоволення”.

Вони не бояться

“Ми всі разом сиділи в автозаку. Зі мною були дівчата, але набагато молодші за мене. Вони кричали і сміялися з поліцейських. Це покоління відрізняється від мого. Вони нічого не бояться”, — розповідає ВВС 51-річна Мар'ям.

“Я зняла хіджаб і пройшла просто перед поліцейським. Й інші жінки робили те саме. Поліцейські нічого не могли зробити. Отже, перемога буде за нами”, — розповідає інша протестувальниця, 24-річна Ніль.

“Нинішнє покоління — хоробре і безстрашне. Вони знають, що їх можуть заарештувати, катувати, посадити і навіть вбити. Але вони не йдуть”, — каже 52-річна Зілан із міста Бокан.

“Я завжди була проти обов'язкового хіджабу, але моєму поколінню не вистачало сміливості”, — каже ВВС мама 15-річної Ніки Шакарамі.

Нові учасники протестів нічого не бояться, їхній юний вік і безстрашність постійно відзначають як старші протестувальники, так і експерти.\

Фото GETTY IMAGES

“Люди виходять на вулиці, бо їм нема чого втрачати. ​​Вони сподіваються, що на вулицях вони зможуть об'єднатися. І, можливо, разом це їм допоможе якщо не повалити режим, то хоча б змусити його піти на поступки і дати більше свободи і більше прав”, — вважає Маржан Кіпур Грінблатт.

Те, що у цих протестах беруть участь представники всіх етнічних меншин, підтверджують самі протестувальники.

“На протестах відчуваєш новий зв'язок з людьми, яких навіть не знаєш. Народжується нове єднання. І ось цей союз із людьми інших етнічних меншин. Кількість протестувальників зростає, до демонстрацій приєднується більше міст і сіл”, — каже 52-річна Зілан.

Що далі

Спонтанний гнів із приводу смерті дівчини після затримання поліцією моралі обернувся вимогами покінчити з десятиліттями авторитаризму. Чи змете хвиля народного обурення іранську верхівку, говорити поки що зарано, але настрої в іранському суспільстві вже називають передреволюційними.

“Хоч режим може силою придушити протести, він не здатний придушити рішучість іранського народу боротися за свою націю. Одне з гасел звучить так: “Ми боротимемося, ми помремо, але ми повернемо собі наш Іран”, — пише іранська аналітикиня Касра Аарабі із заснованого експрем'єром Британії Тоні Блером Інституту глобальних змін.

Інші висловлюються обережніше.

“Своєю спонтанністю, стрімкістю та сміливістю протести поставили режим на межу втрати контролю”, — цитує Guardian спеціалістку з Ірану Санам Вакіл із Chatham House.

Але влада має цілий арсенал придушення протестів, яким вона користувалася в минулому, і вони діятимуть за тим самим сценарієм, переконана експертка.

Сценарій відомий — жорстко придушити протести, не гребуючи грубою силою, і бути готовими стріляти на ураження, паралельно відключаючи інтернет та забороняючи будь-яку комунікацію із зовнішнім світом.

“Вони повалили мене на землю, поліцейський наступив мені на спину. Вони вдарили мене в живіт, зв'язали руки, схопили і штовхнули в автозак”, — розповідає ВВС протестувальниця Мар'ям.

“Поліція почала стріляти ще до того, як ми почали співати наші пісні та вигукувати гасла”, — розповідає інша протестувальниця у розмові з ВВС.

“Поліцейські діяли жорстко. Вони нападали навіть на людей похилого віку. Вони нападали на жінок. Вони особливо жінок били по голові. З жінками вони поводяться особливо жорстоко”, — каже інша протестувальниця Ніл.

Поліцейські діють безжально, їм уже допомагають члени напіввоєнного ополчення Басідж, але поки що немає ознак того, що в придушенні бере участь Корпус вартових ісламської революції — головна елітна військова структура.

У четвер стало відомо, що голова судової влади Ірану наказав виносити суворі вироки “головним ініціаторам” протестів.

За словами Санам Вакіл, іранську владу, принаймні поки що, стримує її небажання стати відомою як вбивці жінок і дітей. Усюдисущі мобільні телефони та соцмережі, можливо, обмежують їхній запал.

“Репресії, страх компромісів говорять про те, що влада не впевнена в собі. Режим у паніці. Аятола міг би піти іншим шляхом, але він вірить у те, що репресії — найкращий інструмент”, — каже експерт Інституту Близького Сходу Алекс Ватанка.

“Іранська влада опинилась у глухому куті, вона втратила зв'язок із населенням. Те, що відбувається зараз, діє як електрошок, населення останніми роками ставало дедалі більш світським, величезна прірва розділяє людей і тих, хто ними править, вони не розуміють, що відбувається” , — вважає Давид Рігуле-Роз із Французького інституту стратегічного аналізу.

Чи є наступник у Хаменеї

Верховному лідеру Ірану, аятолі Алі Хаменеї, 83 роки, і побоювання щодо його здоров'я та питання з наступником стоять як ніколи гостро.

ФОТО,GETTY IMAGES

У наступники аятоли минулого року пророкували президента Раїсі. Ще один кандидат — його син Моджтаба.

Раїсі прийшов до влади за найнижчої в історії Ісламської республіки явки. Він непопулярний серед населення. Ані в першого, ані у другого немає харизми, і багато хто сумнівається в династичному варіанті передачі влади.

Економіка Ірану в жалюгідному стані через санкції та корупцію, а перспектива відродження ядерної угоди зі США та п'ятьма світовими державами задля зняття санкцій поки що туманна.

Третій, компромісний варіант — за якого Хаменеї замінить керівна рада з кількох людей.

Так чи інакше, надіям вищого іранського керівництва провести процес передачі влади за зачиненими дверима, можливо, не судилося здійснитися.

“Якщо Хаменеї помре в момент, коли Іран сколихнули масштабні протести, виклик всій клерикальній системі може стати екзистенційним”, — пише Санам Вакіл із Chatham House.

Сирійський варіант? Чи єгипетський?

Іранський режим добре засвоїв уроки Арабської весни в сусідніх країнах і знає, як придушувати протести в їхньому зародку, пише ліванська журналістка Кім Гаттас.

З одного боку, є Сирія, де Башар Асад не поступився руху незадоволених, потопив протести в крові, привів країну до громадянської війни і через 10 років досі при владі, нехай багато хто і вважає його перемогу пірровою. 

Фото EPA

Протести проходять у понад 80 містах

З іншого боку є Єгипет, де військові вирішили, що задля порятунку еліт варто принести в жертву президента Хосні Мубарака і передати владу армії. Після короткої демократичної паузи, внаслідок якої обрали Мохаммеда Мурсі з “Братів-мусульман”, військові знову втрутилися, і після перевороту президентом став головнокомандувач Абдель Фаттах ас-Сісі.

“Боюсь, що розв'язка в Ірані може бути схожою на сирійський варіант. Але Корпус вартових ісламської революції, швидше за все, може спробувати відіграти єгипетський сценарій заради того, щоб зберегти еліти — спустити на гальмах релігію і жорстко придушувати протести”.

“Що б не відбувалося наступні кілька тижнів та місяців в Ірані, наслідки поширюватимуться за межі його кордонів”, — робить висновок Кім Гаттас.